Глава 11.

Марина.

Час до п'ятниці пролетів так швидко, і, разом, настільки насичено, що мені здавалося пройшов не один тиждень, а цілий місяць.

Освоїтися в гімназії в якості авторитетної однокласниці мені було дуже легко і приємно. Тим більше, мабуть, Карина поводилася дещо зарозуміло, а моя, більш скромна і ввічлива поведінка робила оточуючих щасливішими. Принаймні, в безпосередній близькості від мене весь час юрмився народ і, як хлопці, так і дівчата, прагнули догодити або виділитися переді мною. Навколо мене постійно сяяли посмішки на всі тридцять два зуби. Спочатку, з незвички, я мліла від загального обожнювання, але, під кінець тижня вже хотілося від всіх сховатися.

Перед останнім уроком, у п'ятницю, я не витримала і на перерві сховалася. Всілася по-турецьки, з ногами, на широкому підвіконні за щільною жовто-коричневою портьєрою в коридорі, і тихо раділа, що мене не бачать усі настирливі доброзичливці. Треба ж! Я звикла ховатися від тих, хто міг мене принизити або образити, і, навіть, не здогадувалася, що від загальної дбайливої уваги і захоплення теж хочеться сховатися, хоч це, взагалі-то, приємно.

- Тобі вдалося дістати хоч одне запрошення на мюзикл? - шепіт дівчинки по ту сторону портьери було чітко чути.

- Ні. До Курчатко не підібратися. Ці сраколизи не дають близько до неї підійти, - звучить у відповідь, вже відомий мені, голос одного з моїх однокласників, Олега.

- А квитків в касах, взагалі, не дістати! Олежко, що ж робити? Я так хочу потрапити на цю виставу!

- Лалі, я намагаюся! Але Таманський і Кутєпов, як два стерв'ятники, кружляють над нею, клацаючи дзьобами при спробі інших наблизитися до їх здобичі. Ти ж знаєш, Таманський хоче вступити в школу мистецтв Курчатко і не втратить можливості обкатати нашу куру і, тим самим, забезпечити собі заповітне містечко. А Кутєпов справді любить її, як повний ідіот. Я Карині намагався води принести після спортивних занять, так, мені не дали навіть наблизитися до неї з пляшкою - забрали на підході. Курча так і не дізналася, що це я прогнувся. Вся її подяка Таманському дісталася.

- Шкода... Це зарозуміле стерво весь тиждень корчить з себе скромняшку-няшку. От би, поки вона в такому образі, вдалося до неї підлеститись! Тоді, може, і вийшло б вициганити хоча б одне запрошення.

Підслухана розмова залишила бридкий осад на душі, і я навіть на мить задумалася, що краще: щира нелюбов чи нещире захоплення? Про Таманського особливо неприємно було дізнатися правду - виходить, він через можливості мого тата зі мною у любов грає?

Потім згадала Дамаського, Віку з Ольгою і Ганною, і вирішила, що несправжнє добре ставлення все ж краще поганого, за умови, що ти не обманюєшся ним. А я тепер не обманююсь ...

Сьогодні після уроків, під враженнями підслуханої розмови, підійшла до Ігоря Кутєпова і сунула йому у долоню два запрошення на мюзикл. Мені тато дав кілька штук для друзів. Однокласники поглядали на нас. Деякі дивувалися, Таманський невдоволено скривився. Я не знала, що Ігорю при врученні квитків сказати, бо не хотілося заохочувати его ставлення до мене, проте віддячити за щирі почуття здалося важливим. Так мовчки й віддала. Ми всі разом вийшли з навчального кабінету, і Паша, відтіснивши від мене Ігоря, провів до машини. Але тепер, всі усмішки та дбайливі вчинки Таманського викликали в мене лише легке роздратування.

На щастя, від тренувань з тхеквондо я весь тиждень була врятована, але спортом, можна сказати, займалася - вимахувала кола в квартирному басейні. Все ніяк не можу звикнути до річки на двадцять третьому поверсі, і моя б воля - не вилазила б з неї зовсім, хіба що тільки, щоб сходити на репетицію.

Я вже сама, без будь-якої допомоги, успішно і з задоволенням вправлялася з роботою помічника режисера. Правда, Таманський крутився поруч весь час і вже порядком набрид.

У п'ятницю репетиція йшла своїм ходом, я звіряла свої позначки в сценарії, подумки вирішуючи, коли краще покликати кордебалет для наступної сцени. Не хотілося, щоб сорок галасливих дівчат зайвий час юрмилися за лаштунками, але й запізнення неприпустиме. Поруч стояв Марк Федоров, чекаючи свого виходу. Я, не піднімаючи голови від сценарію, трохи відсунулася від нього разом зі стільцем, щоб хлопець не штовхнув мене ненароком.

- Навіть так? Що, охолола до мене, дівчинко? - глузливо пролунав над головою голос головного актора мюзиклу.

Я підняла на красеня здивований погляд.

- Ні-і-і ... Чому? Ви мені подобаєтеся, - я щиро не розуміла його питання.

- Так уже, що тільки подобаюся? - хмикнув Марк трохи зарозуміло.

- Ну, так. Ви дуже добре співаєте і танцюєте. Щоправда, акторська гра місцями слабенька, але, мені здається, Вам просто не зовсім цікава роль, - з чогось висловилася я.

Мабуть, посмілішала в шкурі Карини, і турбота головного героя лестила.

- Мене не цікавить головна роль в мюзиклі?! Моя гра слабенька?! - Федоров був настільки обурений, що явно розгубив усю свою томну зарозумілість.

- Гадаю, рожеві соплі і занадто позитивний герой-сиропчик викликають у вас роздратування. Але Ви не змогли відмовитися від головної партії? Вважаєте, що це так необхідно для Вашої майбутньої кар'єри? На мій скромний погляд, краще, насправді красиво і яскраво блиснути в ролі другого плану, - поквапилася я пояснити свої слова.