Глава 10.

Карина.

Поцілунок Дамаського, незвично владний, жадібний і вмілий мені спочатку дуже сподобався. Але, раптом, його нахабна чоловіча лапа непомітно пірнула під мою чорну шкільну спідницю та грубо схопила мене проміж ніг. Через якусь мить, не встигла я прийти до тями від такого нахабства, рука однокласника безпардонно пролізла прямо в труси. Ну це вже, ні! Поцілунки я цілком допускаю, але не таке!

Різко заступила ногою за коліно хлопця і одночасно вдарила зігнутим ліктем в шию під підборіддям. Він, інстинктивно намагаючись відхилитися від удару, трохи хитнувся назад, і, перечепившись через мою ногу, впав всім тілом на підлогу. Прожогом підхопився, сердито виблискуючи очима та пускаючи пару з носа, мов розлючений бик. По-моєму, у Дамаського навіть очі почервоніли, коли, він, палаючи від гніву, повільно рушив на мене.

Але я вже встигла відскочити на достатню відстань для того, щоб добряче врізати йому ногою у вухо з подвійного розвороту. Такого Дамаський не очікував зовсім. Падаючи, він встиг лише трохи змахнути лапищами своїми безсоромними, потім, всім тілом проїхав метри півтори по натертій блискучій підлозі до рядів глядацьких крісел та, з глухим тріском, вдарився головою об крайнє з них, і завмер нерухомо.

Я, чесно кажучи, трохи злякалася. Раптом, я йому серйозно нашкодила або, не дай Боже, ненавмисне вбила? Повернеться моя копія і одразу - до тюрми! Ні, таке дуже небажано! Матуся засмутиться!

Підійшла до нахаби, що продовжував непорушно лежати на спині, обережно штурхонула у бік кінчиком туфельки. Раптом, сильна рука обхопила мою щиколотку.

Ой!

Ага, ти так?! Граєшся? Навіть не намагаючись висмикнути ногу, я трохи повернулася і сіла-впала йому на живіт. Він тільки крякнув, відпускаючи ногу і хапаючись обома руками за мої стегна.

- Лежи спокійно! - скомандувала я, коли Дамаський намагався вдихнути і зсунути мене з себе.

Він знову завмер, розглядаючи мене, як зоолог невідому комашку. Я ж продовжувала спокійно сидіти на хлопцеві, при цьому його руки міцно і трохи боляче стискали мою талію. Хоча, той мій спокій - це було удаване. Насправді, мене внутрішньо всю колотило. Я обурювалася поведінкою однокласника, трохи боялася його і... мала незрозуміле самій собі бажання продовжити нашу дивну боротьбу.

- Ще раз мені під спідницю без дозволу залізеш, пошкодуєш! - чітко вимовила я, дивлячись в його обличчя, на якому промайнув розгублений вираз.

Дамаський раптом криво посміхнувся:

- Дозволь? - одна його кінцівка спритно поповзла з талії донизу, потім по стегну до краю спідниці, і, нарешті, гаряча долоня жорстко вклинилася між моїх стегон і лягла на труси.

Я, користуючись тим, що мене утримує тільки одна рука, сіпнулася на волю, ставши на коліна, і одразу, ривком, виявилася у незручній позиції - лежачи животом на грудях Дамаського. Все тому, що він з силою смикнув мене за руку! При чому, ліва півкуля моїх грудей накрила Сашкові пів обличчя. Нахаба не розгубився і, прямо через блузку, вхопив зубами за сосок.

Сильні руки неабияк натискали мені на лопатки. Ні легка тканина блузки, ні тонкий мереживний бюстгальтер не змогли послужити захистом від його зухвалого нападу. Я завмерла, в страху і паніці тому, що цілуватися мені, звичайно, вже доводилося,  але жоден чоловік ще не торкався моїх грудей. Сосочок, такий ніжний і вразливий, зараз опинився в полоні потужної чоловічої щелепи. Ах, ти ж акула! Крокодил! Правою рукою намацала між ніг Дамаського опуклість у штанях і, недовго думаючи, з силою стиснула. Він тихо зойкнув, розкривши рота, і я швиденько трохи зрушила тіло, рятуючи свій сосок, за одним, трохи послабила тиск. Дамаський не рухався і не відпускав мене, однак, продовжував надавлювати мені руками на спину. Хлопець вдивлявся в моє обличчя, ніби шукав на ньому щось.

- Перерва закінчується, - раптом видав він несподіване зауваження.

- Підемо на наступний урок? - я не придумала нічого розумнішого, ніж запитати.

- Так ... треба йти, - ніби знехотя відповів він і прибрав від мене руки, поклавши їх на підлогу.

- Ну, пішли, - я теж наївно відвела руку від його штанів і почала було підніматися.

Дамаський тут же схопився, різко підтягнув долонями моє обличчя і, вже сидячи, поцілував у губи і одразу відпустив.

Від несподіванки, я, щоб не впасти, поклала долоні на його плечі. Дамаський продовжував спокійно сидіти і стукнути його за цей останній поцілунок якось було ... не те, але й залишати останнє слово за ним мені страшенно не хотілося. Тому я легенько, але відчутно, вкусила його за кінчик носа і швидко підхопилася на ноги. Він таки злякався! Схопився за ніс.

Так я і залишила його, тікаючи: сидить Дамаський на підлозі, рукою тримаючи носа, та розгублено і сердито дивиться мені у спину.

Я вискочила у коридор, трохи пробіглася по інерції, розгублено зупинилася. Куди тепер? Де проходить наступний урок? Який предмет?

- Курчатко! Ти чому не на заняттях? Дзвінок вже був! - сувора жінка, що гукнула мені, дивилася невдоволено і підозріло.

- Саме йду, - я з невинним виглядом пішла від неї по коридору.

- Не в той бік, Курчатко! - гаркнула викладачка, зупиняючи мене голосом.

Вона зітхнула, немов смертельно втомилася. Обличчя її скривилося так, ніби нещасна тільки що цілий лимон до рота вкинула.