Глава 30.

Карина.

"Батько погодився. Напиши дату приїзду. Адреса бабусі: Володимирська, 6, квартира 72. Я її попереджу", - прийшло повідомлення від Максима, і я радісно вискнула.

Третій курс роз'їхався на практику ще два тижні тому, тому я вже, навіть, і не чекала вістей від Макса. Чесно кажучи, думала, що нічого у нього не вийшло з моїм працевлаштуванням, або він просто забув про свою обіцянку. У мене ж, як у колишньої дівчини, не те становище, щоб про себе зайвий раз нагадувати.

У мене завтра останній іспит, і потім я вільна від сушки мізків в аудиторіях на наступні два місяці. Через те, що цікавої роботи так і не знайшла, від безвиході, я збиралася пропрацювати цей час у кафе. Тому від повідомлення Макса я була у захваті.

Насамперед зателефонувала хазяїну.

- Тимур Вікторович? Вітаю! Завтра я від'їжджаю на усі канікули.

- Чудово! Бо я все ніяк не наважувався сказати, щоб ви з Катериною вирішили, хто з вас залишиться на літо, або попросити, щоб поділили робочі зміни на двох. Тепер питання саме собою закрилося. У вересні чекаю тебе на роботі. Відпочивай, Марино!

- Спасибі. До побачення, Тимур Вікторович! - ввічливо попрощалася я, не стала обривати кінці.

Може, і повернуся до нього в кафе восени, якщо так і не знайду іншу підробку, ближче до майбутньої спеціальності.

Відповіла Максу, що буду завтра ввечері у його бабусі, а післязавтра можу стати до роботи на заводі.

Від нього прилетіло тільки коротке "ок".

Іспит пройшов прекрасно. Я забігла до гуртожитку за зібраним з вечора рюкзаком і помчала на автовокзал. Коли автобус виїхав на міжміську трасу, упізнала дорогу, по якій ми з Максимом рік тому каталися на скутері, навіть, поворот до озера, де тоді спала на пляжі, згадала. Зате друга половина шляху була зовсім незнайома, і я з цікавістю вдивлялася у вікно. Світ Марини досі часом здавався мені якимсь… покинутим, чи що. І в рідному місті моєї копії, і в тому, де тепер я вчуся в університеті, і в населених пунктах, які трапляються зараз, по дорозі, скрізь мені впадає в очі щось старе, напіврозвалене або таке, що похилилося, засипане сміттям або зросло бур’яном.

Спостерігаючи за досить одноманітними пейзажами уздовж дороги, що проносилися за вікном, я мимоволі подумала, що зараз усі недоліки людської присутності, безрозсудної і безгосподарної, природа сором’язливо приховує буйною літньою рослинністю.

Бабуся Максима виявилася зовсім не старою, енергійною жінкою невизначеного віку. Судячи з батьків хлопця, їй ніяк не могло бути менше шістдесяти, а то і сімдесяти років, але коротка стрижка і фарбоване волосся, спортивний стиль одягу і бойовий характер робили її образ значно молодше.

- Добрий вечір! Я - Марина. Ми з Вашим онуком разом вчимося в університеті. Наступні два місяці збираюся працювати на заводі по виробництву лицьової цегли тимчасовим помічником Василя Максимовича, підмінятиму Валерію Михайлівну. Макс, тобто, Максим  сказав, що я можу недорого зняти у вас кімнату на цей час, - проторохкотіла я, заздалегідь заготовлену ще в автобусі, фразу, ледве жінка відкрила мені двері.

Вона деякий час уважно роздивлялася мене, потім з посмішкою відступила, запрошуючи увійти:

- Звичайно, звичайно, Максик попереджав мене. Твоя кімнатка готова, - привітно і енергійно говорила мені хазяйка, одночасно допомагаючи зняти рюкзак і метушливо проводжаючи углиб квартири. - Тільки ніяких "зняти"! Друзі мого єдиного онука можуть бути тільки дорогими гостями! Тим більше, ти мене, люба моя, дуже виручиш.

Я подивилася на жінку із здивуванням, і вона одразу ж пояснила свої слова:

- Я завтра вранці від'їжджаю на дачу до кінця сезону, з тобою моє житло буде під наглядом. Квіточки поллєш двічі на тиждень і кішку мою, Барбару, доглянеш. Тобі ж не складно буде?

- Звичайно! Я із задоволенням! А що киця їсть?

Жінка із задоволенням заговорила про свою улюбленку і її переваги.

- Я її, красуню мою, зараз не можу з собою узяти. Спробувала позавчора, але усі навколишні коти до мене на ділянку зібралися і всю ніч під балкончиком біля входу на горище, на якому моя Барбочка зачаїлася, свої котячі серенади співали! А недоторка моя на перекладині, за сіткою, лежить, витягнулася і слухає. Ми з сусідами майже не спали, теж слухали всю ніч.

Бабуся Максима важко зітхнула і продовжила:

- Це навіть гірше було, ніж, ті тридцять півнів, яких купив мій сусід, коли вирішив завести курей. Він-то купував курчат в надії, що частина з них курочками виявиться і йому свіжі яйця нестиме, але на жаль! Наша вулиця усе минуле літо слухняно прокидалася удосвіта під потужне "ку-ка-ре-ку" з тридцяти півнячих глоток. На довколишніх до сусідської ділянках у людей минулого року жодних шансів не було поспати подовше! Так що, цього року я б не хотіла зі своєю Барбарою і її пухнастими прихильниками переймати у сусіда естафету. Він, до речі, з ідеєю про курник розпрощався. Зараз будує клітини. Хоче кроликів завести. Я, Мариночко, раніше завжди ключі сусідці залишала, але цього літа вона поїхала, а діти живуть на іншому кінці міста. Тож, тебе мені  послало саме провидіння. Влаштовуйся, а я піду вечерю нам приготую. Чекаю на кухні!

Я очманіло видихнула, залишившись сама в прекрасній затишній спальні. Це не бабуся, а цунамі! Стільки інформації! Зрозуміло в кого Максим такий компанійський і комунікабельний. Я згадала похмурого Василя Максимовича. Ну, вже точно не у свого татуся.