Глава 20.

Карина.

Уже місяць я студентка економічного факультету будівельного університету і живу в гуртожитку, в кімнаті з ще двома дівчатками.

Остаточно посварилася з батьками Марини я на шкільному випускному. Наше спокусливе танго з Кутяповим їх не вразило, точніше дуже вразило, але навпаки, в мінус. І батько влаштував ганебний скандал прямо під час урочистостей. Він вискочив на сцену і став тягти мене до виходу з актового залу за руку в момент, коли ще звучали шалені вигуки і оплески захоплених глядачів. Не знаю, що і кому хотіла довести Марина цим номером, і навіщо саме його воліла показати, знаючи своїх ненормальних батьків.

Я ж, замість неї, поринула в чергове озеро ганьби, абсолютно не очікуючи такої реакції. Мій-бо батько був би на сьомому небі від щастя!

Дамаський, з яким я вперто не розмовляла, на цей раз грудьми кинувся на допомогу. Тільки його втручання зробило все ще гірше. Батько тягнув мене по проходу, я упиралася, мов віслюк. А тут Сашко! Батько, на емоціях, врізав моєму захиснику по обличчю, коли той заступив йому дорогу. На цю дію з глибини залу до нас з вереском, похапцем наступаючи на ноги всім, що сиділи в її ряду глядачів, батькам по черзі, вилетіла Сашкова мати. Моя мама з ойками і айками теж підскочила. З численними вибаченнями, слідом за жінкою, вибрався зі свого місця і батько Дамаського. До нас підбігли, і класний керівник, і директор школи, і запрошений шановний гість, і, чомусь, Кутяпов та його батьки ...

І усі вони кричали, лаялися, включаючи батьків, яким Сашкова мама, надто поспішаючи до сина, тонкими шпильками на ноги наступила. Раптом батьки почали битися. Багатоголосий жіночий вереск просто оглушав мене, і я вже нічого не розуміла в тому, що коїлося. В результаті, мого, тобто, Маринчиного тата сильно побили. Він відмахувався тільки однією рукою, бо другою, як і раніше, міцно тримав мене. Ніс йому розбили, всю нову сорочку залило кровавою юшкою. Хтось викликав швидку. Залишок випускного ми мамою провели в травмпункті біля батька.

На вулицю, після цього всього, мене довго випускали тільки за хлібом і винести сміття. Атмосфера вдома була задушливою.

Тому я поїхала далі навчатися до сусіднього міста. Маринчині батьки намагалися не дозволити, шантажували грошима. Але я несподівано легко і швидко знайшла пристойно оплачуваний підробіток в кафе, з трьох до одинадцяти годин вечора, прямісінько біля університету. До того ж, і голодною ходити не буду. Домовилася в студентському гуртожитку заселитися на три тижні раніше, зібрала свої речі по максимуму і прибралася з ненависної квартири. Мама, коли зрозуміла, що я не відмовлюся від рішення поїхати з дому, потайки від батька дала готівку, скільки змогла. Я не відмовилася. Думала, що доведеться автостопом якось добиратися, а так, з грошима, поїздом по-людськи доїхала.

Нове життя мене повністю влаштовувало. З ранку на пари, потім на роботу. Кожна вільна хвилина - тільки навчання! Я за цілий місяць навіть з усіма одногрупниками майже не перезнайомилася. У перервах між парами теж вчилася. Мені сусідок по кімнаті для спілкування по мінімуму цілком вистачало.

Відвідувачами в кафе, де я працювала, в основному, були мажористі студенти, особливо вечорами. Чайовими вони не балували, проте вередували і глузували часто, хлопці час від часу чіплялися до офіціанток, дівчата відпускали зневажливі зауваження. Можливо тому, бажаючих працювати тут офіціантками, молодих дівчат було небагато і мені вдалося так легко влаштуватися.

Втім, бували і звичайні студенти, деякі приходили посидіти з родичами, щоправда до кінця вересня такі відвідувачі приходили все рідше. Старше покоління про чайові не забувало, і ми з напарницею обслуговували родинні столики строго по черзі.

Одного разу, я вже побігла було до столика приймати замовлення, і ледь встигла сховатися за квадратною колоною останньої миті, перед тим, як мене могли помітити. В кафе за столиком сидів Дамаський з батьками. Де він тут узявся?! Треба ж! І в мою чергу! Я, не наважуючись вийти з укриття, жестами попросила Катю, напарницю, обслужити їх столик.

Продовження

Мені стає моторошно і з’являється непереборне бажання негайно сховатися в підсобці, але кафе було абсолютно порожнє, будь-який мій рух міг привернути увагу когось із Дамаських, і я б себе виявила. Залишалося тільки стояти, витягнувшись, як стовп, і чекати слушного моменту, щоб щезнути.

- Синку, ти досі на нас гніваєшся? - нудотно-солодкий голос Сашкової матері можна було вживати замість меду.

- Сину, від цієї дівчини у тебе в житті лише неприємності, і з часом ти зрозумієш, що чим далі ти від неї, тим краще, - його батько нібито говорив суворо та, водночас, ніби вибачався.

- Через неї ти потрапив до поліції! Потім ще, згадай той потворний скандал на випускному, який вона спровокувала своїм безсоромним виступом! Бідолашні її батьки! - меду у верескливому голоску матусі значно поменшало.

- Якщо це справжнє почуття, доля сама зведе вас докупи. Ти поки що старанно вчись, сину. Отримаєш освіту, почнеш працювати і знайдеш її, - примирливо-заспокійливо промовив батько.

- Навряд чи ця безтолкова дівка спроможна навчатися далі. Повернешся додому і знайдеш її в тому ж болоті, де залишив. Нікуди вона від тебе не подінеться! Якщо в тебе, звичайно, ще залишиться бажання шукати її на той час, - чмихнула мати.

- Досить, - глухо мовив Дамаський. - Змінимо тему. Набридло.