Розділ 15

Я просиділа в кімнаті ще п'ятнадцять хвилин і потім вирішила, що піду та привітаюсь зі своєю новою "подругою". Чому б і ні? Заодно й розважусь, а то самій тут дуже нудно, що хоч бери та плюй у стелю. Але коли я це зроблю, то від батьків я так отримаю, що на все життя запам'ятаю, тому краще не ризикуватиму своєю п'ятою точкою.

Швиденько натягнувши на себе яскраво-жовту футболку та чорні спортивні штани, я підійшла до дзеркала й подивилась на своє чорне волосся, назву якого навіть язик не повертався сказати. На голові справжнє вороняче гніздо, хоча вчора ввечері пасма були заплетені в одну красиву й акуратно(це ключове слово!) косу. Давно вже задумувалася над тим, аби підстригтись дуже коротко, тому що я й так кожного ранку встаю на двадцять хвилин раніше й цей час витрачаю лише на те, щоби позбутися того "кубла "на голові.

Стоп! Виходить, що я майже весь день проходила з такою імпровізованою "зачіскою"? Дуже дивно, що Свят не підколов мене через це так, як уміє тільки він. Хлопець, можливо, просто побоявся моєї реакції, хоча на нього це зовсім не схоже. За ці дні братець був, як дівчата в період місячних, — постійно змінювався в настрої. Щоденнику, тобі краще не знати того терміну, бо ти для цього взагалі не призначений. 

Я глянула на себе в дзеркало та всміхнулася своєму відображенню, навіть не доторкнувшись гребінця, що лежав поруч — на тумбі. Тільки заправила пасмо, яке висіло перед очима, за вухо, й зробила імпровізований пучок. Врешті-решт у нас не такі важливі гості, щоб я для них виплітала на своїй голові щось неземне. 

Вийшовши за двері, я впевнено пішла в напрямку кімнати Свята. Навіть якщо перерву їхню розмову, все одно мені нічогісінько не буде. Принаймні хочеться на це сподіватись. Легенько постукавши у двері, я подумки налаштувалась на серйозну розмову. Всередину мене впустив братець, а сам вийшов з кімнати. Коли я вже переступила поріг світлиці, то одразу ж помітила Сашу, яка дивилась на мене спочатку здивовано, а потім її перекосило так, ніби я їй усі плани щодо проведення часу саме з моїм братиком зірвала. Хоча я цього й добивалась, не брехатиму, тому що... Дійсно, а чому це я так хвилююсь за те, щоб ця Волошина якомога менше часу була наодинці зі Святом? Я ж не ревную, ні? Це було б дуже смішно та безглуздо!

Я сіла поруч з нею на ліжку та обійняла її, аби "подруга" справді піймалась на мій крючок щодо дружби. Знаю, що це лицемірно, але що поробиш, коли це для справи потрібно?

— Ей, ти ж захворіла! — сказала вона дуже голосно, через що мої барабанні перетинки ледь-ледь не лопнули. — Ще й мені свої бацили хочеш передати?

— Я вже як три дні не заразна, — відсторонилась я від неї та знизала плечима. — І бацили я тобі роздала би тільки в одному випадку — коли кашлянула або чхнула саме на тебе. 

— По тобі й не скажеш, що ти така вся хвора й умираєш, — пробіглась очима по мені з голови до ніг. — Симулюєш?

— Я навіть коли хворію, то завжди стараюсь виглядати гарно, — хмикнула я, таким способом закривши дівчині рота. — На тебе кашлянути чи обійдешся?

Дівчина не встигла нічого відповісти, тому що в мене різко закрутило в ніздрях і я голосно чхнула, навіть не затуливши обличчя. І, щоденнику, вгадай: на кого полетіли всі частинки?

— Ти це зараз навмисне? — зойкнула вона від несподіванки, витираючи зі свого обличчя "продукти" мого чхання. Це реально випадково вийшло — я не винна. — Чого тобі у своїй кімнаті не сиділось?

Я повернулась до неї обличчям і відкрито здивувалась: вона ще буде вказувати, що мені можна робити у моєму будинку, а що ні. Цього я їй точно не дозволю! Однокласниця продовжувала дивитись на мене з неприхованим глузуванням, скорчивши по-новому мордочку.

— Може, тому що ти — лише гостя в цьому будинку, а я законна мешканка й найближчому майбутньому ще й власниця? — спитала я з посмішкою, вказавши на неї пальцем. — Тому, що хочу — те й роблю. Так тобі трохи зрозуміліше? Чи ще потрібно детальніше розжовувати?

