Розділ 3 Це він сховав Фоліант

Розділ 3 Це він сховав Фоліант

Завдяки здібностям Річарда, ми зовсім скоро вийшли на невеликий круглий майданчик. Це виявився старий колодязь. Камені з яких виклали його стіни, щільно прилягали один до одного утворюючи гладку стіну. Нагору підіймалася вузька металічна драбина. Високо над нашими головами, на помітно світлішому небі все ще світили зорі.

Піднявшись нагору ми опинилися на узліссі, неподалік від селища.

– Схоже, це будинок столяра, про який розповідав староста. Років двадцять тому він з родиною переїхав у Ворлен, а будинок пустував. Роки два назад тут з’явився відлюдник, але потім і він зник. Відтоді тут ніхто не живе.

– Так вже й ніхто, – я вказала вперед, на слабкий вогник у вікні.

Хатинка була невеликою і помітно занепала без нагляду людей. Кущі ожини розрослися під її стінами, і влітку, мабуть, давали гарний врожай. До хатинки вела вузенька протоптана стежка. Річард підійшов до дверей, а я обійшовши будинок, збиралася заглянути у вікно. Колючі батоги ожини відбивали бажання у допитливих мешканців заглядати до чужих вікон. Але те, що мені було треба, я побачила.

– Він там. Схоже, що збирає речі, – розповіла я Річарду, підійшовши до нього. – Магія зовсім не відчувається!

– Так, магічний кордон, добре робить свою справу, – погодився зі мною Річард.

Я дістала з сумки останній кристал зі стихією.

– Кіро, краще не треба, – Річард незадоволено поглянув на кристал. – Давай обійдемося без цього.

– Добре, – погодилася я і без зусиль звільнила стихію з кристала. Маленький повітряний вихор влаштувався на моїй долоні.

Сподіваюся, що довго стримувати стихію не доведеться.

– Я здивований, – признався Річард, оглянувши стихію. – Готова? Йдемо, – сказав обраний, дочекавшись ствердного кивка.

Двері відчинилися зі скрипом, повідомивши про нашу появу. В Річарда одразу полетіла яскраво червона іскра, від якої обраний ледве ухилився. Я відстрибнула вбік, попутно кинувши звільнену стихію в мага. Він закрився щитом, і відправив в мій бік два пурпурові сполохи оглушаючих заклять. Я ухилилася, і вони розбили вікно. Уламки скла розлетілися в усі боки, і один із них потрапив мені в руку. Я сховалася за уламками шафи і спробувала дістати уламок. Річард тим часом вів бій з невідомим магом. Поки я перев’язувала рану, прислухалася до кожного звуку, яких було вдосталь: гуркіт та тріск бойових заклять, тріск зламаних меблів та дзвін битого скла. Нарешті я змогла виглянути зі свого сховку, і оцінити все наглядно. Чоловіки вели напружений бій, використовуючи всі школи магії: навколо кожного з них сяяли пурпурові захисні щити, а в повітрі блимали червоні, срібні та сині розчерки заклять. Складалося враження, що для них це все розвага, настільки вправно вони вели бій. Але це на перший погляд, я розуміла, що противник нам дістався сильний, а тому скоро резерв Річарда потребує підживлення. На мене ніхто не звертав увагу, вирішивши, що мене оглушило одне із заклять. Це була помилка мага, і мій шанс. Не поспішаючи, я прошептала слова оглушаючого закляття, і стала вичікувати слушного моменту. Він не змусив себе довго чекати. Резерви у чоловіків вже значно опустіли, і вони прагнули швидше закінчити бій, вкладаючи більше сил в бойові закляття і нехтуючи захистом. Спочатку навколо Річарда, а потім і навкруги мага згасли захисні щити, і в цей момент я оглушила мага.

– Кіро, ти в порядку, – погляд обраного прискіпливо оглядав мене, і врешті зупинився на пораненій руці.

– Так, все нормально, а ти як? – я теж оглянула Річарда.

– Лише подряпини, – відмахнувся обраний, і перемістив свою увагу на мага.

Поки Річард його обшукував, я уважно вивчала невідомого. Темне волосся, невеликий старий шрам на лівій скроні та звичайний дорожній одяг ні на що не вказували. А ось його кинджали, з нерівним порізаним краєм, мене зацікавили.

– Річарде, поглянь на його зброю.

– Це крис*, доволі рідкий кинджал, зараз їх майже не виготовляють, – повідомив обраний, оглянувши кинджали.

– Гадаєш це він приборкав джерела у лісі, і наклав магічний кордон?

– Схоже на те. Більше нема кому. І виходячи з того що я бачив, він досить сильний маг.

– Але ж він не обраний. – Ось це ми в нього зараз і запитаємо, – промовив Річард, побачивши що маг вже прийшов до тями.

– Мої відповіді обраним не сподобаються, – заявив невідомий маг, очевидно почувши нашу розмову.

– Як тобі вдалося повернути стихію назад до силових ліній? Обраних такому не навчають!

– Обрані останні роки почали забувати про своє призначення. Все більше до вас стало потрапляти знаті, і цілі обраних змістилися.

– Це дійсно так, – відповів Річард, – але зараз ми прагнемо відновити все як було.

– Занадто пізно, як раніше вже не буде. Світ змінюється і ви тепер не спроможні ці зміни зупинити. Вам не вистачить сил.

– Ти так кажеш, ніби обрані приречені?

– Так воно і є. Весь Тарлес приречений.

– Приречений на що?

– На зникнення і вимирання. Джерела вирвуться на волю і ви не зможете їх зупинити.