Ранок понеділка Райлі почала з гри. Вона одягла темно-смарагдову сукню, яка підкреслювала кожен вигин тіла, і зібрала волосся у високу зачіску. Проходячи повз приймального, вона почула шепіт Елен:
«... застав їх прямо в заміському будинку. Марк був його найкращим другом з дитинства. Тепер Томас ненавидить будь-які натяки на почуття...»
Сердце стиснулось. Зрада друга— це крах світу. Райлі зайшла до конференц-залу останньою. Томас дивився на неї всього мить, але в цьому погляді був виклик.
— Отже, міс Брукс, — почав він, коли всі сіли. — Виведіть макет. Сподіваюся, ми не будемо втрачати час на дискусії?
На екрані з'явився той самий макет. З логотипом, зміщений на дванадцять пікселів. У залі запала тиша. Томас повільно підвівся, впершись долонями об стіл.
— Я не бачу змін, міс Брукс.
— Технічних прьоем немає, містере Гарді. Є лише творча безкомпромісність. Він підійшов до неї, нахилився до самого вуха, обпікаючи шкіру диханням:
— Залишіться після наради. Ми обговоримо умови вашого перебування в цій будівлі.
Коли двері зачинили за собою останні колеги, Томас вимовив, не повертаючись:
— Міс Брукс, я говорив вам залишитись. Я не буду повторювати.
Він налив собі віскі. Кришталь стакана ледь чутно цокнув об його обручку, яку він чомусь досі не зняв.
— Ви вільні, міс Брукс, — раптово відрізав він.— Повертайтеся до роботи.
#1275 в Жіночий роман
#4891 в Любовні романи
#1142 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 04.04.2026