Глава 24.

Карина.

Новий рік - це, звичайно, добре. Але! Виявилося, що зустрічати його в гуртожитку збираються дуже мало моїх знайомих. З нашої групи взагалі ніхто, окрім мене. Більшість студентів роз'їжджаються або вже роз'їхалися по домівках. Деякі збираються у гості до місцевих друзів. Є такі, мажористі студенти, і ті, хто до них примазуються, що збираються усю Новорічну ніч відриватися в нічних клубах та ресторанах міста.

Я ж входила до того малоповажного контингенту, який збирався відзначити свято ґрунтовно і з розмахом, але з мінімальними витратами. Останнє мене особливо приваблювало. На щастя, в нашому гуртожитку серед другокурсників знайшлися заводні і дуже компанійські хлопці, Микита і Максим, які запросили усіх економних, що залишаються на Новий рік в гуртожитку, в одну компанію на святкове Новорічне "паті". Вони самі вигадали правила паті і програму розваг і покликали усіх, хто забажає приєднатися. На другий поверх, у колишній червоний куточок гуртожитку, який так продовжували називати вже три десятиліття після того, як це місце втратило агітаційне призначення і червоного там не було нічого, хлопці притягли і встановили рядком письмові столи зі своїх кімнат. Замість скатертини ми застелили їх папером, ножицями повирізавши по краю чудернацькі візерунки. Гарно, дешево і прати потім не потрібно! А цілий рулон паперу хтось на дурняка приніс. Я поцупила з нашої ялинки в кафе дві нитки зеленого дощику, бо він там був зайвий. Ми з дівчатами прикололи його на стіну у вигляді ялинки, як символ Нового року, завершивши на цьому прикрашати приміщення до свята.

Згідно з правилами в якості пропуску на "мега паті" хлопцями було заявлене будь-яке блюдо або напій. Форма одягу дозволялася будь-яка, але серпантин або дощик на шиї - обов'язковий атрибут, для надання відповідного настрою.

Пропуск я приготувала. Велику миску олів'є, потай від усіх, випросила в кафе у тітки Люди. Наплакалася їй, що у мене важкий залік в останній день року, готувати ніколи, вчуся та працюю, дуже зайнята, буду, бідолашна, сама зустрічати Новий рік, втомлена та голодна. А олів’є найбільше люблю… Тітка Люда пройнялася моїм скигленням і запакувала мені чималенький набір для зустрічі свята. Там стільки всього було, що і на паті, пропуск віднести, вистачить, і ще на тиждень мені їсти. А якщо чесно, готувати я, як не вміла, так і не навчилася. Зате, прихопила з собою на паті ще, крім олів’є, мамину трилітрову банку огірків. Звивисту полосу серпантину на шию теж в кафе поцупила. Щоправда, коли її брала, ще два тижні тому, тоді хазяїн кафе звелів нам зал прикрашати у вільний від обслуговування клієнтів час, ще не знала, що віна для свята мені знадобиться, на настільну лампу повісила, щоб кімнату свою у гуртожитку трохи прикрасити. Кожного разу, як згадувала, що не витратила на святкування ні копійки, посміхалася від щастя. Іноді замислююся. Як це я всього за півроку встигла перетворитися на дрібного злодюжку, скнару і жебрака?

Раптом, в останню мить, зрозуміла, що мені нічого одягнути! Ні, завдяки мамі, одягу у мене тепер вистачає, але для Новорічного паті нічого не підходить! Я ж уперше за півроку йду кудись розважатися з однолітками. Ой, бідолашна я, бідолашна! Вже почала забувати, як можна відпочивати, крім того, щоб спати!

Мої дівчатка-сусідки від'їжджають додому. Їм до рідного міста дві години автобусом, до Нового року встигнуть. Обоє запропонували запозичити щось з їхнього гардеробу. Тільки... чому ж вони такі корови! Або я така... дистрофічна. Я ж вечеряю у кафе кожного робочого дня, коли працюю, за графіком, і це далеко після шести! Це не рідше, ніж три дні на тиждень, а буває, що і чотири! А ще, після того, як мама приїжджала, купую хліб, і уранці або в обід, п'ю чай з варенням, що намазую на великий шмат хліба.

 Гаразд, піду у своїх джинсах і білій кофті. З кільцями серпантину на шиї буде більш-менш святково. Жаба жадібності так мене задавила, що я так і не спромоглася витратити накопичені гроші на нову одежину або косметику.

Скористалася косметичками своїх сусідок. У них цього добра – повні шухляди в їх письмових столах. Що-що, а макіяж я умію накладати. Рідний тато мене до стилістів на стажування теж відправляв. Я не лише з себе, з будь-якої дівчинки, невпізнанну красу зроблю з будь-яким акцентом на характер.

Вирішила зробити собі таємничий образ киці. Нанесла базу під тіні, припудрилася, підвела коричневим олівцем нижні повіки, промальовувала слизові оболонки верхньої і нижньої повіки  чорним, ну і так далі. Вийшло відмінно! На щастя, я не розгубила отримані навички. Подумки висловила татусеві щиру подяку за науку, роздивляючись себе у дзеркалі: тонка, гнучка біла кішка з яскравою прикрасою з серпантину на шиї.

Так, банку з огірками в одну руку, притиснувши до боку, олів'є - в іншу: Карина-Марина до новорічного паті в колишньому червоному куточку гуртожитку готова!

Продовження

Як же усе це здорово! Як я скучила за чимось таким! Наша компанія майже безперервно сміється, тому що Микита сипле жартиками і анекдотами з кожного приводу і на будь-яку тему. Від деяких його висловлювань у мене спочатку вушка в трубочку згортаються, і я мимоволі ховаю почервоніле обличчя. Але, після чашки незрозумілого вогняного напою, всяка ніяковість щезла без сліду. Я активно базікаю то з сусідкою справа, Юлею, то з сусідом ліворуч, Данилом. Звичайно, ми тут вже усі перезнайомилися, завдяки Максиму і Микиті.

 Стіл наш був, прямо скажімо, небагатий. Мій салат всього декілька секунд після початку святкування займав почесне центральне місце і миттєво зник в шлунках найпершим. Олів’е ділили по-братськи. Тому що, нас було багато, а дорогоцінного салату на усіх - мало!