Розділ 12-2

Небо враз потемніло, зʼїдаючи у своїй безмежній пелені всі фарби. Більше не було холодної блакиті. На зміну їй прийшло безкрає сіре полотно хмар. Піднявся вітер, ще більше заглушаючи навколишні звуки. Шум стихії, що рветься на волю, обʼєднався з завиванням вітру в один страшний стогін. Вдалині над містом спалахнула блискавка, лише на секунди висвітлюючи поле бою. Але й цих секунд виявилося достатньо, щоб розглянути палаючі будівлі на сході столиці. Чергові кристали вирушили до контуру джерела. Розкот грому на мить оглушив мене.

Я повернулася до джерела, намагаючись якомога чіткіше вимовляти слова закляття. До мене приєдналися ще двоє обраних, і сила стихії, що рветься, стала перетікати в кристали. Одна хвилина на те, щоб перевести подих і знову в бій. Кристали. Закляття. І черговий гуркіт грому над головою. Блискавки сяяли одна за одною, і в їхньому світлі столиця виглядала приреченою. Ще гуркіт і хмари, не витримавши натиску, прорвалися таким довгоочікуваним дощем. Рідкісні краплі поступово переходили в суцільний потік, не даючи розглянути нічого перед собою.

– От і до нас дісталося, – почула я чийсь голос у себе над вухом.

Озирнувшись, я побачила Волдера. Його одяг знову наскрізь промокли. Вода змішалася з пилом, через що обличчя хранителя стало сірим. Світле волосся чоловіка прилипло до голови і виглядало майже чорним від попелу та бруду.

– Сподіваюся, що у них все вийшло, – сказала я не голосно.

– Я теж, – відповів Волдер. – Дивись!

Охоронець вказував кудись на схід, у межі міста. Я намагалася хоч щось розглянути за пеленою дощу. Вода стікала по обличчю, не даючи жодного шансу щось побачити. Вкотре я витерла обличчя рукавом. Спалах блискавки і я побачила те, що привернуло увагу хранителя.

Вогонь, що раніше палав на сході, почав гаснути. Це вже були окремі осередки, які зменшувалися на очах.

– У нього вийшло, – я спробувала перекричати шум дощу.

– Так. Йому вдалося, – радісно вигукнув Волдер, але відразу став серйозним. – Джерело! Туди.

Двоє обраних намагалися утихомирити стихію, але обидва вже були втомлені. Потіки повітря, що звільнилися, безжально зметали все на своєму шляху. Черговий порив ураганного вітру відкинув Еріка, і він приземлився на гостре каміння. Обраний спробував підвестися, але рана виявилася серйозною, і він одразу повалився на землю. Камені та сорочка обраного просочувалися червоною кровʼю.

– Ерік! – вигукнула я, але він мене не чув.

– Кірстен, допомагай! – покликав Волдер.

Я з явним зусиллям відвела погляд від Еріка і повернулася до джерела, зосереджуючись на роботі. Насамперед треба утихомирити стихію, а потім уже подбати про поранених, інакше непідконтрольна стихія може забрати із собою не одного обраного.

Про це викладачі розповідають на першому курсі, але коли поранено твого друга, вибір стає складним. Вітер намагався збити мене з ніг, але я, не відволікаючись на дрібниці, продовжувала читати слова закляття та контролювати стихію. Вона заревіла востаннє і зникла в кристалах.

Обраний, у якому я тільки зараз впізнала Франца, свого однокурсника, без сил сповз на землю, а ми з Волдером кинулися до Еріка. Він був непритомний. Його сорочка вже повністю просочилася кровʼю, а рана була серйозною.

– Допоможи йому, а я поставлю портал, – скомандував Волдер.

Я порилась у сумці, і дістала одну зі склянок, швидко відкрила кришку і вилила вміст на рану. Обраний здригнувся і застогнав. Кров трохи зупинилася, і я змогла розгледіти рану. Досить велика і глибока, потрібно терміново до медиків інакше він не виживе. Приклала до рани бинти, і дістала з сумки ще одну склянку яку вилила у рот Еріку. Обраний закашлявся і відкрив очі.

– Він приходить до тями, – крикнула я Волдеру.

– З такими екстренними методами лікування і мертвий прийде до тями, – простогнав Ерік.

– Все готово, – Волдер підійшов до мене.

Я наклала на рану свіжий бинт і ми з хранителем підняли обраного.

– Схоже, і я підмочив свою репутацію, – тихо відповів Ерік, розглядаючи червоні плями крові на своїй сорочці. – Тільки в мене вона стала кривавою.

Франц, трохи перепочивши, підійшов до нас.

– Як він? – поцікавився обраний підтримуючи Еріка замість мене.

— Якщо жартує, то все обійшлося, — сказав хранитель. – Удвох упораєтеся? – поцікавився Волдер у Франца.

– Так, – кивнув обраний, і зник з Еріком в блакитному мерехтінні порталу.

Коли дзеркало порталу зникло, я подивилася на місто, над яким розташовувався центр подій.

– Ми впораємося, – сказав хранитель, перехопивши мій погляд.

– Якусь мить я подумала, що він загине.

– Все минулося.

– Цього разу, – похмуро повідомила я і повернулася до роботи.

Якщо спочатку ще був вибір, із яких джерел починати, то зараз вибору не залишалося. Треба діяти, і діяти ще швидше.

Я знову і знову боролася зі стихією, але мої думки блукали десь далеко. Я думала про Річарда. Йому вдалося зіштовхнути дві стихії вогню та води. З того моменту пройшла вже безліч часу, але новин від обраного не було.