Обрані

Розділ 5 Повернення додому

Розділ 5 Повернення додому 

Помірне розгойдування фургону, скрип коліс та вигуки візників – все як ні що інше сприяло роздумам. Чим я і скористалася, мандруючи з обозом.

Після того, як я отримала лист від Магістра, пройшло вже два тижні, які я витратила на пошуки обозу, що слідує в Кельцен або найближчі до столиці міста. Але після затяжних дощів тракт розмило, і бажаючих їхати в напрямку столиці було вкрай мало. Мені пощастило знайти обоз, що їде на південь королівства.

Майже два роки я не була в Кельцені, з того самого моменту як вирішила покинути Школу. Тоді Річард знайшов компромісний варіант, він домовився з Радою взяти мене доглядачем в архіви Школи. Запропонований варіант влаштовував усіх, і я погодилася. З того часу Річард кожного разу при зустрічі намагається повернути мене в Школу. Але зустрічі ці були не частими, адже виявилося, що я маю рідкий дар відчувати магічні речі. Магістр не витрачав марно час, і одразу відправив мене на пошук Книги рун. Завдання змінювалися, я мандрувала королівством, але поїздок в Кельцен намагалася уникати.

За цей час я досить добре розвинула чуттєвість своєї магії, і поглибила свої знання в древніх рунах, адже всі магічні книги були написані за давніх часів. Зараз руни значно спростилися.

В чому я не просунулася, так це в навиках самозахисту та бойовій магії. Тут потрібен вчитель, і все вказує на те, що скоро він у мене буде.

Але скільки б не пройшло років, чи то три чи то п’ять, минуле постійно нагадує про себе. Зустріч з Клеменсом, з архімагом Робертом та повернення до Школи. Все те від чого я тікаю всі ці роки, наздогнало і навалилося на мене, як лавина в горах. Невже я пропустила у минулому щось важливе і тепер воно нагадує мені про це.

Я так поринула в роздуми, що не помітила що обоз зупинився і на вулиці заметушилися люди. Сонце тільки-но піднялося і ще не встигло нагріти повітря. Я зістрибнула з повозки, і закутавшись у куртку, пішла на початок обозу, туди, де зібралися люди.

– Привіт, Еріку! – привітала я обраного, з яким навчалася в Школі.

Треба ж було так заглибитися в роздуми, щоб не відчути появу обраного.

– Кірстен? – здивувався чоловік. – Звідки ти тут?

– Поспішаю в Кельцен.

– Поспішаєш? – Ерік оглянув довжелезний обоз фургонів, і здивовано подивився на мене. – Для цього ти вибрала самий повільний транспорт що є в Тарлесі?

– Ні Еріку. Це не самий повільний. От якби я пішки йшла.

– Дійсно, – посміхнувся обраний. – Стривай, так обоз же не їде в столицю?

– Все правильно. Доїду до перехрестя, а далі піду пішки.

– Кірстен, ти не змінюєшся, – засміявся обраний і я підхопила його сміх.

Ерік завжди такий, з ним легко в будь-якій  ситуації. Він уміє згладжувати будь-які гострі кути, ніколи не падає духом, навіть в самій безвихідній ситуації. Неможливо бути серйозним поруч з ним. Але незважаючи на таку безтурботність, обраний добре знає і виконує свою справу.

– А ти чому тут? Найкращий студент курсу проходить практику на трактах королівства?

– Кірстен, всю практику відмінили. Хіба Річард тобі не розповідав?

– Ні, – я була здивована, схоже Річард вирішив не додавати мені клопотів.

– Останнім часом у Тарлесі дуже неспокійно, все частіше нападають на обраних, від деяких вже немає звісток більше місяця. Всіх студентів п’ятих і шостих курсів направили на патрулювання. Частину обраних відправили на пошук невідомого мага.

– Все насправді так серйозно?

– Так, ти ж знаєш, навчання обраних у Магістра в пріоритеті. Він дуже хвилювався за тебе, адже від тебе вже давно не було новин. Та і Річард собі місця не знаходив.

– Я навіть подумати не могла про таке, – мені стало ніяково.

– Добре що ти знайшлася, – посміхнувся Ерік. – Можете їхати, все в порядку, – вигукнув обраний до хазяїна обозу.

– По місцям! – пролунало біля фургонів.

– Кірстен, удачі тобі. Доїдь до Школи без пригод, – попросив Ерік.

– Постараюся. Ти теж бережи себе, – попрощалася з обраним і побігла займати своє місце.

Обоз повільно рушив, і я під його помірне погойдування заснула.

***

Фургон зупинився. Прогнавши дрімоту, я забрала речі і зістрибнула на землю. Сонце стояло високо, і його промені добре попрацювали, зігрівши повітря і землю. Я ще трохи посіла в його лагідних і теплих променях, а потім направилася на початок обозу.

– Перехрестя, – повідомив господар обозу, худий чоловік років п’ятдесяти. – Вам туди, – він махнув рукою на одну з доріг. – Досить далеко до Орсена пішки, якби хто підвіз Вас, – турбувався чоловік.

– Не вперше, дійду. Дякую.

За дорогу я розрахувалася ще на початку, тому обмінявшись з власником обозу люб’язностями, він прикрикнув на коней і повозки рушили. Я почекала доки усядеться пил і обдивилася навколо.

Перехрестя це всього лише перетин двох головних трактів Тарлеса. Тут немає нічого незвичного: чотири пильних дороги розходилися в різні куточки королівства, і лише стовп з табличками зберігав їхню таємницю. Чотири вказівника направляли подорожніх в необхідні їм місця. Я підійшла ближче, щоб роздивитися написи. Довго але марно намагалася я вгадати знайомі назви на табличках. Фарба вигоріла на сонці, і всі руни вицвіли, не даючи можливості розібрати хоч щось. Так, цей стовп дійсно зберігає таємницю цих доріг.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше