Розділ 6

— Добре, можеш сідати біля Мартинюка, — відказала Ірина Олексіївна, уважно дивлячись на нову ученицю. — На мій урок, будь ласкава, не з'являйся в такому одязі!

Вона кивнула й з гордим виглядом пішла на своє нове місце. Ви тільки подивіться на неї! Таких зухвалих і самовпевнених людей я ще не зустрічала. Я акуратно повернула голову назад, аби прослідкувати за цією Сашею. Але через своє тупе витріщання мене спалив Свят, який вишкірився й нахабно вже почав про щось там бубніти з новенькою. Бісить! У нього ж Катя є, яка, між іншим, сидить за своєю партою і вже ледь не вибухнула від того видовища. Ех, братику! Мені тебе вже шкода...

— Ріно, — я поторсала русявку за плече, — ця Волошина теж не викликає в тебе довіри?

— Ага, — буркнула вона, відволікшись від своєї писанини. — Скоріше за все, це буде чергова вся така з себе фіфочка, в якої тільки хлопці в голові. Глянь як до Свята чіпляється, — показала на "гальорку", цокнувши язиком.

Я навіть і не розвертаючись, все одно знала, що ця нахаба почне фліртувати з красунею. Він дуже добре влаштувався, скажу я тобі, щоденнику. Тільки від цього мені стало образливо: з усіма він спілкувався добре, а мене ображав так, через що я інколи відчувала себе невдахою найвищого рівня. Але я вирішила одне: на його зло завжди відповідати так само — мені вже набридло терпіти його підколи стосовно своєї зовнішності, мого хобі. 

Нарешті цей перший урок закінчився, а я цьому раділа, як дитина, бо перших п'ятнадцять хвилин я справді слухала й трохи занотовувала, але, після того, як у клас прийшла ця Саша, то якось уже й хотілося назад під ковдрочку. Я полегшено видихнула тільки тоді, коли англічанка вийшла за двері. 

— Улясенько, ну як тобі в клубі анонімних алкоголіків? — підсіла до мене Катюшенька й з насмішкою спитала, закинувши свою рученьку на моє плече. Ненавиджу, коли так спотворюють моє ім'я. От дати б їй зараз по довбешці! — Сподобалось?

Все-таки Святик не зміг промовчати про чергову пакость з його боку, розпатякавши все своїй дівчині. Моя воля, обов'язково зводила би братця в таке місце, де мізки прочищають.

— Ти знаєш, — почала я, зробивши вигляд, ніби задумалась, — на трієчку. Впевнена, що ти б там чудово вписалась!

— Стерво, — з образою промовила вона, відвернувшись від мене. Мені аж десь, що ця дівка ображається на мене. Мені з нею лишилось тільки рік вчитись — і все.

— Яка вже є, — хмикнула я та вийшла з-за парти.

Перерва минула доволі спокійно, бо наш клас розділився по своїм групкам і так було набагато простіше: ніхто не ліз до тебе зі своїми тупими питаннями — у кожного були свої теми для обговорень.

— А де це Марта? — спитала Ріна, оглянувши клас. — Щось її ні вчора, ні сьогодні не було...

— Вона з батьками трохи затрималась на морі, — спокійно сказала Поля, наминаючи шоколадний батончик. А сама просила, щоб я їй купила щось смачненьке! — Повернеться за декілька днів.

— Поля! — звернулась до білявки Ріни, дивлячись з-під лоба, натякаючи, що нам по шматочку солодкого теж можна дати. 

— Що ви так обидві на мене дивитесь, ніби я пішла на шопінг сама, вас не покликавши? — здивувалась подруга, полізши у свій рюкзак. — Я вам теж купила, до речі. Знаю, що інколи буваю жадна. Цей грішок проявляється тільки в плані солодощів.

Вона простягнула два батончика, один з яких був з кокосом, а інший — з арахісами. Я звісно взяла перший, бо не дуже полюбляла арахіс і все, що з ним пов'язано. У мене просто на нього алергія. Тому, якщо я не хочу задихнутись, то цей продукт мені категорично заборонений. Мені навіть "Нутеллу" їсти не можна! А то ж така смакота, щоденнику, ти навіть не уявляєш!

Ми похрумали смаколик мовчки. Я інколи споглядала за Святом і тією Сашею, яка так заливчасто сміялась,  через що в моїй голові швендяли дві версії такого хіхікання: перша — я все-таки погано оцінила почуття гумору свого братика, який виявився стенд-апером найвищого левела; друга — ця дівчинка хотіла привернути до себе багато уваги. Я навіть здивувалась її відкритості. Потрібно буде подивитись на неї досьє.

