Розділ 24

Мені це справді не почулося? Чи це моя багата уява нарутила собі таке? Цього не може бути! Може, хлопець так сказав, аби пожартувати наді мною. Просто так, щоб розрядити нашу ситуацію. Але такі жарти мені точно не до вподоби! Такі слова не можуть просто так кидати на вітер...

— Що? — я перелякано витріщила очі, не вірячи почутому. — Це ти тільки що сказав?

— А ти зараз робиш вигляд, ніби нічого не чула? — хлопець уважно глянув на мене, піднявши одну брову. — Повторю для мавпочки ще раз — ти мені подобаєшся! Так зрозуміло?

Знову він назвав мене старим-добрим прізвиськом! Я навіть не розумію, як за одну секунду нормальний хлопець може перетворитись у того, ким був?

Я так і не змогла йому нічого відповісти, бо не могла відійти від шоку, коли почула слова зізнання в симпатії. Спочатку він показував усім своїм виглядом те, як він мене ненавидить і зневажає, потім — дружбу та підтримку, а зараз — сказав, що я йому подобаюся. Для мене це взагалі в голові не вкладається, якщо вже чесно казати... У Свята дуже дивна логіка, яку мені ніколи не зрозуміти. Чи то я просто не помічаю очевидних речей і трохи тупенька? 

Я не змогла підібрати жодного слова, щоб розповісти про всі свої почуття, тому просто накинула на себе пальто й вибігла на вулицю. Навіть бабусі не сказала, чому я виходжу надвір, адже хотілося побути наодинці й обдумати все. Хоч вона й почала сваритися через те, що я шапку не натягнула на голову, проте я вирішила не повертатися, щоб не зустрітися поглядом зі Святом. Я знала, що хлопець міг засмутитися через мою мовчанку, проте мені потрібно освіжити голову й нарешті викинути зі своєї душі всі ті проблеми й страхи. Саме вони й не дають мені відповісти Святу взаємністю, тому що я постійно думаю про те, що я не така. Дуже дивно тобі відчувати це, щоденнику, але я сама вже заплуталась у собі, не можу знайти вихід із цієї ситуації, яка через певний період повторюється.

Сніг хрустів під моїми ногами — я просто йшла вперед, дивлячись у біле небо, з якого сніжинки поспішали "підкорити" землю. Хоч я жила в селищі приблизно два місяці, проте в місцевості орієнтувалася погано. Але всередині була надія, що я все-таки не загублюсь у густому й засніженому лісі. Мої ноги просто вели мене в невідомому напрямку, а я в цей час напружувала свій мозок і намагалася хоч якось усі свої думки з'єднати в одне ціле, щоб розібратися в тому, чого я дійсно хочу. Я справді розуміла, що глибоко в душі дійсно хочу сказати Святу ті самі слова, які прозвучали з його вуст. Але мені чомусь страшно... У мене таке вперше, тому я й розгубилась — і тепер наче на роздоріжжі стою.

Я зупинилася майже біля лісу та просто завалилася в сніг. Не знаю, що тоді в мою голову стукнуло таке, проте мені хотілося це зробити саме в той момент. Навіть полегшало після такого падіння. Поблизу людей я не бачила, тому могла собі дозволити повалятися на білосніжній поверхні й залишити від себе слід, зробивши ангела. Коли я була задоволена своїм витвором мистецтва, то вирішила ще трішки прогулятися. Збоку це виглядало так, ніби я всіма силами відтягувала шлях додому. За своїми цими роздумами про свої проблеми, які я ж сама в собі накопала, навіть не одразу почула рингтон свого телефону. Я витягнула його з кишені, проте мені не одразу вдалося сконтактувати саме з екраном, адже в мене руки були дуже холодними від морозу. Телефонувала Марта, тому довелося взяти таки ту слухавку.

— Привіт! — я привіталася з нею одразу ж тоді, як тільки змогла розблокувати смартфон і він вже звик до моїх морозних пальців. Яка я все-таки дурепа, що не взяла з собою хоч якісь рукавички! — Як ви там усі поживаєте?

