Глава 32.

Карина.

Гадки не маю, може, Василь Максимович наївно сподівався, що від його неласкавого, м'яко кажучи, ставлення до мене, я візьму ноги в руки і тільки мене і бачили? Втечу? Так, не дочекається! Ми ще подивимося, хто кого! Хоч ніяк до тями не візьму, навіщо це йому треба? Втім, шефа усі боялися. Що крутий дядько, то крутий. Я теж, іноді, із задоволенням під стіл від нього сховалася б.

Мені ж бо просто відступати нікуди. Позаду - кафе. Це я, звичайно, жартую. Насправді, для того, щоб восени у мене було більше шансів знайти хорошу роботу, мені дуже згодиться рекомендація.  До того ж, як виявляється, на цьому робочому місці я, навіть, можу спробувати налагодити деякі потрібні зв'язки.

Учора, наприклад, варила каву власникові однієї будівельної фірми з нашого міста, поки він Василя Максимовича в приймальні чекав. Офіс цього потенційного клієнта, між іншим, знаходиться в двох зупинках від мого університету. Це я з'ясувала, розважаючи пана бесідою. Коли він прибув, Василя Максимовича, як завжди, на місці не виявилося. А я, між іншим, шефові двічі нагадувала про цю зустріч. Від нього по телефону прийшла вказівка не проґавити можливого великого замовника, поки він з якогось цеху примчить.

Так я цьому милому дядечкові до кави навіть печеньку свою віддала і кондиціонер на вісімнадцять градусів зі сніжинкою зробила. Між іншим, на той час, як Василь Максимович з'явився, у самої трохи ніс від холоду не відвалився. А вже як мило посміхалася! І про продукцію нашу розповідала.

- Про успішність нашого підприємства свідчить бездоганна репутація, яку ми незмінно підтримуємо вже не перший рік. Ви самі зможете переконатися в тому, який у нас якісний сервіс. Я усього лише тимчасовий помічник, але знаю, що спостерігається постійне зростання замовлень. З іншого боку, багатий досвід наших фахівців дозволяє індивідуально підходити до кожного замовлення, розробляти оптимальне рішення, особливо, для видалених або масштабних замовлень, - заливалася я солов'єм, коли спинним мозком відчула, що на мене дивляться.

Озирнулася, а це - Василь Максимович власною персоною. Він швидко приховав подив і запросив важливого гостя до свого кабінету.

Після цього випадку відношення шефа до мене дещо змінилося. Він явно подобрішав. Поведінка Василя Максимовича чимось невловимо нагадала мені хороше відношення ненормальної матусі до будь-кого, хто гарно похвалить її обожнювану дитину.

Макс, між тим, забігав щодня. За місяць набрид гірше за гірку редьку. Він приносив мої улюблені цукерки, сідав на край мого столу і сипав жартами. Спочатку Максим ненав'язливо звав мене куди-небудь сходити разом, пропонував показати місто. Я незмінно ввічливо відмовлялася або відбувалася жартами, придумувала причини, чому не можу піти. Пройшло два тижні, і він вже наполегливо запрошував і не приймав ніяких відмовок. Мене обтяжували ці його відвідування і явні докучання. Грубо відшити здавалося незручним: все ж син шефа і з роботою цією дуже допоміг. Але було стійке відчуття, що Макс хоче повернути наші стосунки, а я, справді, не хотіла. Є симпатія до нього, був момент, навіть здалося, що це у нас з ним любов, але якось перегоріло все за цей рік і зараз я вже не хотіла вертати назад.

Одного разу ввечері, коли Василь Максимович попрощався і пішов, і я теж вже зібралася, вимкнула ноутбук, прибрала стіл, до приймальні увійшов Максим і рішуче замкнув двері на ключ.

Я напружилася.

- Максим?

- Я хочу, нарешті, серйозно поговорити з тобою, Марино.

- Про що? - я запитала без особливого інтересу, швидше, щоб заповнити важку багатозначну паузу.

- Даремно ти на ці вихідні з нами на дачу не поїхала. Наші усі були в захваті! Бабуся перець фарширований зробила, з пальцями з’їсти можна! Шашлики біля озера смажили. Хлопцям дачне селище дуже сподобалося і пляж наш. Микита прив'язав покришку над обривом і ми, розгойдуючись, стрибали у воду. Мало не до середини озера долітали!

- Заливаєш! – заздрісно мовила я, уявляючи.

- Заливаю, – раптом погодився Максим. - Деякі взагалі на пісок під деревом вивалювалися, навіть, до води не долітали. Але було насправді весело.

- Вірю.

- Я з бабусею поговорив, Марин.

Подивилася на нього здивовано.

- Ну і що в цьому особливого? Чи ти з нею зазвичай жестами спілкуєшся?

Максим нетерпляче хитнув головою.

- Увечері, точніше вночі, коли усі по спальних місцях розбрілися, я двір до ладу приводив, а бабуся від сусідки прийшла. Вона до неї ночувати пішла, щоб нам, молоді, не заважати відпочивати, а ліки своє вдома забула. Повернулася за ними, а тут я. Ну і, слово за слово, ми розговорилися. Вона мені розповіла все. Пробач, мене, Мариночко! - я сиділа в офісному кріслі,  а Максим нахилився наді мною, з боків обома руками упираючись в хисткі пластикові ручки.

- Та за що? - я щиро не розуміла.

- За те, що, як тупий баран, носився із своїми образами, намагався забути тебе з іншими дівчатками, хотів вирвати почуття до тебе з коренем, - напівпошепки, але з дикою напругою і ледве помітним болем в голосі вимовив він.

- Нічого. Я не ображена, - заспокійливо відповіла йому тому, що вже починала побоюватися його занадто суворого настрою.