Глава 19.

Марина.

Я сиджу в каюті, і сама себе переконую, що це не сон, а дійсність, що я насправді на справжнісінькій яхті, на справжнісінькому морі, в справжнісінькому турне.

За що мені таке щастя, Карино? Як ти спромоглася від такого відмовитися? Заради чого?! Яка ж ти незвичайна дівчина! Я зовсім не така. Я б не змогла...

Ніжно провела долонею по гладкій боковій поверхні, вона здалася теплою на дотик. Моя окрема каюта була зовсім маленькою і я змогла дотягнутися до стіни, не встаючи з ліжка.

Коли думала про майбутню подорож, єдине, чого боялася - морської хвороби. Просто не знаю, чи є вона у мене? Але ми вже цілий день летимо по хвилях, а я чудово себе почуваю! Так що, цей острах швидко розтанув. Залишалося тільки втримуватися і не пищати від захвату.

Що мене найбільше вразило на яхті, так це басейн! Навіщо на кораблі басейн? Навколо ж і так вода! Ми вже через дві години після відбуття зупинялися і купалися прямо у відкритому морі. Я хоч і вмію плавати, але думка про те, яка піді мною глибина, занадто лякала, і я, єдина, купалася прямо в рятувальному колі. Народ м'яко глузував з мене, але я тільки посміхалася ніяково, тому, що - або купатися з усіма так, або ніяк. А «ніяк» мені сильно не хотілося, тому, поки усі пірнали і пустували, як зграя дельфінів, я бовталася на воді в рятувальному колі, як поплавок. Втім, мене все влаштовувало!

Таманський час від часу підпливав і кружляв навколо мене, як кішка навколо клітини з пташкою або як акула навколо приманки. Я мала нагоду в дитинстві спостерігати, як одній моїй подружці, у якої жила кішка, подарували пташку. Мурка такі ж кола, як зараз Таманський намотувала, а потім вляглася спати, обіймаючи клітку своїм пухнастим тільцем. Таманський же просто моє коло обома руками кільцем обхопив.

- Ти ж відмінно плаваєш і ніколи не боялася купатися у відкритому морі! Що з тобою?

- А ти не знаєш? Виросла і порозумнішала! І зрозуміла, що можу потонути, якщо судома схопить або ще що ...

- Хм... Сподіваюся, що в тебе це - це тимчасове помутніння і скоро пройде. Ти ж не будеш ходити по вулицях з паличкою і обклавшись подушками, побоюючись, що можеш впасти?

- Відчепись! - я спробувала зіштовхнути з кола його загребущі руки.

До нас підплив Кутєпов.

- Каріно, хочеш я тебе покатаю?

- Це як?

- Просто попливу навколо яхти і потягну тебе за собою на колі. Ти просто відпочивай на воді і отримуй задоволення.

- Чудова пропозиція! Таманський, киш! - я, нарешті, за допомогою Кутепова, відштовхнула його лапи від свого рятувального кола.

Ігор одразу швидко поплив, а я, розвернулася до нього маківкою, влаштувалася на колі, напівлежачи на спині, і прикрила від задоволення очі. Деякий час він тягнув мене на буксирі, і ми швидко відпливли від натовпу колишніх однокласників Карини, що хлюпалися у воді і галасували. Через якийсь час на моє обличчя впала тінь, і я, не відкриваючи очей, зрозуміла, що ми з Ігорем вже обігнули яхту і зараз знаходимося з іншого борту. Рух кола сповільнився і, раптом, мої губи відчули ніжний дотик. Я розплющила очі. Обличчя Ігоря було зовсім поруч. Його очі були майже чорними, а поцілунок через мить став шаленим, глибоким, жадібним.

Я перелякалась. Але, як і в своєму світі, цей страх не змусив мене битися в спробі захиститися, навпаки, мене немов паралізувало. Тільки сильно здригнулася, коли прохолодна рука хлопця лягла на мої груди.

Не знаю, як довго Ігор цілував мене і пестив. Я дуже розгубилася. Він що, таємний хлопець Карини? Як мені себе поводити? Я не повинна за два тижні зруйнувати її особисті відносини! Вона ж в моєму світі терпіла Дамаського. Напевне, що він її теж водив до актової зали.

Карина, навіть, домоглася від нього якихось почуттів і за тиждень зробила моє життя таким чудовим. Хоча до сих пір не можу зрозуміти, які почуття можуть бути у цього мерзотника, який дівчат не поважає? І не розумію, чому вона? Чим ми для нього відрізняємося, якщо такі схожі, що навіть батьки не розрізняють?

Переставши мене цілувати, Ігор хрипко пробурмотів:

- Дякую за запрошення. Я вчора був на прем’єрі разом з мамою. Впевнений, що постановка буде мати успіх в цьому сезоні. Ти знаєш, що мюзикл вирішено екранізувати? - він говорив і без упину ніжно пестив кінчиками пальців моє обличчя.

Вчора, одразу після закінчення вистави я, дико втомлена, поспішила додому. Розсудила, що батькові Карини зараз не до дочки: підведення підсумків, спілкування з журналістами, попередні переговори щодо укладення контрактів з вихованцями школи Курчатко, тощо.

Вдома було тихо і спокійно. Нікого не було, за винятком прислуг, до постійної присутності яких я, якимось незбагненним чином, встигла вже звикнути, ще за минуле «відрядження». Переодягнувшись, пірнула в персональну небесну річечку. Поплавала на спині, подивилася на нічне небо. Добре так було... Потім солодко заснула, так і не дочекавшись повернення батька.

А на ранок почалася метушня, збори, таткові настанови щодо подорожі і його тривоги. Від нього пролунало якесь безнадійне прохання бути обережнішими з нашою яхтою. Потім відбулася гучна радісна зустріч всіх вчорашніх однокласників на причалі.

Події змінювали одна одну, життя буквально вирувало і, хоча думка про вчорашню прем'єру промайнула в моїй голові, але запитати в тата або поговорити про неї якось так і не сталося.