Розділ 18

Скрізь погасло світло, а я намагалася пробитись крізь натовп людей, які повитягували свої телефони й почали світити ними. Але тут раптом хтось схопив мене за ліву руку. 

— Стій! — сказав грубий голос, але через те, що була напівтемрява, я нічого не побачила. — Зараз ми дізнаємось, хто ти така!

Цього я допустити не могла. Я вирвалась із міцної хватки тієї лапи й заїхала кулаком в обличчя. Не знаю, в яку ділянку прилетіло, але те, що я почула його виття, це вже означало, що точно попала в ціль.

— Тільки спробуй! — гаркнула цій особі в обличчя.

Я почула неподалік від себе розлючений голос Саші, тому довелося брати ноги в руки й тікати. Я вибігла до заднього виходу з будинку, яким ми і проникнули на приватну територію. Там вже стояли Марта з Ліною(де ця Аріна?) та чекали мене, а я ж помітила, що позаду до них наближались охоронці. Я зі свого футляра витягнула газовий балончик як спосіб самозахисту. Адже бітою бити їх — занадто жорстоко. Та й сила удару може бути різною. 

— Дівчата, стережіться! — крикнула їм я, але вони не відгукнулись, адже Марту та Полю вже схопили. Тут з дверей вискочила Ріна, відхекуючись, і погналась до мене.

— Зараз ми з вами розберемось, артистки недороблені! — грізно проричав один чоловік подругам, а ті мовчали так, ніби в рот води набрали.

Подруга підбігла до мене, а я кинула їй у руки той балончик. У мене в голові миттєво з'явився план того, як можна врятувати дівчат. Головне, за що я найбільше хвилююсь, це щоб я сильно не побила тих чолов'яг бітою.

— Ти де була? — спитала я її пошепки, коли ми позаду підкрадалися за тими двома.

— Тебе шукала, бо тебе могли б закопати за таку витівку.

— Коротше, — я важко видихнула, — ми зараз підходимо до них зі спини та я вдаряю і першого, і другого по спині. Коли вони розвернуться до нас, ти бризкаєш балончиком їм в очі. А далі — просто тікаємо.

Рі кивнула й ми почали виконувати цей задум. Як тільки ми вже були біля них, я замахнулася своєю бітою й вдарила прямо по хребту одного охоронця. Вони обоє повернулися й одразу помітили нас. 

— Здається, ви забули за нас, — грайливо відказала я та підморгнула, вказуючи Ріні, що її зірковий час настав. — Які ж з вас охоронці, якщо ви не всіх зловили?

— Дівчата, заплющуйте очі! — крикнула щосили подруга й, натиснувши на ковпачок-активатор, почала водити сльозогінним газом.

Чоловіки одразу ж відпустили Марту й Полю та почали терти очі, стогнучи від пекучості. Певно, вони навіть і не здогадувались, що такі милі дівчатка можуть ось таке їм зробити. Поки ці здоровані терли очі та проклинали все на світі, ми швидко погналися до огорожі, через яку за старим-добрим звичаєм перелізли. 

— Хутчіше! — сказала я, підганяючи Ліну, яка боялася стрибнути на інший бік. 

Я теж вже опинилась по той бік паркану й полегшено видихнула, коли зняла маску з очей. Надворі було дуже холодно — я ще й панчохи розірвала. Вони й так у мене великою сіточкою, то тепер їх уже практично не було. Я почала стрибати на одному місці, щоб зігрітись. 

— Тобі не холодно? — тремтячим голосом спитала я в Ріни, яка скинула піджак і була в одній футболці. 

Мене знову ще більше трусонуло. А потім Аріна найперша зляже з ангіною, я стовідсотково впевнена. Ми продовжували йти швидким кроком, адже надовго на природі нам затримуватись не можна. 

— У мене аж адреналін у крові підвищився від цієї движухи, — захоплено видала саксофоністка. — Наче й просто побризкала з балончика, проте такі відчуття, ніби я ганяла на спорткарі. 

— Слухай, тебе точно ніхто не впізнав? — насторожено спитала Марта, оглянувши мене з ніг до голови.

Я захитала головою та знизала плечима. Мене ледь не викрили, але, на щастя, цього не сталось, адже я маю хороший удар і цій людині не пощастить завтра прокинутись із синяком. Ми з дівчатами обійнялися за плечі й крокували нічним містом, наспівуючи той самий роковий трек, завдяки якому мені вдалось розтрощити весь фуршетний стіл іменинниці та залити ту залу водою. Так і хотілося не повертатись додому, а просто бродити вулицями, дивлячись на місяця-хрещеного та відчувати на своєму тілі дотики холодної осінньої ночі-сестриці.

