Глава 4.

Карина.

Ранок почався зі страшного гуркоту і вигуку, сповненого глибокої досади:

- Йой, Карина!

Я вилетіла зі своєї спальні і, прямо під своїми дверима, натрапила на татка. Він стояв, тримаючи смартфон біля вуха, обличчя невдоволено скривлене, спереду, на забруднених світло-сірих штанях та чорній брендовій сорочці темніють мокрі білясті плями. На підлозі, під батьковими ногами, на світлому бежево-кремовому килимовому покритті валялися перевернута таця, круасани, видно, що з шоколадом, дивом уціліла кавова чашка і блюдце до неї з найтоншого старовинного фарфору. Ззаду, за батьковою спиною, так само невдоволено кривилася покоївка. Ще б! Їй все це прибирати і чистити килим.

- Що трапилося, татусю? Доброго тобі ранку!

- Та, хіба це він добрий? - батько роздратовано оглядав одяг. - Все через тебе!

- А я тут до чого?

- Я тобі ранкову каву, особисто, ніс. Хотів трошки пані хвоста попідносити, бо знаю, як ти незадоволена, що я тебе відправляю працювати в нашу з тобою школу.

- Судячи з кольору плям на твоїй сорочці - це моя кава на тобі? То ти вершки згадав додати, молодець! А цукру скільки було? Одна ложечка? Якщо, так, то спасибі.

- Сніданок, його вміст, готувала куховарка, я тільки приніс. Вона знає, як ти любиш, так що, я впевнений, що були і вершки, і цукор.

- Так, тобі лише донести треба було, і то, ти не впорався?

- Це все секретарка. Подзвонила невчасно! Звільню, дурепу! Ні! Позбавлю премії за цей місяць. От, невдача! Тепер ще й переодягатися! А у мене важлива зустріч. Можу спізнитися! Якщо через твою каву, доню, у мене зірвуться інвестиції в новий проект, ти у мене на всіх факультетах школи одразу будеш вчитися! Все! Моє терпіння закінчилося! Даю тобі тиждень, щоб ти визначилася! – з цими словами татусь, що сам себе розгнівав, розвернувся і стрімко покинув мене. Ще й рикнув щось невдоволено, по дорозі, на покоївку, яка злякано втиснулася в стіну, коли він проходив повз.

Я розреготалася. Тато! Ні сніданку, ні вибачень або жалю за тиск на мій вибір майбутнього, ще й ультиматум, як покарання за його промах - ось це мій тато. Та все ж, його спробу підлабузництва з тим моїм сніданком я оцінила. Ну, просто не вміє тато цього робити!

На сходинках гімназії звично купчився народ. Хтось на когось чекав, хтось з кимось базікав. Коли з'являється моя машина, усі, без винятку, голови учнів повертаються в її сторону, як квіти соняшника до сонця.

Як же мені набридло кожного дня проходити повз цей уважний натовп, прикрашений підлабузницькими посмішками!

Ледве виходжу з машини, як поруч з'являються мої головні рибки-прилипали: Віта, Ася та Поля. Вони зі мною з першого класу. Впускаю з плеча шкільну сумку, не дивлячись, бо впевнена - її підхоплять.

Шкода, що це останні дні у гімназії, де все вже під контролем, авторитет жорстко встановлений і я солодко спочиваю на лаврах. Яке буде моє буття в школі мистецтв, ще не знаю, проте, майже не хвилююся. Майже, бо, хоч татко – це, звичайно, що прекрасно, але, все ж, в цьому закладі велике значення має наявність таланту. А у мене чого немає, того немає. Я, взагалі, найбільш з усіх предметів математику обожнюю! Алгебра, геометрія, тригонометрія - цариці наук! Хімія і фізика теж нічого, а ось історія, мови, а особливо, література - це справжній морок. Мені нормальні оцінки з цих предметів тільки через батька ставлять. Співати і танцювати люблю, але виключно на вечірках, разом з усіма.

О! Бачу, Таманський летить до мене на крилах любові. Зараз ми їх трохи підріжемо.

- Пашо, відчепись! - проходжу повз хлопця.

До речі, мені вчора сподобався виконавець головної ролі в мюзиклі, Марк Федоров. Як співає! Як рухається! І, ніде правди діти, гарний, дуже. Не ніжний красунчик, що на любителя, а саме гарний, як принц з моєї мрії. Той, що мужньо б’ється з вогнедихаючим драконом або моторошним чудовиськом і рятує красуню.

Я рішуче пішла до входу в будівлю. Дівчата, як курчата за квочкою, купкою потягнулися за мною. Зараз не час для мрій про хлопців. У ці, останні, тижні мають бути підсумкові випускні контрольні з усіх основних предметів. І все! Дитинство закінчується! Потім відбудеться традиційна поїздка усім класом в семиденну подорож, і ми - вже не гімназисти. До повернення з випускного турне нас вдома вже будуть чекати, надіслані з кур'єром, пухкі конверти з оформленими результатами іспитів. Їх вручають особисто батькам або опікунам випускника.

Оскільки мого тата ніколи немає вдома, він оформив довіреність на отримання моїх документів на нашу економку. З тих пір Флора постійно задирає носа, як на мене, надміру, бо сповнена поважності і гордості від наданої їй високої честі.

Мужньо витримую першу годину мови, потім літератури. Ось, нарешті, прийшов час першого іспиту, бо наступний урок - випускна контрольна з алгебри.

Клас для контрольних навіював на мене, та й усіх інших учнів, звичний священний острах. Вже, коли ми заходили в роздягальню для дівчат, починала внутрішньо тремтіти. Після того, як, вже знімала верхній одяг, в одній нижній білизні, отримувала і накидала на себе балахон для іспитів, у перехіднику, ставало легше. Приходила смиренність з неминучістю: що буде, те й буде!

Порожнє приміщення контрольного класу було без вікон, тільки столи, стільці і величезний екран, на якому незабаром з'явиться перше завдання. До мене знову повернулася пропасниця, а десятки камер стеження, що рухали окулярами виводили з себе. Поруч нервували своїм базіканням три мої рибки-прилипали.