— Уль, почекай хвилинку, бо приєдную ще Рі й Полю, — швиденько відповіла одна з подруг, а я лише всміхнулася. 

Через декілька секунд я вже чула шум від інших дівчат, тому мені довелося продовжити далі:

— Як там школа? Дістають сильно?

— Стоїть на місці, не рухається, — буркнула Ріна, а я вже одразу здогадалася, що в неї вже точно щось сталося. Вона завжди весела така, зі своїми приколами. А тут...чую злу буку. — Постійно капають на мізки з тим ЗНО, що вже трохи почало діставати.

— Не слухай її, — до розмови приєдналася Поля, хіхікаючи, — то вона просто знову з Пашею поцапалась, тому їй кудись потрібно виплескувати своє незадоволення.

— Я це вже зрозуміла, — я похитала головою та увімкнула камеру на телефоні, щоб дівчата мали змогу мене побачити. Для них буде шоком те, що я раптово вирішила стати блондинкою. — А через що вже цього разу сперечалися? Мені здається, що їх просто потрібно ізолювати, бо до випускного вони повбивають одне одного.

— Та я просто полізла на драбину, коли прикрашали ялинку в спортзалі. А цей ідіот мав же її тримати, проте... все пішло не за планом — і, в результаті, я ледь собі не зламала ногу й зарядила хлопцеві прямо в око. Коротше, все як завжди.

— От скажи мені: чого ти туди полізла сама? — я суворим тоном промовила це й подивилася на Аріну дуже уважно. Вона від мого погляду вже й не знала, куди можна свої очі подіти. — Мав би Паша туди лізти, але точно не ти. Ти з якої сім'ї взагалі, дитя моє?

— Я не з такої сім'ї, як він — я з багатої, — згадала один мемчик з Тік Току подруга, скорчивши дуже серйозну моську. Меми — то її друга любов, звичайно, після печива з шоколадними крихтами. Усі чати, в яких вона тільки є, все закидано цими смішними висловами та картинками. — Коротше, просто він, певно, тупий, якщо не здогадався. А я його змушувати не збиралась, тому й полізла. Сильна й незалежна дівчина!

Ми всі посміялися з її оригінальної відповіді. Чесно, я навіть рада, що до мене дівчатка зателефонували. З ними хоч не нудно. Вже хочеться побачити їх наживо й обійняти, а то через бездушну пластмасу ж нічого не відчуваєш. Проте, я точно знаю, що в те місто я поки що не повернусь... Принаймні не зараз, не після того, що я сьогодні дізналась...

— Стоп! Ти що — блондинка? — охнула Марта й прикрила рота рукою, здивувавшись. — Коли ти встигла?

— Офіційно вітаю в клубі білявих! — гордо проговорила Ліна, простягнувши долоню до екрану, щоб ми типу дали одна одній "п'ять". — Тепер хоч не я одна така буду. До речі, як там твій "братець" поживає?

— Тобі дуже личить, справді, — сказала Рі з посмішкою. — Всі кавалери будуть лежати у твоїх ніг, я тобі чесно кажу.

— А мені всі не потрібні, — загадково відповіла їм я та просто подивилась у далечінь. Не знаю, чи варто їм це казати, але мені потрібно це комусь виплеснути. Можливо, і подруги якусь пораду дадуть. — Вже є той, кому я маю сказати щось важливе...

— Хм, очі блищать, імідж змінила,за Свята майже не згадуєш і робиш вигляд, що тобі байдуже, — почала роздумувати вголос Котова, потираючи підборіддя. Зараз точно розкусить мене, блондиниста голова! — Можемо зробити висновок, що Свят і є твоїм "тим самим". Нарешті ти стала на путь істинну, дитино моя!

— Хоч я й не всесильна в таких подібних "розслідуваннях", але мені теж здається, що це точно Свят. Між вами завжди якісь іскри пролітали, хоч ти це відмовлялася помічати, — доєдналася Рі до обговорення цієї делікатної теми.

— А він щось відчуває до тебе? — спитала Марта, підперши рукою щоку. — Може, щось казав? Чи якісь знаки уваги демонстрував?