— Слухайте, а може, ще раз таке зробимо? — раптово перервала наші виття Поліна, через які на нас трохи скосо дивились перехожі. Байдуже — у нас сьогодні свято! А найголовніше у святах — це що? Хороший настрій, якого в той момент у мене було навалом. — До кого ще можна ось так у гості "завітати"?

— Дай-но подумати, — потерла підборіддя Аріна, зробивши зі свого лиця дуже розумне. Я її тупою взагалі не називала, щоденнику! Просто вона серйозною рідко буває, а тут так напружилась. — До Супруна.

— І чого це одразу до мене? — раптом пролунав голос Паші, через що Рі аж підстрибнула з переляку. Ми всі повернули голову назад, але й на одному Супрунові "сюрпризи" не закінчились. Поруч з ним ще стояли Свят і Льоша. — Щоб ти мені квартиру розгромила? І, до речі, від твого співу мої вуха ледь не зав'янули. Якщо ти знайдеш собі хлопця, прошу: не співай, бо він точно втече від тебе.

Хлопці підійшли до нас ближче й стали напроти нас. Свят як глянув на мій зовнішній вигляд, просто незадоволено цокнув язиком. Ще й так глянув на мене трохи грізним поглядом, що я зрозуміла одразу: мені завтра точно хана. 

— Тоді до мене не підходь, адже я — небезпечна дівчина з балончиком і бітою, — видерла з моїх рук мою палицю подруга, демонструючи своєму заклятому другові те, що, коли зв'язешся з нею, ризикуєш потрапити в лікарню з травмами. — Збережеш своє життя, бо ти й так ходиш по тонкому льоду. А я — свої нервові клітини.

— Рі, поки ти не прибила мого друга, просто пропоную вам з дівчатами зараз поки що відійти, бо мені треба дещо сказати Уляні, — став між ними Свят, заспокоючи мою подружаню, яка вже була готова накинутись на Пашу й розцарапати йому лице. — Паша тебе точно не зачепить, повір.

Аріна глянула вороже вже на обох. Щось хмикнувши собі під ніс, дівчина відійшла до Ліни та Марти. Я вже сама хотіла сказати пару "ласкавих" Супруну, але мене за руку потягнув Свят у зовсім інший бік від подруг. 

— Що це в тебе за вигляд? — почав відчитувати хлопець, як тільки ми віддалились від інших. — І чого це ти ще не вдома?

Схоже, він виманив мене тільки для того, аби посварити таку ж поганку за те, що вона не так одягнена й повинна сидіти вдома. Я засміялася від цього. Що йому потрібно?

— Це і є твоя важлива розмова? — сарказм з мене так і "полився". Схоже, мені наш виступ сміливості додав. Або цей "режим" вмикається тільки в його присутності. — Якщо так, то я не бажаю висоуховувати ці нотації. Я попереджала, що не ночуватиму вдома.

— Саша стовідсотково буде підозрювати тебе. Хоч я переконував її, що ти сидиш вдома й сумуєш через те, що вона не запросила тебе...

— Ти сказав, що я сумую через те, що не опинилася на цьому святі лицемірства? — я обурилась і легенько вдарила хлопця в плече. — Я й сама туди змогла потрапити, без її запрошення.

— Я від тебе навпаки відводив підозру — ти чіпляєшся до слів! 

— А від мене що потрібно?

— Змінити імідж.

— Слухай, це виходить трохи не логічно: якщо я зміню імідж, точно очолю той список підозрюваних. Бо з боку вийде так, що я зміню себе після того, що сталось, таким способом намагаючись щось приховати. І ще в мене є підозра, що наша Ольга Петрівна якось пов'язана з Сашею.

І тут я згадала про одну важливу деталь у тому резюме, яке я знову переглядала декілька днів тому, щоб знайти хоч щось, — адреса її місця проживання. Вона точно співпадає з будинком, у якому живе Волошина. Схоже, моя підозра підтвердилась: ці дві особи — мати й донька. Живуть вони аж ніяк не бідно, тому що мають і такий великий будинок, і ще й охорону, яка, на жаль, на дуже слабому рівні. Я все одно не могла зрозуміти одне: чому ж ця Ольга Петрівна влаштувалася покоївкою в наш будинок, маючи при цьому хороші статки? Точно, щоб не заробити побільше коштів на прожиття. 

— Ти щось так довго роздумуєш про щось, — хлопець трусонув мене за плечі, через що я вирвалася зі своїх думок. — З тобою все добре?

— Ольга Петрівна й Саша — рідні. Я просто в голові зіставила всі факти й підозри. Тільки тепер потрібно бути ще обережніше, бо одна з них точно буде нишпорити по кімнатах.