Але, для цього ж, потрібно непомітно проникнути в кабінет директора, аби ще не привернути до себе зайвої уваги. Хоч ця дівчина й викликає в мене недовіру, проте я не буду порушувати закони школи. Поки що вона до мене не чіпляється, то можна навіть і не думати про неї. Нехай мине певний час, а потім, дивлячись на ситуацію, можна буде щось робити. Але Свят так з нею фліртує, ледь не цілуються вже... Стоп! А він тут до чого? 

Я похитала головою, щоб відігнати ці кляті думки й продовжити розмову. 

— Ей, Уль, що таке? — спитала Поліна, пильно дивлячись у вічі. 

— Та ось дивлюсь я на цю Сашу й думаю, що тут точно щось не так, — відповіла їй з підозрою. Я відчувала це: новенька — не та, кому потрібно довіряти. Навіть і не знаю, чому я так вперто це вважала, проте це наче передчуття якесь. — Не подобається вона мені.

— Цікаво, а чого це Катя не підійде й нічого не скаже? — поцікавилась Ріна, уважно дивлячись на Свята й Сашу. Я з подругами з боку виглядала, як ті пліткарки, які про щось постійно говорять. — Я б уже того хлопця б так побила, що аж матінка рідна не взнала!

— О-па, і це говорить та, яка проти стосунків... — я аж ожила, всміхнувшись.

— І та, яка, до речі, розбила голову Паші в сьомому класі, — закінчила за мене Поля. — Коли ви нарешті помиритесь? Я ж вас шипперю давно!

Ох, схоже наша Котова серіалів і книжок про любов передивилась — уже всіх сватати почала. Арінка на неї глянула трохи розлючено, бо вона отого "заняття" Ліни на дух не переносить. Це для неї ще та каторга вислуховувати від білявки про те, якою б класною парою були Аріна з Пашею. Вони ж навіть не розмовляють. От яка там любов може бути? А Котовій — байдуже.

— Я з ним не спілкуюсь, — знітилась Рінка, перевівши погляд на того самого Пашку, який сидів у компанії Свята та вважався його другом-посіпакою. — А то я так просто сказала, для прикладу. 

— Слухайте, а може Свят і Катя розійшлись? — вирішила перевести тему я, щоб не довести одну з полруг до сказу. — Ну а що? Таке ж може бути? Бо сьогодні зауваження від братця отримала у свою адресу: я не так одягнулась. Та плювала я з високої гори, якщо цьому ідіоту щось не подобається!

— А сама ж про нього часто говориш, — хитро всміхнувшись, сказала Поля. — Що між вами відбувається? Щось заборонене?

— Ні, — я похитала головою, подумки нервово засміявшись. Я і Свят? Ми ж брат і сестра. Між нами ніколи нічого не буде, тому що ми — рідні. У нас одна кров. Байдуже, що не сильно схожі, але не відкидаю факт, що це може бути генетика. — Його поведінка мене турбує. З ним щось робиться просто... Таке відчуття, що щось від мене таки приховують. І кошмар, який почав снитися мені в той момент, коли почалась депресія.

— Так ти ж казала, що вона вже минула й з тобою все добре, — насторожено сказала Арі.

— Схоже, що ні, — я знизала плечима, показуючи, що себе я зовсім не знаю. 

Гадала, що все вже минуло, а воно навпаки — повертається.

Дзвінок продзвенів і ми розсілись по своїм місцям — я вже подумки молилась, щоб ця відьма не викликала мене до дошки. Вона разом з братиком — ще ті енергетичні вампіри, які забирають усю мою енергію: карга — з одного боку, а Свят — з іншого. 

І ось вона зайшла вся така радісна й усміхнена, бо знала, що як викличе когось до дошки — двійку комусь ой як вліпить. Поки вона записувала щось у журналі, я вже очима шукала запасний вихід. Глянула на вікно, але одразу зрозуміла, що це точно не варіант: третій поверх — реально страшно — я ще й на підборах. Через математичку ще й ноги собі ламати? Скоріше за все, обійдусь і просто схрещу пальці під партою, щоб точно не викликала. А раптом пощастить?

— Хто хоче піти до дошки й показати всі свої знання з тригонометрії*? — відірвавши свої очі від того злощасного зошита, промовила вчителька. 

Всі одразу затихли, ніби в рот води набрали. Ніхто не хотів іти на цю каторгу добровільно. Вона прискіпливим поглядом пройшлася по всьому класу, обдумуючи над тим, хто ж сьогодні страждатиме. Ох, комусь зараз таке "щастя" привалить...