Розділ 12-3

Ми знову опинились у таборі обраних. За час моєї відсутності тут відбулися зміни. Частину рівнини виділили для поранених. Тут уже зібралося багато народу, але люди все приходили. Медики метушилися поспішаючи надати допомогу постраждалим. Деяким вона вже була непотрібна. Загиблих виявилося багато, набагато більше, ніж я могла уявити. І Ерік, свідком поранення якого стала, виявився щасливчиком, що зміг вижити.

То тут, то там спалахували портали: обрані та охоронці поверталися до табору. Дітріх і Курт обговорювали щось із Каріною. До них приєднався кремезний темноволосий чоловік середнього віку. Напевно, хтось із хранителів. Втомлені обрані й хранителі відпочивали й грілися біля вогнищ, над якими, судячи з ароматів, що долинали, готувалося щось їстівне. По всьому табору металися тисячі вогників, даючи достатню кількість світла.

– Я відведу тебе до медиків, – повідомив Річард, який все ще тримав мене на руках.

– Потім. Є ті, кому потрібна допомога, ніж мені, – відповіла я, ще раз глянувши на табір поранених. – Краще дізнайся як справи у Еріка.

– От і дізнаємося разом, – обраний не став мене слухати і пішов до намету медиків.

– Августа, – вигукнув Річард, привертаючи увагу дівчини. – Оглянь Кіру.

– Кірстен, ти як?– Августа злякано подивилася на мене.

– Августо, все нормально. Тільки нога поранена і трохи забила бік.

– Зараз подивимося, – повідомила дівчина і взялася до роботи.

За чверть години, мої рани були оброблені, і я змогла не без допомоги Річарда покинути намет. Обраний відвів мене до одного з вогнищ, а сам побіг у справах. Тут зібралося багато народу: люди просушували одяг, грілися біля вогнища та просто відпочивали після бою. Розмови не змовкали, і я, влаштувавшись на колоді, почала до них прислухатися.

– Класний бій! Частіше б так, – з азартом заявив молодий хлопець.

– Ти на якому напрямку був? – обізвався інший.

– На півдні з Дітріхом.

– Пощастило, – простяг хлопець. – А мене відправили на захід. Вельф і кроку не давав ступити. Нудьга. Нічого цікавого. Навіть у центрі було цікавіше. Там стихія зруйнувала Школу обраних. Цілі квартали міста палахкотіли вогнем. Оце я розумію!

– Школи немає, отже, іспити скасовуються.

– Навіть не мрій! Вельф прийматиме іспити навіть у відкритому полі.

– Це точно, – заявила дівчина. Її обличчя було забруднене сажею, і я не відразу впізнала в ній Грету. – Але іспитів і справді не буде.

Хлопчаки незрозуміло дивилися на неї.

– Невже не зрозуміло? Сьогодні всі склали свій іспит.

А вона має рацію. Сьогодні кожен мав іспит. Іспит, який ще не скоро все забудуть. Сьогодні перевірялися не лише знання. Сьогодні ми самі себе випробували на хоробрість і готовність допомогти іншим. Вивчали на скільки ми можемо бути мужніми і відважними. Впізнавали свої сильні та слабкі сторони. Тільки не всі пройшли це випробування. Для деяких цей іспит став останнім.

– А ви знаєте, що діялося на південному сході? – запитала Грета.

– Ні, – хором заявили хлопці. – А ти там була?

– Я приносила кристали, але встигла багато побачити. На сході стихія вогню вийшла з-під контролю, там такі пожежі почалися. Все в кіптяві та диму, не було чим дихати. А на півдні – суцільні зливи. І хтось вигадав зіткнути ці дві стихії. І головне – у них вийшло. Великі сірі хмари з півдня на великій швидкості мчали на схід. Зіткнувшись із вогнем, вся водяна маса накрила величезні території згарищ. Наче на розпечене вугілля налили води, тільки в сто разів сильніше. Видовище було неймовірне.

– Оце так, – захоплено промовив обраний. – Не пощастило мені, все найцікавіше пропустив, – бідкався хлопчак.

– І добре, що пропустив, – заявила Грета. – Головне живий залишився. Знаєш, як багато наших загинуло на сході, боронячи місто від стихії!

– Поїж, – Річард стояв поруч і простягав мені миску з гарячою їжею.

Я взяла її і, вдихнувши приємний запах, зрозуміла, наскільки зголодніла. Я тут же приступила до їжі, поки Річард з Волдером влаштовувалися біля багаття.

– Як Ерік? – запитала я, покінчивши з їжею.

– Він в порядку. Вже веселить весь лазарет своїми жартами. Боюся, щоб у них шви не розійшлися від реготу.

– А з іншим як?

– Усі джерела взято під контроль. Загинуло сто два обрані та двадцять п'ять охоронців. За загиблими у місті є приблизні дані у тридцять осіб.

Я невідривно дивилася у вогонь, розмірковуючи над отриманою інформацією. Разом понад сто пʼятдесят чоловік. Це ціна нашої перемоги. Ціна нашої гордості та жаги влади. Все могло бути інакше, якби не це. Але за все треба платити.

Біля вогнища стало якось тихо, і я озирнулася: Грета та хлопці втекли, а Волдер із Річардом тихо про щось розмовляли. Вирішивши, що не варто переривати їхню розмову, я почала спостерігати за людьми. У таборі поранених трохи поменшало народу. Там старанно працювали медики, на допомогу яким кинули студентів, на чолі з Еммою. Декілька обраних займалися облаштуванням табору: носили воду, розпалювали багаття, і розміщували людей на ніч. Стефан із перевʼязаною рукою намагався хоч чимось їм допомогти. Дітріх і Курт також розмовляли з кимось із хранителів.