9 глава

*Анабель

— Привіт, Маркусе. — Оді піднявся й простягнув руку моєму нареченому в знак привітання. Весті прискіпливо глянув на неї, але не потиснув. Він проігнорував Томпсона й перевів погляд на мене. 

— Серденько, якщо тобі було настільки нудно, то потрібно було покликати мене і я б з радістю поплавав з тобою. Не потрібно вдаватися в крайнощі й проводити час з цим брехуном.

Я сердито глянула на Маркуса, який поводився дуже неввічливо. Мені було дуже соромно за нього. На щастя, Джоанна та Саллі вже закінчили своє тренування й пішли в будинок. Якби місіс Вествуд почула слова свого внука, то страшенно б засмутилася. Чесно кажучи, то сім’я Маркуса вже за декілька днів стала для мене, як рідна. Мене дуже тішило те, що ми знайшли спільну мову й боялася їх розчарувати. Мені було соромно через те, що я прикидалася нареченою Весті перед ними.

— Оді, пробач за цей спектакль. Думаю, Маркус просто перегрівся на сонці. — Я задумано приклала руку до лоба свого нареченого. Той скривився й закотив повіки. Невже він надіявся на те, що всі навколо будуть терпіти його вибрики? 

— Я не перегрівся, — заперечив той. — Хіба ти не пам’ятаєш, як він чіплявся до тебе вчора? Одіссею, хіба це не ти вчора зачіпав мою наречену під столом? — Обурено промовив той. 

— Я не заперечую цього і я попросив вибачення в Анабель. Знаєш, принаймні я не говорив про неї такої гидоти, як ти й не придумував авантюру з фіктивним шлюбом, Вествуде. Якщо в цій історії і є негативний персонаж, то це точно не я, а ти, тому тобі краще перепросити й піти по своїх справах. — Здається, не мені одній увірвався терпець. Одіссей міцно стиснув пальці в кулаки. Хлопці в будь-який момент могли напасти один на одного й щоб перешкодити цьому я стала між ними, торкаючись руками оголених грудей Маркуса. Коли я пальцями ніжно провела по його кубиках пресу, то він трохи заспокоївся. 

— Я не буду просити в тебе пробачення. Іди геть з нашого дому й більше не наближайся до Анабель. Можливо я й не достойний її, але цей шлюб все одно відбудеться й тобі залишається лише з цим змиритися. — Одіссей проігнорував слова Маркуса. Хлопець мило усміхнувся мені на прощання й пішов до себе додому. 

Вествуд, здається, намагався пропалити дірку в мені своїм вогняним поглядом. Я важко видихнула й похитала головою. 

— І що це було? — Він вказав рукою на паркан, за яким щойно зник Томпсон. Маркус почав нервово вибивати ритм ногою і це почало мене дратувати. 

— Не що, а хто. Наш сусід — Одіссей Томпсон. Твій друг, до речі, — з сарказмом відповіла я, наближаючись до Весті. 

— Дуже смішно. Не спілкуйся з ним, серденько. — Маркус провів рукою по волоссі й опустив очі. Цей приказний тон так набрид. 

— Він — мій новий одногрупник. Ми будемо спілкуватися і мені байдуже на твої забаганки. Невже ти думаєш, що я втекла на інший материк, щоб знову хтось обмежував мене? Спочатку батьки, а потім ти… Коли ви всі перестанете вказувати мені що я маю робити?

Невже це була помилка і цей шлюб стане ще більшою катастрофою для мене? Маркусу мало б бути абсолютно байдуже на мене, але чомусь все було навпаки. Часом я вбачала в ньому батька й це мене лякало. В моменти, коли я згадувала про колишнє життя мені постійно хотілося плакати. Цей раз не став винятком. Я сильніше натягнула на очі капелюх, щоб Маркус не побачив вологи на моїх щоках. 

— Вибач. Я не те мав на увазі. Просто… — Він поклав руки мені на щоки й змусив дивитися на нього. Якою ж слабкою я відчувала себе в цей момент. — Я не роблю це через примху. Томпсон справді небезпечний і я хочу вберегти тебе від нього. — По його очах я бачила, що він щирий зі мною. Невже Маркус нарешті усвідомив свою помилку? Несподівано Вествуд міцно обійняв мене, ніжно погладжуючи моє волосся. — Більше я не буду втручатися, але прошу тебе повідомити мені, якщо він образить тебе чи спробує нашкодити. В тому, що він здатен на таке я впевнений, тому будь обережною. — Здається, він легко поцілував мене в маківку або можливо моя фантазія сама домалювала цю картину. Він наших обіймів мені стало ніяково. Маркус був таким ніжним та турботливим в цей момент. Він щиро хотів мене захистити й це гріло мою душу, але розум вкотре нагадував мені про вчорашній інцидент в саду. Я відсторонилася першою й витерла сльози. — Вибач. Після сказаного я й справді не заслужив навіть на ці крихітні обійми. Знаю, що я образив тебе й, на жаль, я не можу змінити минулого. — Я нервово закусила губу. Шкода, що зараз не було каблучок на моїх пальцях, бо я страшенно нервувала й не знала чим себе зайняти. 

— Це на краще. Принаймні, ти розбив мене на початку, а не тоді, коли я остаточно закохалася в тебе, Маркусе. Твоя правда врятувала мене від цієї помилки. — Він хотів ще щось сказати, але я приклала пальця до його губ. — Не треба бути зі мною милим заради того, щоб спокутувати свою провину. Це не допоможе стерти з моєї пам’яті все, що ти мені заподіяв. Я триматимуся якомога далі від Одіссея, але й тебе я на ближчу відстань не підпущу. Занадто пізно, серденько.

Я різко забрала руку від його лиця й побігла в будинок. На щастя, чоловіки до вечора працювали в кабінеті Вільгельма і я могла побути сама в нашій з Маркусом кімнаті. Я прийняла заспокійливу ванну й після цього знайшла в столі кольорові олівці та чисті аркуші паперу. Ще зі шкільних часів мені подобалося малювати. Цього разу я зобразила вид за вікном. Цей неймовірний пейзаж надихнув мене на створення невеличкої картини. За цим заняттям я й заснула. Прокинулася я від того, що хтось легко гладив мене по плечу. 

— Прокидайся. Бабуся вже приготувала вечерю. 

Я розплющила очі й підняла голову. Один з аркушів прилип до моєї вологої щоки. Маркус забрав його й намагався приховати долонею свою посмішку. Мені зараз було не до нього. Я підвелася й незадоволено простогнала, бо моя шия страшенно затекла. Заснути за письмовим столом було поганою ідеєю.