Глава 1.

Марина

У шкільному туалеті кабінки лише розділені короткими перетинками і сховатися мені зовсім ніде. Я ледве-ледве протиснулася в вузьку щілину між підвіконням і тонким білим виступом, де технічка зазвичай залишає свою стару швабру, з намотаною на неї брудною ганчіркою. Стала спиною до стіни, а поперед себе швабру тримаю. Зачаїлася.

Мимоволі згадався старий анекдот, де хворі на анорексію грають у хованки і домовляються за швабрами не ховатися і на мухах не літати. Я б зараз і на чому завгодно полетіла, аби подалі від школи... Добре, що вже скоро випускаємося!

- Де ця зараза? - в вузьке приміщення з двома унітазами, розділеними перетинками і не працюючим вічно сухим краном без вентиля над залізною поржавілою раковиною, увірвалася трійця моїх однокласниць.

- Це повний зашквар! - хапалася за голову Віка, перша красуня і найбільше стерво в нашій школі.

- Я впевнена, Курча в цей туалет забігла, - почула я голос рудої Ольки, кращої подруги Віки і за сумісництвом її найбільшої заздрісниці. Стільки гидоти про Віку, як вона, ніхто у всій школі не говорить! Та Оля проклинає подругу тільки за спиною, звичайно, а бажаючих донести на неї Вікторії, якось не знаходиться.

- Твій краш через неї тепер і близько до тебе не підійде, - вдаючи, що співчуває, підливала масла у вогонь Ганка, третя сучка в їх собачій зграї.

Від побоювання, що мене зараз виявлять, у грудях тіпається від кожного шереху. Стою, покриваюся холодним потом, бо страшно, що зараз знайдуть і пику натовчуть. Я, навіть, закриваю очі, начебто це допоможе мені стати менше за розміром або, хоча б трохи, непомітною. Та, ні з моїм циганським щастям...

- Дивіться! Ось вона! У щілину забилася, як тарган! - голосно розноситься радісний крик по туалетній кімнаті.

Підглядаю одним оком і бачу задоволену круглу пику Ольки.

- Курчатко, ти береги переплутала? - Віка схопила стару швабру за довгу дерев'яну ручку, підняла і уткнула брудну ганчірку, що на ній теліпалася прямо мені в груди.

У ніс вдарив специфічний туалетний сморід. Я пересмикнулася більше від відрази, ніж від того, що це було боляче.

- Я ненароком ... Вибач, - промимрила, не піднімаючи очі.

- Випадково вона!!! - як різана заверещала Віка, знову і знову тикаючи в мене шваброю з мерзенною ганчіркою.

- Вріж їй, Віка! - під'юджувала, звідкись із-за спини подруги, Олька.

- Після того, що вона тобі зробила, її вбити мало! - не відставала у «добрих» підказках гнівна Ганка.

Брудна ганчірка, якою недавно витирали біля унітазів, шльопнула мені прямо в обличчя, і я не витримала, заревіла на всю школу. Прикро! Огидно! Втім, навчальний процес через мій рев не зупинився. Я ще кілька разів отримала шваброю, але, щоб припинити знущання наді мною, в туалет так ніхто і не увійшов.

Нарешті, тимчасово задоволені результатом мого виховання, однокласниці, не поспішаючи, полишили мою невдалу схованку. Мені страшенно потрібно було терміново помити обличчя, а в ідеалі, скупатися б і одяг випрати...

До кінця уроку ще далеко. Я обережно виглянула - в рекреації було порожньо. Трійця, що мене ображала, саме, повертала до сходів. Я зачекала, поки їх не буде видно і побігла до умивальників, що були біля їдальні, тільки там в кранах завжди була вода.

Вимивалася довго і ретельно. Блузку, де ганчірка залишила брудні розводи, спереду намочила майже повністю, але, все одно, у носі стояв запах громадського туалету.

- Курча, ну ти дала! - почула за спиною глузливе хихотіння Ігоря Кутяпова.

Я підняла на хлопця повний надії погляд.

Зрозуміло... Яке розчарування!

Хлопця просто відправили намочити ганчірку, а я вже подумала, що він хоче підтримати мене у скрутній ситуації...

І чому мені здавалося, що я йому подобаюся?

Зараз стало ясно, як божий день, що я це собі нафантазувала. Ну там, здалося мені, що погляд його на уроці, начебто, на мене був спрямований. А, іншим разом, він мені зошит, що впав, підняв. А ще, в буфеті до себе в чергу покликав. І так, різне, по дріб'язку... От і подумала, що він має якусь симпатію до мене, як до дівчини, і, хоча б, підтримає ... Помилилась. Буває… Все так же, сміючись, Ігор байдуже пішов до класу з мокрою ганчіркою у руці.

А я ... Незрозуміло, як мені тепер школу живою та неушкодженою закінчувати?

Так по-дурному все вийшло!

Я на великій перерві в їдальні, як завжди останнім часом, купила булочку і яблучно- морквяний сік. Хотіла пробратися з цим перекусом ближче до вікна, вздовж довгих вузьких столів, проминаючи товаришів по навчанню, що сиділи за ними і крутилися та гуділи розмовами, мов розбуджені оси.

І тут, позаду мене хтось штовхнув! Сік з моєї склянки, значно більша половина від об’єму, однією величезною краплею вихлюпнулася в декольте Вікиної просторої білої блузи. Травень цього року спекотний ... Вона сиділа за столом, як раз, навпроти, і в той момент, саме, піднімалася. І я акуратно так, всередину, між її, чималими такими, цицьками, на білу блузку – хлюп солодким жовтим соком!

Віка від несподіванки з вереском відскочила від столів на метри зо два, чомусь розчепіривши руки в боки, чим привернула до себе загальну увагу. Жовтий яблучно-морквяний сік благополучно і миттєво стік під просторим, але стильним, коротким чорним шкільним сарафанчиком, що був поверх білої блузи, вниз і тонкими струмками поповз по внутрішній стороні стегон Вікі, викликаючи у багатьох учнів стійкі асоціації з нетриманням сечі.

Мало хто бачив, коли сік потрапив дівчині за пазуху. Всі подивилися у наш бік тільки після її крику і, звичайно, що вгледіли, як дівчина стоїть у центрі їдальні і по її стегнах з-під низу сарафану стікають тонкі жовтенькі патьоки.

Я чесно намагалася вибачитися, але загальний гомеричний сміх і жарти хлопців перекрили мій голос. Скажену лють красуні Вікторії можна було відчути у повітрі. Я відступила.

Спочатку мені спало на думку спробувати загубитися в натовпі, потім зрозуміла, що найкраще - втекти десь подалі...