Глава 36.

Карина.

Всю ніч я погано спала. Крутилася в ліжку так, що простирадло збилося в грудку. У голові нескінченним калейдоскопом мерехтіли нав'язливі думки про Максима, Сашка, їх батьків, мого, точніше, Маринчиного батька, про роботу та навчання. Я відчайдушно намагалася скласти розумний та надійний план на своє майбутнє життя. Прислухалася до себе і ніяк не могла розібратися: чого мені насправді хочеться і як правильно поводитися далі?

Нарешті, я не додумалася нічого кращого, ніж сховатися, як равлик, в панцир спокою і байдужості, і щодо хлопців, і щодо їх батьків, і до пліток навколо мене. Мені подумалося, що тільки так я зможу гідно вирішити ситуацію, що склалася.

На ранок, зробивши "морду сапою", як говорить моя сусідка по кімнаті про байдужий вираз обличчя, я прийшла на роботу рівно о восьмій тридцяти.

Приймальня була у відносному порядку. Частина предметів обстановки була замінена. Я впізнала стільці із золотистою оббивкою з кабінету заступника по виробництву і нову кавоварку главбушки.

Сашко з'явився з новим ноутбуком тільки через десять хвилин, коли я вже почала нервувати.

- Привіт, Курча! Ось, приймай!

Більшість файлів уціліли, і я зітхнула з полегшенням. З мого язика, навіть, трохи не зірвалося "дякую", вчасно встигла його прикусити. Сашко лишень виправив свій же косяк, так що, обійдеться без вдячностей.

Зосереджено зайнялася вчорашнім протоколом, не слухаючи ні Олександра, ні Максима, що вже теж з'явився в приймальній, з акуратно наклеєним лейкопластиром на обличчі. Я кинула оком на Сашка - він не потурбувався обробити ранки або не встиг.

Захопившись справою, не помітила, як зробила ковток кави, що незрозуміло звідки з'явилася. Коли усвідомила, що п'ю, здивовано підняла очі на хлопців. Максим вдоволено посміхався.

- Спасибі, Макс, - я зрозуміла, що це він зробив мені напій.

"Так. Максим з усіх боків краще, ніж Сашко. Дбайливий, ласкавий, заможний, самостійний. І батько його мене вже, судячи з усього, прийняв… Шкода тільки, що він не Сашко", - остання думка кинула мене в холодний піт. Я, хіба що тільки руками не замахала, проганяючи її від себе.

Про кого тільки я думаю, дурепа така!? Втім, заглибитися в самоаналіз мені не дозволили. Прийшли старші і почалася інтенсивна робота.

Пізно ввечері Дамаські і компанія вирушали геть. Перед від’їздом Сашко спіймав мене біля жіночого туалету і виштовхнув на сходовий майданчик пожежного виходу. Він розпластав мене по запорошеній стіні і впився в губи, присмоктався, як величезна п'явка, жадібним поцілунком. Зухвала чоловіча рука по-хазяйські впевнено пірнула під спідницю і далі, в труси, теплі пальці накрили та почали вміло пестити і терти клітор.

Я швидко перестала чинити опір і застогнала. Ні, спочатку, звичайно, спробувала вирватися, але сили були занадто нерівні. Навіть, моє забуте в нинішніх реаліях тхэквондо не допомогло б впоратися з величезною чоловічою тушою. У якусь мить я почала з жахом думати, що Дамаський мене зараз просто зґвалтує, ну... чи... просто візьме мене, без насильства. Але, на щастя, він зупинився.

- Ти моя, зрозуміла це? - запитав хрипко, натискаючи п'ятірнею на промежину.

- Зрозуміла, - відповіла, бо я зараз що завгодно "зрозумію", аби вирватися і не дратувати його, штовхаючи на подальші нескромні дії.

- Зараз я маю поїхати з батьком. Ми, швидше за все, зустрінемося тільки через місяць, в університеті. Поводься добре, Курча моє. Не надумайся знову загуляти з Максом! Я на рахунок нього з тобою ще поговорю. Зрозуміла?

Я промовчала, але кивнула. Він ще раз владно поцілував мене і знехотя відсторонився. Окинув мене поглядом, заправив за вуха волосся, що вибилося з зачіски під час мого пручання. Обхопив обома долонями мої щоки:

- Люблю тебе, маленька моя, - тихо видихнув мені в обличчя.

І пішов.

Я ще деякий час провела на сходах, упорядковуючи одяг і свої нещасні нерви. Коли повернулася до коридору, вже стемніло. Сьогодні я просто рекордно затрималася на роботі. З кабінету в кабінет з відром на коліщатках і усіма причандалами перебиралася прибиральниця.

- О, люба моя, та у тебе вся спина біла! - вигукнула вона.

Я обернулася перегинаючись у талії, потім крутонула спідницю задом наперед. Гад, Дамаський! Витер мною увесь пил і білила зі стіни на пожежних сходах!

У туалеті привела свій скромний наряд у божеський вигляд, і з мріями про майбутню помсту зібрала свої речі і пішла, нарешті, додому.

Візит важливих гостей Василя Максимовича залишився позаду. А я, як і раніше, повинна допрацювати обумовлений термін і отримати цю довбану рекомендацію. І жоден козел у цьому гнилому світі мені не завадить!

Увесь місяць, що залишився, я тримала глуху оборону проти усіх: нудотного Максима, грубого Василя Максимовича, ласкавої бабусі Макса і нової лавини пліток, яка накривала мене з легкого подання мстивої главбушки, у якої на два тижні конфіскували кавоварку на мою користь, доки в приймальню не купили нову. Робітники і прибиральниця, що наводили лад в приймальні після бійки хлопців, напевно, що теж не мовчали.

Жадана рекомендація дісталася мені важкою працею і величезними нервами. Та все ж, я була глибоко вдячна Максиму за все, що він для мене зробив. Саме тому я не стала з ним вертітися дзиґою і, так би мовити, з неправдивого жалю пиляти котові хвіст.