— Він мені все сказав — я просто втеклі від відповіді, — сумно видала я та почала йти далі в ліс. 

— То чого ти зараз блудиш невідомо де, а не говориш з хлопцем, до якого маєш почуття? — обурилась Ліна, закотивши очі. — Сама щось себе накручуєш, а потім і розібратись не можеш!

— Мене щось у той момент зупинило, що я просто пішла з будинку в незрозумілому напрямку. Я знаю, що сама винна, але ж у мене таке вперше. Я в таких справах взагалі не розумію нічого.

— Тут головне — слухати своє серце й розібратися зі своїми почуттями, — серйозно сказала Ріна, але мені все одно в голові сиділи ті погані думки. — Все залежить тільки від тебе.

— Ми тобі тут точно не допоможемо, — розвела руками Марта. — Ти повинна сама до себе прислухатись і зрозуміти, чи хочеш ти бути зі Святом, чи ні.

Ми з дівчатами ще погомоніли так декілька хвилин, а потім нам довелося перервати зв'язок, адже вони теж зайняті своїми справами. Я прогулювалася лісом, дивуючись усе більше й більше зимовій красі дерев. І байдуже, що там були лише ялинки й сосни, від яких чутно неймовірний аромат терпкої свіжості. От чесно, якби не зима й ті всі морози, точно б залишилася ще в тому лісі на прогулянці! З тими розгляданнями місцевої флори я й не помітила, як дійшла до обриву. Чомусь одразу згадався той самий кошмар із Ольгою Петрівною. Хоч ті кляті сни вже не турбували мене, проте все одно старалася так близько до краю не підходити. Мало там що може бути? Ще й трохи слизько на вулиці, тому ризикувати сьогодні я точно не збиралася. Я акуратно постаралася сісти на землю, вкриту снігом, і просто дивилася на всі ті розкішні краєвиди, які тільки я могла побачити своїми очима. Сніжинки кружляли у своєму танці, а я їх намагалася зловити язиком. Таке відчуття було, ніби мені знову п'ять років і я знову впала в дитинство. Встигла зробити красиві знімки, тому що сонце швидко сідає взимку. Я вже й не пам'ятаю, коли останній раз точно бачила таку красу. Я просто гадала, що такі картини природи можна лише побачити в інтернеті, проте своїми очима бачити це — неймовірні відчуття.

Я так і спостерігала за тим усім, обійнявши себе руками, поки позаду я не почула знайомий голос:

— Я вже тебе скрізь обшукався, — я повернулася в бік голосу, а там побачила Свята, який відхекувався. — Якщо ти мене бачити не хочеш, я все розумію. Але хоч бабусю попереджай куди йдеш. І натягни вже ти ту шапку!

Хлопець підійшов до мене й простягнув мені головний убір. Я його не взяла, бо мені вже й не так холодно в голівоньку було. Чи то вже мені так почало здаватися?

— І для чого ж ти мене шукав? — режим "кокетка" — активовано. Для чого я влаштовую цей цирк, коли й так усе очевидно? — Знову хочеш практикуватися психологом?

— Я не зрозумів, тобі що, не сподобалось? Навіть легше не стало?

— Аніскілечки, — я захитала головою й знизала плечима. — Проте, я знаю один такий спосіб, який точно допоможе...

— І що ж це за спосіб такий?...

Я йому нічого не сказала, а просто спробувала поцілувати його. Це я вперше таке роблю й для мене таке практикувати навіть трішки соромно. Але, якщо я словами толком нічого не можу сказати, то хоч діями я зможу йому пояснити всі свої почуття. Свят спочатку здивувався, але потім він сам узяв ініціативу й продовжив... Ну а я просто пливла за течією. І в той момент мені було паралельно на те, що йшов сніг із вітерцем, який міг обвітрити мої губи чи, наприклад, підкинути мені герпес. Саме тоді моє серце тьохнуло так сильно, що я навіть сама почула його гуркіт. І я вважала це правильним рішенням, коли справді відкрила серце саме Святу...