Розділ 6-1 Таємниці Браску (Річард)

Вранці Річард закинув усе необхідне на коня і подався на пошуки Кірстен. Для своєї подорожі Річард вибрав старий торговий тракт. Його проклали в давнину, коли Кельцен ще не був відомий як місто знань, а Тарлес тільки-но починав торгувати з Сінаром. Тракт починався у столиці, проходив через Злиття річок, містечко Сторн та прямував до перевалу у Сніжних горах. У свою чергу в Сінарі проклали шлях від перевалу до своїх торгових міст.

Час йшов. Імператори змінювали один одного. Коли до влади прийшла династія Корнесів, у Тарлесі почався розвиток ремесел та науки. У період їхнього правління в Кельцені розпочали будівництво університетів та інститутів. З усіх куточків королівства сюди почали з'їжджатися охочі навчатися наук і ремесел. У цей період Кельцен і набув статусу міста знань. Але не тільки столиця зазнала змін, інші міста королівства теж не стояли на місці. Ворлен – друге за величиною місто Тарлеса, поступово став займати першість у торгівлі. Вже тут, а не в Кельцені, стали облаштовувати щорічні осінні ярмарки, і сюди приїжджали торговці з Сінару.

Для зручності проклали новий торговельний тракт, який з'єднав безпосередньо Сторн із Ворленом, минаючи столицю. Старий торговий шлях спорожнів, але він, як і раніше, залишається єдиним трактом, який проходить найближче до Браску.

Надвечір Річард під'їхав до Злиття. Потрапити на той бік річки обраний не встиг. Пором уже відплив від берега, переправляючи на сьогодні останніх мандрівників. Річарду нічого не залишалося, як чекати до ранку і він попрямував у Град, невелике селище біля Злиття річок.

Обраний зайшов до корчми і озирнувся. Відвідувачів виявилося багато. Більшість із них не місцеві, а ті, хто як і Річард застрягли тут до ранку. Компанія зібралася різноманітна: паломники, мандрівники, найманці, торговці та ще багато кого. Люди сиділи групами та невимушено розмовляли за вечерею. Невисока руденька дівчина бігала між столами, розносячи їжу та випивку. За стійкою стояв чоловік середнього віку і швидко наповнював кухлі пивом. Швидко оглянувши присутніх, погляд Річарда зупинився на ньому. Чоловік сидів один за столом і значно виділявся з присутнього натовпу. Весь у чорному незважаючи на таку спеку. Русяве хвилясте волосся стягнуте в хвіст. Його величезний дворучний меч недбало лежав на столі поруч із напівпорожнім кухлем пива. Чоловік вільно розвалився на стільці, закинувши ноги на стіл. Виглядав він досить загрозливо і присутні побоювалися його, про що говорили порожні столи поруч із ним. Чоловік нічого такого не помічав, бо поля капелюха були насунути на очі. Найманці періодично кидали на нього незадоволені погляди, але поки що цим все й обмежувалося.

Річард розпорядився щодо кімнати та вечері та підійшов до чоловіка в чорному.

– Зайнято! – сердито буркнув він.

Річард, проігнорувавши зауваження, влаштувався навпроти чоловіка. Той підняв капелюх, щоб краще розгледіти зухвальця.

– Треба ж кого занесло попутним вітром, – вигукнув він, побачивши Річарда. – Давно тебе не бачив.

– І я радий тебе бачити Кріс.

Чоловік прибрав ноги зі столу, зняв капелюха, і кинув його поверх меча.

– Ти, як і раніше, зайнятий дорученнями Ради?

– Є таке. Але зараз маю майже особисту справу. Я шукаю Кіру.

– Це некероване дівчисько?

– Її, – посміхнувся обраний. Кріс як завжди тонко підмічав усі нюанси.

– І що ж ти такого накоїв, що Кірстен від тебе втекла?

– Гадки не маю.

– А в тебе нічого в житті не змінюється. Кожного разу коли ми пересікаємося ти шукаєш Кіру. Ви досі разом?

– Так, – відповів Річард і задумався, – принаймні я так гадаю.

Руда дівчина швидко виставила їжу на стіл і побігла далі. Щойно вона пішла, чоловіки продовжили розмову.

– А ти дивлюся, як завжди у справах. Не зраджуєш своїм традиціям?

– Як завжди. Є робота у Корнелі. Дуже вигідна, але ризикована. Потім доведеться зникнути на деякий час, доки все не вщухне.

– І куди ти збираєшся вирушити?

– Думаю пожити деякий час у Лімерії, а там подивимося, – Крістіан усміхнувся і сьорбнув пива.

Гомін у корчмі ставав все тихішим, люди розходилися по кімнатах. Залишалося лише кілька компаній, серед яких була група озброєних найманців. Річард насторожено глянув на них. Один із них перехопив погляд Річарда, вивчив обраного, а потім невдоволено подивився на Крістіана.

– Думаю, не варто турбуватися про них. Тепер у бійку вони не полізуть, – ніби прочитавши думки Річарда, промовив Кріс.

– З тобою можна чекати будь-чого.

– Ти не хочеш приєднатися до мого замовлення? Пригадується ми непогано працювали разом.

– Так. Особливо у Ліску. Вдало там усе склалося.

– Для тебе ця справа була подвійно вигідною. Ти тоді зустрів Кірстен.

Двері в корчму відчинилися і ввійшла дівчина. На мить усі розмови затихли, і відвідувачі оглядали увійшов. Її одяг не підходив для тривалих подорожей, але виглядав зручним і практичним. Чорне смолянисте волосся вільно спадало до пояса, на якому кріпилися піхви з мечем. Крістіан уважно оглянув дівчину, а потім повернувся до розмови.

– Все ще намагаєшся загнати Кірстен у рамки?