Глава 27.

Марина.

Ця весна видалася дуже важкою, в чомусь щасливою, а в чомусь найсумнішою в моєму житті. Ігоря я більше не бачила. Він не приходив, а я сама навіть не знала, куди піти щоб зустріти його, хоч би випадково. Мені його бракувало, і я, часто-густо, перед сном із сумом думала про нього.

З Нового Року нас з Марком усі, включаючи його самого і мого татка, вважали парою, і я вимушено пливла за течією, не маючи гадки, як усе це можна зупинити.

На щастя, бачилися ми дуже зрідка. Це, навіть, добре. Мене, принаймні, такий стан справ абсолютно влаштовував.

Під час зимової сесії і мені, і йому було не до побачень, а під час канікул батько відправив мене у давно обіцяну, ще Карині, подорож по континенту.

Я з величезним задоволенням розглядала пам'ятники, архітектуру і природу тих країн, через які проходив маршрут нашого туристичного автобусу. Милувалася на оточуючі пейзажі, знайомилася з місцевим колоритом, вдихала хвилюючий дух нових країн і міст.

Чесно кажучи, настільки втомилася від життя на видноті, як дочка Курчатко, а тепер ще й дівчина Федорова, що ні з ким з туристичної групи не знайомилася, трималася окремо, насолоджуючись ще і відносною самотністю. Спочатку була не упевнена, але здалося, що один з туристів був моїм охоронцем, якого таємно винайняв татусь. Чоловік не приставав до мене, але ненав'язливо доглядав, з ввічливим виглядом допомагав з сумками та різними іншими дрібницями. Так що, дуже скоро, у мене вже не залишалося сумнівів, що він - приставлена до мене батьком нянька.

Зараз мені навіть не вірилося, що всього рік тому, я страждала через те, що увесь час одна, а тепер так мрію про відсутність зайвої уваги оточення до своєї особи. Мені хотілося відпочити від спілкування та сторонніх очей, проте за охоронця я була татові вдячна. Було якось спокійніше під його захистом подорожувати по різних країнах чужого світу.

- Спасибі, таточко, що відправив зі мною охоронця, - в телефонній розмові подякувала я батькові.

- Ти його розкрила? Не образилася, самостійна моя?

- Ні. З ним краще.

Після канікул, окрім навчання, почалися інтенсивніші, навіть жорсткіші репетиції. Усі сцени, танцювальні і пісенні номери ми репетирували окремо.

Викладач по вокалу працював з нами, трьома Женьками, що залишилися, над пісенькою героїні про улюблену собачку.

Раз по раз, утримуючи долоні на діафрагмі, я енергійно і дзвінко виводила:

Хто радо мене зустрічає?

Хто готовий завжди бути поряд?

Проводжаючи, хто страждає?

Даруючи відданий погляд!

Потім тягну ритмічний вибуховий приспів, що по наростаючій повторюється на усі лади, додаючи вокалізи: 

Хто має сооо-баааку або цуценя

Той ніколи самотнім не буде нізащо!

На мене чекає кожного дня

Мій чотирилапий друг найкращій!

Викладач хвалила мене невпинно і все поривалася розповісти про мій вокальний дар татові. Мені коштувало чимало зусиль умовити її тримати мої успіхи у співі в таємниці.

Хореографи, починаючи з лютого, працювали з кожною з трьох Женьок окремо. При цьому, кордебалет у нас був один і той же. Якось, коли замучені танцюристи занадто стогнали від нескінченних повторів, Наталія Вікторівна сказала, що це їм ще пощастило, що нас "молодших сестер Женьок" залишилося лишень троє, а не восьмеро, як у тієї групи кордебалету, яка танцює з головною героїнею, бо там були зняті з ролі тільки дві першокурсниці. Вони бідолахи до кінця восьмої репетиції ледве ноги пересувають.

Режисер з нами відпрацьовував усі сцени теж окремо, але усі Женьки мали бути присутніми на репетиціях одна одної. До того ж, Андрій постійно міняв нам партнерів Борисів і до кінця репетицій ми з дівчатками стогнали не гірше за кордебалет. До того ж, у Андрія була на диво кусача і образна мова, і ми боялися його коментарів.

- Карино! Що ти з'явилася перед ним, як вагітний їжак! Ти ж семикласниця! Підтягнися! Посміхнися! Пішла підстрибом! Вище! Завзятіше! Розмахуй рюкзаком! Весело розмахуй, не треба намагатися поцілити в мене! Я все бачу! Спочатку! Хіба це "підстрибом"? Ти скачеш по сцені не як юна дівчинка, а як паралізована жаба з ікрою. Ще раз! І дивися мені, щоб під тобою сцена не провалилася! Легше!

Дві мої конкурентки, які були під словесним обстрілом переді мною, вдоволено захихотіли. Я не сердилася на Андрія. Сама сміялася над дівчатами, коли Андрій їх муштрував, зараз моя черга страждати. Не дивлячись на все, кожна з нас жадібно чекала своєї черги вийти на сцену і дуже старалася.

В останній день березня, ввечері, після наради усіх викладачів по вокалу, хореографів і режисера, в холі палацу на спеціальному стенді, де розміщують афіші, вивісять списки усіх першокурсників режисерського і акторського факультетів з зазначенням ролі в майбутній прем'єрі: головної, другорядної або в масовці.

При цьому, для головних і другорядних ролей передбачені два склади: основний і другий. Тому біля цих ролей стоятиме по два прізвища. Серед першокурсників вважалося за небачене щастя потрапити навіть на другорядні ролі, що вже там говорити про головні.