Обмін світами

Глава 17.

Марина.

Ледве я увійшла у квартиру на двадцять третьому поверсі, завмерла на порозі, в повному і абсолютному захваті. Скрізь були повітряні кульки всіх відтінків бузкового і рожевого кольору. Вони густо обліпили стелю, не залишаючи навіть клаптика вільного простору. Кручені білі і рожеві стрічки спускалися вниз до самої підлоги.

Я немов у чарівну казку потрапила!

Деякі кулі були значно більші за інших, і до стрічок від таких, великих, були прив'язані рожеві подарункові скриньки, прикрашені білими і ніжно-бузковими бантиками.

Ой, матінко моя, яка ж краса!

Батько Карини ніжно посміхався мені і йшов назустріч, розкинувши руки для обіймів.

- А ось і наша, вже доросла, дівчинка! - вигукнув він, міцно стискаючи мене в ласкавих лещатах.

- Таточку! - пискнула я захоплено-здавлене.

- Приймай, Курча ... ні-ні, вже Велика Кура, подарунки! - весело підсміхуючись, проголосив батько.

Навколо віяло нереальним чудовим відчуттям справжнього свята. Я помітила усміхнених людей в глибині вітальні і накриті столи для фуршету. Чомусь сколихнулися мої дитячі спогади про святкування Нового року і моє очікування дива у новорічну ніч, в грудях непрохано розливалося передчуття щастя і чисте захоплення від усього влаштованого татком Карини.

- Із закінченням гімназії тебе, красуне моя! Прийшла пора, Карино, попрощатися не тільки з однокласниками, а й з дитинством. Тебе чекає вибір подальшого шляху і відповідальне доросле життя, повне питань і складних рішень, іноді несправедливе, іноді незрозуміле. Я впевнений, що ти будеш у змозі знайти вихід з будь-якої складної ситуації і впораєшся з будь-якими незрозумілими проблемами. А я буду поруч, доню, і, будь впевнена, завжди готовий тобі допомогти в скрутну хвилину! - урочисто промовив тато.

Він, як і більшість гостей, вже тримав у руках келих з іскристим напоєм.

Слідом за батьківською промовою посипалися привітання і побажання з усіх боків! Я зрозуміла, що у нас зібралися зараз родичі Карини і друзі її сім'ї. Я від душі посміхалася, дякувала від щирого серця, слухняно відкриваючи прив'язані до куль подарунки від них.

Довгі діамантові сережки-підвіски від тата… Я одразу вділа їх у вуха, і відчула себе... дівчиною в діамантах, красунею з глянцевих журналів, голлівудською зіркою або просто принцесою!

Серед численних подарунків були й інші прикраси, але саме ці блискучі прозорі діаманти на п'яти тонких золотих ланцюжках різної довжини підкорили моє серце. Весь вечір я щасливо розглядала своє відображення в кожній слушній для цього поверхні. Мені ж можна буде не знімати їх усі два тижні, що я буду Кариною?

Я, звісно ж, приміряла каблучки, вголос захоплювалася кулонами і браслетами. В одній із скриньок був паспорт на картину, вельми відому, як я зрозуміла, в інший документ на якусь техніку, а в ще одній - ключі. Я здивовано покрутила їх у руці.

- Дідусь дарує тобі машину, люба! - промовила якась літня жінка, а я в щасливому забутті з силою ляснула себе обома долонями, в одній з яких були ключі, по щоках.

Жінка, задоволена такою моєю реакцією, продовжила:

- Ось повернешся з турне, рідна моя, і пройдеш навчання з водіння. Тобі давно вже час!

Я помітила, що батько насупився.

- Вона ще маленька, мамо!

- Цілком доросла, Валентин! Їй вже рік можна самій водити. А ти через свої страхи досі змушуєш Карину всюди їздити з водієм. Це обмежує свободу нашої дівчинки!

- Каришко, я обмежую твою свободу? - тут же запитав в мене тато.

Я так сильно захитала головою, заперечуючи таке обурливе звинувачення, що літня жінка розсміялася.

- І коли це маля тебе не підтримувало? Кариночко, ти ж маєш бажання самостійно керувати чудовим маленьким червоненьким авто?

Я обережно, ледь помітно, але схвально, кивнула, скоса поглядаючи на тата. Він тільки зітхнув і сумно посміхнувся, з досадою махнувши рукою, показуючи, що зараз не має наміру продовжувати обговорювати це питання.

Свято на честь того, що Карина подорослішала, тривало весь вечір. Від винуватиці святкової події потрібно було тільки щасливо посміхатися, приймати подарунки, дякувати і, час від часу, закидати до рота різні смакоти - я цілком впоралася з такими непосильними завданнями! З величезним задоволенням! Маю надію,  що тобі, Карино, так само добре у моєму світі!

Незабаром батько посадив мене у крісло на спеціально влаштованому узвишші, оголосивши всім, що його Кура втомилася і всі інші побажання цілком може вислухати сидячи. Я відчувала себе справжнісінькою королевою, яка приймає вітальні оди і щасливі побажання від підданих.

Засинала я в діамантових сережках. Не змогла зняти! Руки не піднялися таке вчинити. Мені ж їх за все моє життя всього два тижні носити доведеться, а потім - ніколи! Я не можу втрачати жодної дорогоцінної хвилини!

А наступного дня ми з батьком вирушили з ранку до палацу культури - готуватися до довгоочікуваної прем'єри.

Метушня в коридорах і репетиційних кімнатах стояла страшна! Було помітно, що сьогодні кожен з присутніх сподівався показати себе з найкращого боку. У танцзалах знову і знову хлопці проганяли складні моменти. Деякі з артистів у музичних кімнатах, готуючись, старанно розробляли зв'язки. Хтось перевіряв свій реквізит, де-хто вже вбирався у костюми і накладав грим. Обличчя майже всіх учасників дійства буди зосереджені, натхненні і страшенно перелякані.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше