Карина.
Коли вчора ми з мамою були на прогулянці, я дізналася, що сіра триповерхова будівля з величезними вікнами, то є моя тобто Марини, школа і знаходиться вона зовсім недалеко від нашого будинку, буквально, десять хвилин ходу.
Сьогодні я з цікавістю спостерігала, як стікаються до неї з усіх боків, розрізнені групки учнів. Багато хто йшов по одному, але більшість - парами або по троє. Ніхто не зупинявся у шкільному дворі, не дивлячись на чудову теплу погоду. Всіх жадібно всмоктував розкритий сірий вхід під широким бетонним козирком.
Ще одна незвична дивина… Ніхто мене не покликав, не чекав на приступках, не зупинився поруч. У вестибюлі я розгубилася, не знаючи, куди йти далі. Різновікові потоки учнів обтікали мене з усіх боків, йдучи до своїх класних кімнат, а я стояла на місці, роздумуючи, як краще вчинити і у кого запитати дорогу.
- Курча! Ти чого стоїш? На кого чекаєш? У нас же на першому уроці контрольна по геометрії! Пішли швидше, - якийсь хлопець явно звертався до мене, і я радо рушила слідом.
- Кутяпов, ти що, вирішив з Курчатко замутити? Дамаський тобі яйця відірве! Він з нею ще не награвся, - почула я гучний шепіт іншого хлопчини, який нагнав нас на підході до сходового прольоту.
Мій провідник озирнувся і зробив від мене крок у бік.
- Та ти що! Вона просто поруч йде! - з цими словами боягуз мало не побіг від мене нагору сходами.
Проте, мені треба було потрапити до свого класу, тому я не відставала, пострибала слідом за ним, не соромлячись, при необхідності, перемахуючи через дві сходинки одразу. На третьому поверсі мій провідник встав стовпом.
- Ти це... того…йди далі сама, - нарешті, прямо сказав він.
- А куди? - зважилася на нескромне питання.
- На геометрію! - роздратовано відповів Кутяпов, здається вирішив, що я знущаюся, і швидко озирнувся на оточуючих.
- У якому кабінеті у нас буде та геометрія? - терпляче запитала.
- У тридцятому має бути, як зазвичай, а що? - відповідаючи, він продовжував виглядати когось.
- Нічого.
Я неспішно пішла по коридору, перевіряючи номери класних кімнат. Кутяпов ззаду йшов ще повільніше, тримаючи відстань зі мною.
У класі на моє чемне вітання ніхто не відгукнувся, немов, моє «доброго ранку» прозвучало до стін.
Звично села в третьому ряду біля стіни, за третій стіл.
Ось тут, усі перемовини у класі замовкли і на мене звернули увагу. Ніхто нічого не сказав, але з цього моменту однокласники постійно поглядали на мене, деякі почали тихо перешіптуватися. Я мигцем перевірила, чи застебнуті у мене все ґудзики на блузці, бо іншого приводу для такого жвавого інтересу не бачила. Незабаром, в клас увійшов… Таманський. Треба ж! Тут він якийсь інший… Він кинув на мене погляд, неприємний, нахабний, занадто самовпевнений. Розхлябаною ходою підійшов до мого столу і, теж, чи не вітаючись, сів поруч. У цей самий момент, ненадовго відволікаючи увагу колективу від мене і Таманського, в кабінет з дзвінким щебетом і сміхом влетіла галаслива трійця. Ба! Так це ж мої рибки-прилипали!
Продовження
Дівчата, помітивши нас з Пашою, вмить завмерли. Очі Віти, точніше, її копії, спалахнули люттю. У класі повисла мертва тиша.
- Дамаський, це ти сказав їй сісти з тобою? - верескливо запитала тутешня Віта.
Я для себе зробила позначку: в цьому світі Павло не Таманський, а Дамаський. А може, він тут і не Паша?
- Віка, охолонь. Нехай сидить, - ліниво протягнув мій сусід.
Дівчина почервоніла, мов помідор. Вона ще кілька секунд розгублено дивилася на Дамаського, потім перевела погляд, що спалахнув ненавистю, на мене.
- Ми з тобою потім поговоримо, - прошипіла вона, мов кобра.
Ася і Поля, або як їх тут звуть, що стояли за спиною злючки, здається, що отримують задоволення від того, що відбувається. На останніх словах подруги вони закивали, підтримуючи. А я відмітила для себе, що Віту, тут звуть Вікою, треба запам'ятати.
«Судячи з усього, ця сама Віка - подружка Дамаського. Я зараз ненавмисне зайняла її місце. Хлопець мене не прогнав, віддаючи тим самим перевагу мені, а не їй. І тепер дівчина несамовито ревнує», - зробила я свої висновки.
До кабінету увійшла жінка похилого віку, мабуть, що викладач. Все зашерхотіли, поспішили до столів, піднялися, сіли, після привітання, і почався урок.
Контрольна виявилася нескладною. Я впоралася із завданнями за двадцять хвилин. У цьому світі, взагалі, все було набагато простіше і легше, ніж у моєму: ніякого переодягання у спецодяг та окремого приміщення. Крім того, були відсутні камери спостереження. Я помітила, що багато учнів, не особливо криючись, підглядали у підручники або зошити в пошуках підказок. Кинула оком і на аркуш з контрольною сусіда та на його чернетку поруч, на якій він черкав рішення останнього завдання. О! Хлопчик теж непогано розуміється у математиці, але напрямок розв’язання задачі в останньому завданні взяв неправильний. Простягнула руку з олівцем і написала на чернетці формулу, з якої йому потрібно було починати рішення. Дамаський відразу зрозумів, зробив правильний висновок і виправився, кинувши на мене здивований погляд.
#3620 в Любовні романи
#865 в Любовне фентезі
#837 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 01.11.2020