Епілог

Весілля було пишним і багатолюдним.

Сукню мені Сашкова мати замовила в Парижі. Через холодний листопад в комплекті до мого весільного вбрання йшов теплий білий плащ довжиною до самої підлоги, з величезним капюшоном і пишною хутряною облямівкою. Я прекрасно вмію наносити макіяж, але довелося поступитися майбутній свекрусі і віддатися в руки стилістів, яких вона запросила.

Після Сашкового "виступу" під час, так званого, сватання поведінка його батьків зовні змінилася кардинально. Я розуміла, що в душі вони мене, швидше за все, ненавидять, але усі їх вчинки відносно мене з цього дня доводили Сашкові зворотне. Вони самі організували і зіграли для нас просто царське весілля. Те, що особисто мені такої пишної урочистості не хотілося б, це вже дрібниці. Втім, вбрання з Парижу я вигуляла із задоволенням. Половина нашого містечка приходила до палацу одружень подивитися на наречених. У натовпі роззяв я, навіть, встигла помітити заздрісні обличчя Віки та її подружок.

Перша шлюбна ніч пройшла в тій самій кімнаті, де був мій найперший раз. Хоча ні, перший раз був у душі.

Взимку ми приїхали до Сашкових батьків відмічати Новий рік. Мій батько теж мав прийти до нас. Я збиралася оголосити старшим, що скоро вони стануть дідусями і бабусею. Ну і Дамаський заразом дізнається, що буде татом.

Чоловіки встановили ялинку і залишили нас із свекрухою її прикрашати, а самі поїхали до супермаркету з довгим списком продуктів і усього іншого, конче необхідного до свята.

Ми розговорилися з Сашковою мамою про ялинкові прикраси, і вона згадала, що десь на горищі в коробці зберігаються іграшки ще від прабабусі. У мене одразу спалахнуло бажання їх подивитися і, можливо використати цього року. Притягла драбину і подерлася в люк на стелі в коридорі, який вів під дах.

На горищі світло давало крихітне вузьке віконце і проста електрична лампочка на довгому дроті під кроквами. Будинок Дамаських був іще не старий, і віковий пил ще не осів товстим шаром на купі непотрібних речей, які шкода було викинути, та, все ж, усього було багато наставлено. Я кілька разів чхнула, піднімаючи куряву, доки знайшла потрібну коробку, про яку казала свекруха.

Вже збиралася злазити, коли помітила внизу під балкою дивно знайому виту ніжку. Із завмиранням серця пробралася по завалах мотлоху ближче до знахідки і стягнула важкий старий килим.

На боці лежало дзеркало з палацу культури.

Я бездумно приклала долоню до каламутного скла і замислилася. Виходить, прохід між світами не знищений. Але чи можу я тепер їм скористатися? Чи хочу? Навіть, якщо ненадовго, чи ризикну? Раптом ніколи не повернуся до Саші? Там мій рідний татусь, його нескінченна любов і дуже забезпечене життя, а тут… тільки Саша, батько моєї ще не народженої дитини…

Ззаду почувся шерех.

Обернулася.

Дамаський вже наполовину показався з відкритого люка. Він побачив мене з долонею на склі і нерухомо завмер. Прошепотів хрипко:

- Карино, єдина моя, кохана, рідна, не йди від мене.

Цієї миті скло покрилося брижами, і моя рука зустрілася з теплими пальцями з того боку.

- Карина?

- Марина?

***

Ми розмовляли. Довго. Говорили і говорили квапливо, плутано, не роз'єднуючи наших долонь: про батьків, про своє життя, про чоловіків. Марина гірко розплакалася, дізнавшись про смерть мами.

Але при усьому цьому, ми сиділи кожна зі свого боку і, навіть, не намагалися тілами наблизитися до скла.

- Мені так хочеться побачити тата.

- І мені.

- Приведи його до дзеркала цієї ночі. Через півгодини після початку нового року, гаразд? Тільки хай трохи вип’є, потім звернемо все на алкоголь.

- Домовилися!

Я відпустила долоню, і Сашко за моєю спиною голосно втягнув повітря, бо він здавалося, навіть, не дихав, кам'яною статуєю завмерши на місці.

Чоловік важко сів, майже звалився на край люка і опустив обличчя в свої розкриті долоні.

Я через мотлох підібралася до нього, обійняла ззаду за плечі.

- Я не піду, - тихо пообіцяла.

Він трохи обернувся і просто схопив мене, притиснувши до себе тремтячими руками. Зарився обличчям у моє волосся. Невже він ховає сльози?

- У нас дитинка буде, Сашо. Я вагітна. Якщо це хлопчик, назвемо його Валентином, добре? На честь мого тата, того, з мого світу, гаразд?

Сашкові руки притиснули мене до серця ще щільніше.

- Гаразд, серце моє.

Дякую за увагу, любі читачі!

Ваша Поліна