Розділ 10

3 вересня 20..0 рік

Цього дня в мене взагалі нічого не відбувалося: я практично весь день провалялася в ліжку, бо трохи прихворіла. Майже ні з ким не розмовляла, тому що не було настрою та й у горлі пекло так, що й важко було ковтнути. От я звісно молодець! В усьому винна я сама, бо потрібно було з собою вчора хоч якусь кофтинку брати, щоб увечері закутатись нею, коли йшла додому. А так, як я минулого дня вирішила побути хоч раз такою прям дівчинкою-дівчинкою, то це моє "бажання" якраз і вилізло моєму здоров'ю боком. 

Батьків не було вдома, бо вони поїхали на якусь зустріч — я випадково почула з привідкритих дверей, а Свят теж був удома, проте навіть не заходив до моєї кімнати. Схоже, його вчорашні слова були просто водою. Хоч хлопця й не було біля мене, проте я постійно відчувала його пристуність. Але ж і таблетки з теплим чорним з лимоном, які стояли на столику, з неба точно не впали. Брат заходив, але тільки тоді коли мені вдавалось заснути.

Який він все-таки хороший! Тільки чомусь він цю свою доброту ховає за сімома замками... Чому ж він такий? Але нічого страшного! Тому що в співпраці ми точно зможемо поладнати і Свят точно змінить свою думку стосовно мене. Принаймні в мені жевріє жаринка надії...

Якщо написати коротко про свої враження саме за цю суботу, то це — найгірший шостий день тижня, який міг бути в моєму житті. Навіть тобі, щоденнику, такого не побажаю!

4 вересня 20..0 рік

Мій сьогоднішній ранок почався не зі сніданку, як у нормальних людей, а з криків у кімнаті. Кому це приспічило так репетувати в неділю? У мій законний вихідний, між іншим! Як повністю прокинусь — нехай цей грішник просто молиться, щоб я його не догнала й не прибила!

Не прислухаючись до цих голосів, я з заплющеними очима взяла свою сусідню подушку в руки й жбурнула нею в невідомому напрямку. Можливо, мені хоч так дадуть поспати? Нічого не підозрюючи,  я перевернулася на інший бік і ще більше накрилась ковдрою.

— Ви подивіться на неї! — вигукнув знайомий голос і моє ліжко прогнулось. Очевидно, що ця людина всілась біля мене. — Ми тут до неї телефонуємо, а вона тут хворіє, нікого не попередивши.

Я вилізла зі своєї "схованки" й помітила, що на мене зі злістю дивляться три пари очей: Аріни, Полі та Марти. Я трохи всміхнулась знервовано, а в голові вже продумувала план, як їх можна втихомирити, при цьому, самій не пострадавши. 

— І як це називається? — порушила дзвінку тишу між нами Марта. — Ми ж хвилювались за тебе!

— Довелось навіть обривати дзвінками телефон Свята, — додала Аріна, а мені аж соромно стало. — Добре, що він сказав, що ти просто застудилась і спиш.

— Я справді спала, — відповіла я тихо, бо в горлі наче ком став і заважав говорити голосно. 

— Ми тобі віримо, — сказала Поля й взяла мене за руку, всміхнувшись. Від цього жесту до мене наче припливла енергія, що більше не хотілось лежати в ліжку, а щось робити. — Тому ми прийшли до тебе, щоб тобі було не так сумно хворіти.

— Ну хоч щось приємне за ці вихідні, — закивала я головою, зрадівши тому, що я не буду тут сама. — Головне — щоб ви не заразились від мене.

Я вирішила, що потрібно вже вставати, бо як-не-як у мене гості, а ще — я дуже голодна й мені терміново потрібна їжа. Поки дівчата чекали мене, я ганяла по кімнаті, намагаючись хоч якось нормально зібратись. Нарешті коли я вже навела порядок зі своєю головою й усе-таки зібралась, ми спустились вниз, де вже сидів Свят і снідав.

— Доброго ранку! — привіталась я, ставши на поріг. — Нагодуєте нас?

Біля мене з'явилось ще троє дівчат, а в Ольги Петрівни був шок, хоча вона намагалась це приховати. Вона, певно, не очікувала того, що до мене може ще хтось прийти. Чесно, дуже хотілось її вигнати з нашого будинку, бо ця жінка не вселяла в мене довіри. Можливо, я вже стала сильно розбещеною? Але навіть під вистрілом з гармати я не довірятиму цій людині! Вона з'являлась у моїх кошмарах для того, щоб убити мене, то не думаю, що й у реальному світі її така думка не покине.

Треба буде поритись у її документах, які точно знаходяться в батьковому кабінеті. Туди мені вже давно заборонили заходити. Я ж наче нічого там не пошкодила... Або все-таки від мене щось приховують. Щоденнику, ти ж розумієш, що все те, що тобі забороняють, підігріває в тобі ще більшу цікавість і бажання дізнатись?

Жінка все-таки поставила перед нами панкейки з кленовим сиропом, на які я налетіла, як мухи на мед. Дівчата лише засміялись з моєї реакції й просто спокійно сіли. Покоївка вийшла з кухні й пішла до вітальні, щоб там прибрати.

— Розумію, що я трохи не в тему, — почала Марта, пережовуючи їжу, — але коли ми будемо займатись?

— Ох, Марточко, сонечко моє, — ледь не застогнала Поля, — не нагадуй. З нас директор усі соки вип'є, якщо ми найближчим часом не пройдемо прослуховування.

— Давайте сьогодні, — запропонувала я, бо була впевнена у своїх силах щодо своєї партії. — Все одно вдома нудно.

— Тільки якщо я трохи буду фальшивити, то не виніть, — попередила Аріна й підняла руки вгору. — Мундштук* просто новий — мені просто потрібно до нього звикнути.

— Тоді я їду з вами, — у нашу розмову вже втрутився Свят.

Я повернула голову в його бік і почала дуже часто кліпати очима. Тобто "я їду з вами"? Що він у нашій компанії забув?