Розділ 17

— Що? — одразу ж зацікавилась Аріна, хитро примруживши очі. — Хутко кажи!

— Здивуй нас, — додала Марта й усміхнулась. — Хоча, знаючи тебе, у твою голову могла залетіти будь-яка крейзі ідея.

— Ріно, ми сьогодні влаштовуємо піжамну вечірку в тебе? — спитала я в подруги, натягнувши рюкзак на плечі, який постійно хотів впасти. — І залишаємось на ночівлю?

— Ти що, забула, Уль? — обурено відповіла Поля, коли повернула голову в мій бік. — Старіти почала вже?

— Ти теж, в принципі, — пирскнула я — білявка насупилась. Я відкашлялась і продовжила: — Так, стосовно вечірки Волошиної та подарунку для неї — ми його просто зіпсуємо. Для цього нам знадобиться біта й наші музичні інструменти.

— Круто! — одразу ж затвердила цю ідею Котова. — Чимось нагадуватиме фільм "Загін самогубців".

— Хоч десь засвітимось. Побачить Паша — точно подавиться своїми колючками, — зітхнула Рі, плеснувши в долоні, щоб зігрітись. Коли вона заговорила за Супруна, ми одразу ж з дівчатами скерували свої погляди на неї. Шевчук це помітила й миттєво почервоніла: — Ой, то я щось заговорилась трішки...

— І як ти плануєш це все обіграти? — Марта не зрозуміла мою ідею, розвівши руками. — Трохи не розумію, яким чином тобі допоможуть наші інструменти.

— Ми проникнемо в її будинок під виглядом тієї групи "Dangerous Girl's"[1], про яку вона так розповідала постійно. Нам треба буде прийти раніше цих дівчат і просто виступити замість них, — почала я, дивлячись на реакцію подруг. Їхні обличчя виражали здивування. — Але цей виступ буде з перчинкою. Ми будемо в масках і я в кінці пісні дещо зроблю. Ще й одягнутися потрібно в стилі "bad girl", а на голову — бажано якусь перуку, щоб нас точно ніхто не впізнав. 

— А як ми прослідкуємо за тим, аби справжній гурт не приїхав раніше за нас? — занепокоїлась Рі, глибоко вдихнувши повітря. — Ми ж зараз туди точно не з'явимось — одразу виженуть.

— У мене є одна особа, яка доповідатиме про все, що там буде відбуватись, — сказала я, згадавши за Свята. — Навіть якщо ця людина буде відговорюватиме мене, я все одно зроблю те, що задумала.

— Це стовідсотково твій братець, — запевнила Поля, махнувши рукою. Я кивнула головою та всміхнулась. — Він у списку запрошених, тому не важко навіть здогадатись.

— То якими повинні бути наші дії саме в цей момент? — до розмови додалась Аріна, очікуючи подальших вказівок. 

— Зараз ми всі розходимось по домівках і кажемо своїм батькам, що  йдемо на ночівлю до Ріни. Але ще з шафи згрібаєте весь одяг, який показуватиме всю вашу красу, — сказала я чітко, аби подруги все зрозуміли. — Тільки це не сукенки та спіднички, а щось таке із розряду поганих дівчат: панчохи сіточкою, короткі шорти й топи, косухи й усяке таке подібне. А вже коли прийдемо до Рі, там ми будемо наряджати одна одну.

— Ем, а це не занадто відверто? — суворо спитала Марта, склавши руки на грудях.

— Ми маємо бути такими, як той гурт, аби нас не викрили, — пояснила я. — Там у них ще дві учасниці мають не типовий колір волосся: рожевий і бузковий. Тому нам потрібні ще й перуки, які я навіть і гадки не маю, де можна їх знайти за декілька годин.

— Я можу бузкову позичити, бо у своєї сестри її нещодавно бачила, — запропонувала Поля. — Не знаю, навіщо їй вона, проте Яну доведеться вмовляти довго й нудно. 

Я всміхнулась, адже згадала ту саму дівчину, з якою вже давно не бачила. Старша Котова зовнішньо майже не відрізняється від меншої, проте за характером вона набагато серйозніша та відповідальніша за Полю, яка вважає, що життя — одне та його потрібно проживати всіма способами. Зараз Яна навчається в університеті, тому ми й не спілкуємось, адже в неї й так студентське життя дуже бурхливе.

— У мене рожева є, — сказала Ріна, а я полегшено видихнула. На одну проблему менше. — Колись купила собі її, бо марила про те, що пофарбую волосся саме в цей колір. Але батьки сказали, що після повноліття я буду мати змогу творити з собою, що хочу.

