Глава 13.

Марина

Раїса Мойсеївна зустріла мене дуже сердито.

- Не в минулому столітті живемо, Марино! Можна зателефонувати і попередити, що запізнюєшся!

- Вибачте, мене, будь ласка, Раісочка Мойсеївна! Я, справді, не хотіла! У мене в житті зараз все так складно… А я принесла ноти нової пісні, яку хочу виконати на випускному! Поглянете?

Вчителька з вокалу, все ще невдоволено сопучи, взяла у мене з рук зім'яті аркуші паперу.

- Марино, спочатку проговори мені текст, - промовила Раїса Мойсеївна першу вимогу, уважно переглянувши ноти.

Я одразу виконую її команду, намагаючись задобрити вчительку своєю старанністю.

- Так. Артикуляція - добре, м'язи обличчя працюють непогано. Але не забувай щодня тренувати губи, язик, зуби. Ти виконуєш вправи? - я закивала - Пам'ятай, всі ці частини твого обличчя повинні працювати злагоджено. Тоді зможеш співати красиво і професійно.

В цілому, заняття пройшло відмінно! Раїсі Мойсеївні пісня сподобалася, і ми начорно розібрали її до кінця. Я підстрибом поверталася додому, задоволена результатом, і, звичайно, в передчутті довгоочікуваної зустрічі з батьками.

Біля під'їзду мене зустрів похмурий Дамаський. Він дивився в мою сторону так сердито, що у мене душа пішла в п'яти.

- Ти чому сьогодні в школі не була?

Я оніміла. Стояла перед ним, ніби, паралізована жахом. Він простягнув руку і спробував взяти мене за зап'ястя. Вивернулася і кинулася бігти до під'їзду. Він рвонув за мною.

- Карино!

Я застигла і різко розвернулася.

- Я - Марина!

Він вже наздогнав мене і, притиснувши до пофарбованої темно-синьою фарбою стіни, уважно вдивився в очі. Його обличчя було так близько! Я відвертала голову і мружилася.

- Де Карина? - нарешті, запитав він.

- Вона живе не тут.

- А де?

Якщо почну говорити йому про дзеркало, просто приб'є, гадаючи, що я з нього знущаюся. Тому ледь чутно прошепотіла:

- Ми познайомилися у будинку культури тиждень тому. Вона, по приколу, жила тут тиждень замість мене, тому що ми дуже схожі, хоч і не рідні, а я просто ховалася. Я не знаю, де вона живе!

Очі Дамаського потемніли, стали майже чорними, руки на моїх зап'ястях боляче стиснулися… Як же я злякалася!

- Але ми домовилися зустрітися! Там же, у будинку культури наступної п'ятниці. Зараз я дуже поспішаю, вибач. Відпусти мене, будь ласка! Мені додому треба!

На мій подив, Дамаський розтиснув свої лапи, і я звільнилася з його захвату, негайно цим скористалася, бігом вислизнувши додому.

У квартирі було тихо і незвично не прибрано. Я швиденько насмажила картоплі, порізала салат з редиски і свіжого огірка, між тим та сим, перемила і витерла посуд і все, що на кухні потрапляло в поле зору: шафку, мийку, плиту.

Потім пройшлася по передпокою та вітальні, нашвидку наводячи хоч якийсь порядок.

Моя кімната привела мене в справжній шок. Карина - маленька свиня. Ні! Велике порося! Я розумію, що не своє, але все ж треба хоч трохи совість мати! Мої речі валяються на ліжку, на стільцях, на письмовому столі і навіть на підвіконні. На книжкових полицях лежить шар пилу. Шпильки біля дзеркала розсипані, а саме дзеркало брудне. Постіль не застелена.

Я втомлено примостилася на стілець серед цього бедламу. Гаразд, Карина, а куди мама дивилася? Чому не змусила її прибрати?

Скрегіт ключа в замку, свідчив про те, що хтось повернувся додому. Я схвильовано вискочила в коридор.

- Мамо! Я так скучила! - обняла рідненьку і з задоволенням вдихнула знайомий запах.

Дорогі руки у відповідь мене не обійняли. Мовчки перевзувшись в тапочки, мама пішла було в свою кімнату.

- А я картоплю посмажила і салат ...

Мама зупинилася і, нарешті, подивилася на мене. Потім важко зітхнула і, все ж, обняла.

- Ох, донечко моя, і що мені з тобою робити?

За вечерею батьки поглядали на мене трохи насторожено. Коли ж я схопилася і звично зібрала і помила посуд, тато похвально висловився:

- Ну, нарешті, ти перестала вибрикувати. Порозумнішала?

Продовження

Це Карина мені тут наколобродила? Про всяк випадок непевно хитнула головою і заметушилася, накриваючи стіл до чаю. На щастя, батько на цьому припинив розмову зі мною і надалі зосередив увагу на мамі.

Всі вихідні я старанно готувалася до першого держіспиту з мови, а між справою допомагала мамі наводити лад у квартирі. Вона дуже дивно на мене поглядала, і, здається, вирішила, що я своєю хорошою поведінкою прошу за щось пробачення.

От же ж, Карино! Мабуть, що вона добряче завинила перед батьками, але з'ясовувати, у чому саме, я так і не наважилася.

Перші три дні на наступному тижні були останніми навчальними днями. У середу планувався останній дзвінок і всі наші збиралися як слід відзначити цей день.