13

Аліса

— Отже, ти точно знаєш того Мілана? — запитала Катя, коли ми відійшли до бару, де пахло цитрусами, м’ятою та чимось ще. Вона граційно сперлась на високу стійку, замовляючи собі якийсь кольоровий коктейль, і хитро всміхнулась.

— На жаль, — кинула я, зітхнувши так, наче ці два слова важили більше, ніж могли здатись збоку.

— Він так на тебе дивиться, сестричко… Це лякає, — Катя примружила очі, її голос прозвучав трохи змовницьки.

Я здивовано підняла брови й розсміялася, відкинувши мокре волосся назад.

— Лякає? Це ти вже з твоїми хоррорами перебрала. Ми просто працюємо разом. Незвично бачити одне одного поза офісом, ось і все.

Катя недовірливо кивнула, і вже за секунду її увагу повністю захопив бармен — високий хлопець із засмаглою шкірою й легким акцентом, який, здається, вже розтанув від її поглядів. Вона вперто кокетувала, торкаючись пасмом волосся шиї, нахиляючись ближче, сміючись на кожне його слово.

А я тим часом повернула голову, шукаючи очима компанію, проте його очі вже давно знайшли мене знову. Я знову відчула на собі знайомий тягар. Погляд. Він був настільки відчутний, що я навіть не одразу наважилась підняти очі.

Мілан стояв осторонь від усіх інших, зануривши щиколотки ніг у море. Біля нього проходили інші відпочивальники, діти з яскравими м’ячами, жінки у солом’яних капелюшках, але він ніби не бачив нікого. Його очі були прикуті лише до мене.

Можна було б подумати, що це збіг, що він просто задумався чи вибирав, чи не орендувати водний мотоцикл, але я знала краще. Я відчувала краще. І від цього по тілу розливалась хвиля, якій я не могла опиратись. Сироти по шкірі, серце гупало сильніше, ніж мало б, а внизу живота заграло небезпечне тепло, яке я намагалась ігнорувати.

Я дивилась на нього у відповідь. Свідомо, повільно. Дозволяла собі трохи більше, ніж звичайно. Його плечі, окреслені білою лляною сорочкою, рухались з кожним вдихом, а ця спокійна, майже кам’яна постава тільки ще більше дратувала мене. Він виглядав так, ніби йому байдуже, проте я знала — зовсім не байдуже.

— Ти замовила вже? — Катя легенько штовхнула мене плечем, вириваючи з полону цього мовчазного протистояння.

Я кліпнула, перевівши подих і швидко відповіла:

— Мені звичайний мохіто.

— Ага, — усміхнулась сестра й знову повністю поринула у свою гру з барменом. Здається, він уже готовий був винести нам пів меню за рахунок закладу, лише б вона ще трішки посміхнулась.

Я ж узяла в руки холодний келих і відпила ковток. Холодний лайм освіжив горло, однак справжня спека залишалася там — у його темних очах, які все ще тримали мене в полоні.

— Я піду позасмагаю, гаразд?

Втім, Каті вже було точно байдуже на мене. Вона була повністю занурена в розмові із цим чорноволосим красенем, а я не хотіла зайвий раз набридати їй своєю присутністю. Хай собі! Ми ж приїхали сюди розважатись. То ж просто повернулась до свого лежака.

Я опустилась на лежак, розтягнулась, вдягнула сонячні окуляри й нарешті дозволила собі розслабитись. Краплі вологи ще блищали на шкірі після купання, що в цій миті я відчувала себе живою — по-справжньому. І я помітила, що Мілан вже не дивився на мене. Його погляд був десь у морі, чи ще деінде. Адже я не могла бачити його очей, лише спину, що прямо немов маяк майоріла в декількох метрів від мене. Його плечі та м’язиста спина ще тоді, в Ріо, коли я так обожнювала залишати там свої сліди, немов кішка, зводили мене з розуму. Проте здається зараз, вони були ще більш кам’янистими, ширшими, напруженими. Навіть крізь тонку тканину його сорочки, я могла це бачити.

Несподівано до нього підійшла Діана, обережно торкнувшись його руки. Мілан повільно повернув голову до неї, ніби й так знав, що то саме вона, і щось сказав їй, від чого дівчина гучно засміялась, хитнувши головою в різні сторони. Він теж відповів посмішкою, стягуючи з себе паралельно сорочку. І коли він залишився лише в шортах, я мало не ахнула. Його м’язи грались  на сонці в кожен його так. Це було щось фантастичне. Але я ненавиділа себе за те, що не могла відірвати погляду.

— Сумуєш?

Я здригнулась — поруч стояв Ілля. Його посмішка була безтурботною, а очі блищали від алкоголю чи самозакоханості, важко сказати. Я тихо видихнула, перемішуючи соломинкою свій коктейль, і знову глянула на Мілана, який передав свою сорочку Діані, та пішов плавати.

— Чому ти так гадаєш? — запитала я, продовжуючи спостерігати як рухаються м’язи на спині мого.. шефа.

— Бо твоя кузена тебе залишила. Вона завжди це робить, якщо чесно, — відповів Ілля, засміявшись. — Одного разу я знайшов її на барній стійкі, коли неподалік якісь хлопці влаштували бійку. Уявляєш? Вона навіть не знала, що там…

І я зовсім не слухала його тупої розповіді про цю п’яну бійку, яку він сам же і влаштував, як виявилось. Я просто продовжувала кивати в його слова, повільно попиваючи своє мохіто. А мої очі блукали синім морем, з якого щойно винирнув Мілан. Краплі стікали по його спині, сонце малювало відблиски на мокрій шкірі, а я ловила себе на тому, що дихаю глибше, ніж треба.

Ілля щось вигукнув, змусивши мене здригнутись.

— Ти навіть не уявляєш, як то було весело, Алісо! — закричав Ілля, і я вкотре здригнулась через його надмірну емоційність, та повернулась. — І той чувак потім мені погрожував, прикинь? Мені! Знаючи, що мій батя…