— Тоді через годину приходимо до Аріни, — твердо промовила я. — І, до речі, не забудьте взяти свої музичні інструменти, косметику та маски з минулорічного балу-маскараду.

Ми стукнулися кулачками та пішли кожна у своєму напрямку до рідної домівки. У голові крутилося безліч питань стосовно сьогоднішнього вечора. У батьків відпроситись на ночівлю до подруги точно вдасться, але мені реально потрібно з себе зробити практично зовсім іншу людину. Та чому це я за це так хвилююсь? Тому, що ніколи такого не чудила? Нічого! Все в житті відбувається вперше. Нехай Сашуня боїться, щоб я їй будинок не рознесла! Хоча навряд чи в мене вийде розгромити все, проте я на свою біту сподіваюсь так, як ні на кого іншого. 

Додому я дійшла досить швидко, бо на вулиці й так було холодно, що не хотілось там затримуватись ні на хвилину. Я зайшла в будинок швидким кроком і, навіть не роззуваючись, одразу ж попрямувала на кухню, бо почула голос батька. Я мала рацію, адже там справді сидів тато й обідав, а Ольга Петрівна крутилася біля нього, щось постійно подаючи.

— Таточку! — вигукнула я з порогу й забігла за поріг кімнати для їжі. — А можна ж мені дещо запитати?

— Ти спочатку скажи, чому взута ганяєш по кімнатах? — він розвернувся до мене обличчям і з суворістю спитав це. — Щодо питання — кажи вже, бо точно лопнеш від нетерплячки, по очах бачу.

— Можна сьогодні на ночівлю до Ріни піти? — спитала я благальним голосом. — Дуже поспішаю, тому що я їй вже пообіцяла, що прийду. До речі, Свят удома?

— Можеш іти — матір я попереджу, — кивнув тато, а я аж застрибала від щастя. — Так, тільки він у своїй кімнаті збирається на якусь вечірку.

Я опустила очі й легенько всміхнулась, а потім усе-таки погналась на другий поверх, адже мені терміново потрібно знайти для себе образ і чорну перуку, бо та учасниця, на яку я повинна бути схожа, має коротку стрижку. Хоча...це тоді викличе підозри в Саші й тоді вона здогадається. Краще не будемо поки що експериментувати з іміджем, а пошукаємо вдалий образ. У своїй шафі з розділу "розкутого й відкритого" я знайшла короткі чорні шорти з високою талією, такого ж кольору топ з довгими рукавами та косуху. Панчох ніяких не знайшла, тому буду сподіватись, що у когось з подруг я їх зможу позичити. На ноги вирішила взути темні важкі черевики. Ці всі речі я запакувала у свою сумку та почала шукати свою косметичку й ту злощасну маску.

Нарешті коли все було вже ретельно запаковано, я взяла свій футляр і вийшла за двері своєї кімнати та попоямувала до Свята. Я без стуку відчинила двері й помітила, що братець стоїть без верхнього одягу. Я аж скрикнула, проте все-таки відвернулась. Аж соромно стало за свою необережність і легковажність.

— Не міг попередити, що ти тут переодягаєшся? — буркнула я хлопцеві, проте насправді вийшло так, ніби я зі стіною розмовляла, бо ж відвернулась. 

— Я не встиг, адже ти різко ввірвалась, — хмикнув він, раптово торкнувшись мого плеча. — Куди це ти вже намилилась?

— Ти ж на вечірку збираєшся, чи не так? — я розвернулась до нього лицем, але хлопець уже натягнув на верх футболку. Дякую хоч за те, що він не продовжив робити з мене стиглий помідор! — Мені потрібно, щоб ти слідкував за всім тим, що там буде відбуватись. Я там теж буду.

— А як ти туди потрапиш, якщо в тебе немає запрошення? — братець помахав перед моїми очима тією листівкою. Якщо він ще раз так буде дражнити мого внутрішнього звіря, махаючи тим листочком, то й він теж не потрапить на ту "подію століття". — Що саме потрібно тобі дізнатись? І що ти там робитимеш?

— Тихо, — я приклала вказівний палець до його губ, аби він припинив свій поток безкінечних питань. — Усе побачиш на місці. Мені треба взнати про той гурт, який виступатиме на її святі. О котрій годині вони приїдуть точно?

— Вони мають бути вже о восьмій годині вечора, — так казала Саша.

— Дякую за інформацію, братику, — я клацнула його по носі та відійшла до дверей. Але згадавши за те, що не сказала основого, довелося зупинитись і через спину грайливо промовити: — І ночувати я теж сьогодні не прийду!

— Чого це раптом? — насупився братець.

— Я залишусь у Ріни, — відповіла я та переступила поріг кімнати Свята. — Оревуар!