Розділ 1

За вікном вже сіріє. Місто поступово накриває тінь, яка проникає і на кухню моєї квартири. Навпроти мене за столом сидить сусідка Таня. Її лице вже також сховане тінню. Так що важко розібрати вираз обличчя. Проте Танін голос видає захоплення, збудження і водночас тривогу.

— Ну давай, Ганнуся, — вона шепоче з притиском. — Це чудовий варіант. Тобі подобається мій Василь. Мені — твій Степан. Якщо поміняємося — всім краще буде. А так живемо кожен як кішка з собакою.

Тетяна тим часом підсовує пляшку з червоним вином ближче до мене. Не дочекавшись реакції, сама наповнює два келихи й один простягає мені.

— Скільки років ти в шлюбі?

— П'ятнадцять, — кажу задумавшись.

— Ми — дев'ять, але та сама фігня. Ну не підходимо одне одному. Не підходимо і все. — Вона осушує келих в кілька ковтків. — Коли виходила заміж майже всі хлопці навколо вже були одружені. Крім Василя звичайно, — вона скривилася. — Боялася, що залишуся сама. А він був такий надійний. От тільки на ділі виявилося, що загальмований просто й дерев'яний. Ех, — вона махнула рукою. Потім скоса зиркнула на мене. — Не зважай на мої слова. Василь чоловік хороший. Його просто треба час від часу підштовхувати. От тільки не по мені це все, розумієш?

Тетяна вскочила на ноги так різко, що я відсахнулася. Знову наповнила келих й осушила його. Схопила свій телефон, увімкнула ютуб. За секунду пролунала якась танцювальна мелодія, під яку вона почала плавно рухатися. 

— А я от така, — поглянула на мене з викликом, не зупиняючись. — Мені як любити, то всім серцем. Якщо кохатися, то до ранку. Я життя люблю — танцювати, співати, їздити кудись, досягати, їсти смачно.

Уважно дивлюся на неї. Завжди трохи їй заздрила: четвертий чи п'ятий розмір грудей, пишні стегна, тонка талія, біляве волосся. Не раз ловила свого Степана на тому, як він нишком облизується на неї. Яскраво одягнена, навіть провокативно, я б сказала, й дотепна, швидка на язик — Тетяна була помітною в будь-якій компанії. Вона викликала захват і навіть обожнювання. Ми ж з Василем сиділи як дві сірі миші — переглядалися з розумінням й удавали, що не помічаємо флірту й загравань, які останнім часом посилилися між Степаном і Тетяною. 

Зараз, дивлячись на цю жінку-метелика, жінку-свято й згадуючи її пропозицію, стало якось дуже гірко на душі.

— А він, — я прокашлююся. — Степан згодний на такий обмін?

— Авжеж. Він сам це і запропонував. Це фактично не зрада і не обман чиєїсь довіри, а покращена версія того життя, яке було в кожного. Я переїду сюди до Степана, — вона обвела рукою кухню. — А ти до мого Василя. І ніхто не буде ображеним, бо в кожного залишиться сім'я і партнер, який підходить.

Від абсурдності ситуації, мені здається, що я втратила здоровий глузд. Вирішую наслідувати приклад Тетяни й осушую кілька келихів. Від чого значно легшає. Тиск у скронях зменшується. Настрій покращується. Стає смішно. Розкажи кому — не повірять.

— А от ти скажи, — змушую свій розслаблений язик працювати, щоб правильно вимовляти слова. — Ти справді думаєш, що мій чоловік зробить тебе щасливою? Нащо він тобі взагалі й все це? — Я обводжу рукою кухню без ремонту, але маю на увазі значно більше. Наше життя.

Відколи ми одружилися, Степан постійно відкривав бізнеси. Біда в тім, що всі вони провалювалися й вганяли нашу сім'ю у борги. Спочатку я дивилася на його спроби з захватом. Мені подобався в ньому внутрішній запал, енергія, бажання щось створювати. Мій чоловік прочитав кілька історій успішних людей, які почали бізнес з нуля. Наприклад, про Воррена Баффета, який у шість років продавав жувальні гумки, а в тринадцять розносив газети у районі. Та потім здобув статки у понад сто двадцять мільярдів доларів. Це було, мабуть, чи не єдине, що Степан прочитав за все своє життя. Але цього вистачило, щоб надихнути його на відкриття кіоску з доступним крафтовим пивом. 

Ідея була чудовою. До нього відразу пішли покупці, бо ж любителів пива, як виявилося, у районі вистачало. Як і охочих заснувати подібний бізнес. Та дуже скоро до Степана завітали серйозні люди, які примусово купили в нього кіоск майже за ту саму суму, яку він вклав у бізнес. Вони заборонили чоловікові відкривати щось подібне й заважати їм займатися цією справою. Так наш бізнес закрився. А пивних кіосків цієї марки вже працює з десяток у місті.

Далі були спроби торгувати одягом, технікою і навіть дерев'яними дошками. Всі закінчилися провалом. Однак в очах оточення він був успішним бізнесменом — розумним, гострим на язик, дотепним, гарним. Я ж влаштувалася консультантом у магазин з брендовими парфумами та косметикою. І підробляла, варячи вдома крафтовий шоколад на продаж. За ці гроші й жили. 

Тож зараз я дивлюся на Тетяну й не розумію навіщо їй мій чоловік. 

— Ти не знайдеш тут великих статків. Він не супер успішний бізнесмен чи добрий хазяїн. Яку вигоду ти отримаєш?

— А це вже від жінки залежить, — Тетяна перестала крутити стегнами й поглянула на мене. — З його хваткою і моєю жіночою мудрістю ми скоро станемо мільйонерами. Ти вибач, — в її очах з’явилася жалість, — але він мені більше підходить, ніж тобі.

Усміхаюся, хоча хочеться плакати. Згадую скільки відкладених грошей з двох робіт віддала йому на його ідеї для бізнесу. Конвертую подумки все це в некуплену красиву спідню білизну, одяг, парфуми, ремонт у квартирі, поїздки за кордон чи навіть машину. Стає гірко. 

— Ти так зневажаєш свого чоловіка, що можеш отак просто подарувати його іншій?

Тетяна знизує плечима й нічого не відповідає.

— Ну що ж, — мені пече у грудях. — Хай буде так. Дивися, щоб не пожалкувала.

Тетяна усміхається. 

— Тоді завтра вранці чекаємо тебе з Василем у нас вдома. Чи то вже, мабуть, правильніше сказати у вас вдома, — вона хапає пляшку з залишками недопитого вина й прямує на вихід з квартири.