Раптово настала тиша. Напруга між нами так і росла, як на дріжджах. Саша спопеляла мене поглядом — я намагалась заспокоїти себе за переглядом телевізора тільки для того, щоб не чути голосу Волошиної. Мені було паралельно, що в моїй кімнаті сидить гостя, за якою потрібно доглянути та ще й якось розважити. Якщо руки й ноги є — вона сама це зможе зробити. Тільки шкода, що лишень мізків їй Боженько не дав...

І тут нарешті вхідні двері відчинились і до кімнати зайшов Свят з тортиком. Ще й мій улюблений — шоколадний! Сподіваюсь, що він його для всіх приніс, а не для якоїсь конкретної особи. 

— Бачу, ви вже поговорили, що просто дивитесь телевізор? — спитав хлопець, розпаковуючи випічку. 

— Ми встигли обговорити всі-всі новини — тепер просто відпочиваємо, чекаючи тортика, — збрехала я та з погрозою глянула в бік Саші, яка вже точно хотіла розповісти всю правду. Здається, дівчина вгомонилась і відвернулась від мого погляду. — Ти ж його для нас приніс?

Хлопець розвернувся та простягнув Саші блюдечко зі смаколиком і прихопив собі. Я водила очима то по хлопцеві, лице якого не виражало хоч якихось емоцій, то по тому злощасному тортикові. Не зрозуміла, мене що, щойно продинамили?

— А типу мені не потрібно давати, — дещо ображено видала я, склавши руки на грудях. 

— Тобі його ніхто не збирався давати, — сказав Свят, спокійно наминаючи ту смакоту, а Волошина лише очицями свохми кліпала. Вигнати б її поганою мітлою звідси! — Ти згадай, як тебе минулого разу обсипало.

— Ті висипи були від того, що я просто забагато з'їла, — я вперто стояла на своєму та зімкнула губи в одну тонку лінію. — Тим більше, що від одного шматочка зі мною точно нічого не станеться.

Чесно, ще хвилина — і я вже видерла би ту тарілку з його рук. Я вже відчувала, що починаю злитись і мені необхідно було заспокоїтись. А то ще ця Саша подумає, що я якась неадекватна. 

Щоденнику, хіба ти гадаєш, що я дуже сильно хвилююсь через те, що про мене може сказати ця новенька? Серйозно? Та чхала я на її слова з високої гори! 

— Вибачте, що перериваю вашу дискусію, але не скажете, де у вас тут можна припудрити носик? — невпевнено й зовсім скромно перервала вона нас, торкнувшись плеча Свята. 

Якби вона ще й засоромилась, то я б їй стовідсотково повірила б! А так — до акторки цій дівчині так само далеко, як і мені до кар'єри співачки. У цьому випадку в нас шанси рівні.

— Прямо й ліворуч, — автоматично відповів Свят і навіть не глянув у її бік, продовжуючи дивитись на мене. — Тебе провести?

Вона заперечно похитала головою та, піднявшись з ліжка, вийшла за двері. Я повернула голову до братця й усе-таки взяла з його рук блюдце з невеликим шматочком випічки. 

— Я вже реально подумала, що ти мені не віддаси мою порцію, — видихнула я, як тільки солодке опинилось на моєму язиці. Смакота! Як від такого можна відмовитись, га, щоденнику? — Вдало ти все підлаштував. 

— Я ж профі й розбираюсь у цьому, — запишався хлопець. — До речі, про що ви говорили? Тільки чесно.

— Та про що говорили? — втомлено видала я та позіхнула. Знову спати захотілось. Але поки в будинку Волошина, мені не можна спати! — Я вкотре переконалась, що вона зарозуміла й дуже настирлива. Схоже, ця дівчина вже готує для тебе свої тенета — тому ти бережись. 

— Чесно, вона зовсім не в моєму смаку, — трохи змінився в обличчі хлопець, а я вже нагострила вуха. — Вона ледь не блондинка, а мені брюнетки подобаються. Та й риси обличчя не ті...

— Тут уже доведеться потерпіти, — сказала я та втішаюче поплескала братця по плечу. — Гаразд, піду гляну, де там наша гостя ходить. А то відчуваю, що вона вже десь точно вишукує отой цінний щоденник, як свині трюфелі.

Хлопець мовчки провів мене поглядом і я вийшла за двері та почала йти маленькими й тихими кроками. Я помітила, що двері батьківського кабінету ледь-ледь відчинені. Це мене неабияк насторожило, тому мені довелось підійти ще ближче. Але я швидко заспокоїлась, адже всередині приміщенні був тато — я упізнала його голос. То де ж тоді та Волошина? Крізь землю провалилась чи що?