8 глава

*Анабель

— Що ти тут робиш? — запитала я, притримуючи руками декольте на сукні, яке не прилягало до тіла через те, що застібка все ще була розстібнута. 

— Дідусь відпустив мене раніше. Коли я приїхав додому, то нікого не було. Я зателефонував бабусі й вона сказала, що ви поїхали обирати весільну сукню. Я вирішив скласти вам компанію, — пояснив Маркус. Невже він виділив трохи часу в своєму щільному графіку для мене?

— Зрозуміло. — Всі слова вилітали з моєї голови, коли Вествуд знаходився так близько. В цій примірочній було так мало місця, що ми вдвох тут ледве поміщалися. 

— Допомогти з блискавкою? — Я схвально кивнула й зв’язала своє волосся гумкою, щоб відкрити Маркусу кращий доступ до своєї спини. Він повільно потягнув повзунок вгору. У мене склалося враження, що він спеціально не квапився, щоб насолодитися моментом. — Готово. 

Я розправила складки на сукні й обернулася до Маркуса обличчям. Він поклав руки мені на талію і легко прикусив нижню губу. 

— Тебе не було поруч, тому мені довелося обрати весь весільний декор на свій смак. 

— Вибач. У мене було багато справ, — відповів той, знизуючи плечима. — Проте, я повністю довіряю твоєму смаку, серденько. Впевнений, що ти обрала все найкраще. 

— Ага. Окрім нареченого, — з сарказмом додала я й ображено відвела погляд. Мене дратувала поведінка Маркуса. Спочатку він ображає мене, а потім поводиться, як безневинне кошеня. Ці його перепади настрою лише вводять мене в оману. 

Я вийшла з примірочної, щоб ще більше не заплутувати себе. Джоанна, коли побачила мене, підвелася з диванчика й радісно плеснула в долоні. 

— Анабель, ти просто янгол в цій сукні. Думаю, вона створена для тебе.  

Я покружляла біля великого дзеркала й подякувала місіс Вествуд за такі теплі слова. Чесно кажучи, то в цій сукні я відчувала себе справжньою принцесою. Думаю, вона ідеально мені підходить мені, тому я без вагань купила її. Окрім цього я ще обрала фату, туфельки та рукавички. Мені дуже подобався мій образ і я залишилася задоволеною нашими покупками. 

Після шопінгу ми всі разом поїхали додому. Маркус був доволі мовчазним. Можливо, його зачепили мої слова в примірочній, але я не шкодувала про них. Нехай не думає, що він один може робити боляче. Я дістала коробку з сукнею з багажника й попрямувала в дім. 

— Віллі, бачив би ти сукню, яку обрала Анабель. Наша невістка схожа на принцесу, — замріяно промовила Джоанна, опускаючись на диван поруч зі своїм чоловіком. 

— З радістю б глянув на неї, але я десь загубив свої окуляри й ніяк їх не можу знайти. — Вільгельм важко видихнув і потер рукою зморщеного лоба. Було помітно, що він страшенно стомлений. 

Я поклала коробку на нижню сходинку й попрямувала в вітальню. 

— Мабуть, ти знову забув їх у своєму кабінеті, любий. Знаєш, я така рада, що ти нарешті відійдеш від справ і довіриш фірму Маркусу. Тепер ти зможеш відпочити й нарешті приділити мені час. — Найбільше кадровим змінам в компанії раділа Джоанна. Я бачила в ній жінку, яка хоче любові. Вільгельм — чудовий чоловік та дизайнер, але дуже сильний трудоголік. Зі своїми справами він геть забув про дружину, яка явно потребувала його турботи.

— Те, що керівником компанії стане наш онук не означає, що я піду на пенсію, дорогенька. Я буду працювати над створенням дизайнів, щоправда, дистанційно. Лише знайду собі помічницю, бо боюся, що сам я й справді не впораюся. — Джоанна мило насупилася й поклала голову на груди Вільгельма. Попри дрібні сварки вони виглядали дуже щасливими. Мені б також хотілося, щоб ми з моїм чоловіком були такими в старості, але, думаю, що моїм мріям не судилося здійснитися. 

— Добре, але не думай, що я дозволю цій жінці постійно тинятися по нашому домі. Ти не працюватимеш 24/7. Крапка. — Слова місіс Вествуд мене розсмішили. Вона така ревнива та емоційна жінка. 

— Звісно, кохана. 

Маркус заніс решту речей в дім і сів поруч зі мною. Я відсунулася на край м’якого крісла, щоб звільнити трохи більше місця для нього.

— Знаєте, а я хотіла знайти роботу. Можливо, я зможу стати вашою помічницею, містере Вествуде? — Мені б дуже хотілося отримати цю посаду. Я розуміла, що в мене мало досвіду, але було бажання бодай спробувати. 

— Гарна ідея, Анабель. Тим паче, що тобі було б зручно приїжджати до нас додому. — Вільгельм не заперечував. Що ж, однією проблемою менше. 

— Стоп! — різко промовив Маркус. Я перевела на нього погляд і зустрілася з його красивими карими очима, якими він намагався пропалити в мені дірку. — Анабель, ти через декілька днів почнеш навчалися в університеті. У тебе не буде час на роботу та й у цьому нема потреби, бо я можу забезпечити нас обох. — Мене обурила його відповідь. Він не може вказувати мені, що робити. Сам називав мене розпещеною донечкою, яка ні на що не здатна без своїх батьків. Невже він змінив свою думку? 

— Багато студентів паралельно працюють. Я також хочу спробувати. Вільгельме, якщо ви хочете знайти помічницю з вищою освітою та досвідом роботи, то просто скажіть мені чесно про це. Я розумію, що вам потрібна надійна й професійна людина, яка чітко виконуватиме всі ваші доручення. Усвідомлюю, що я ще досить юна й недосвідчена й у вас є право не брати мене на цю посаду. Я все зрозумію й тоді продовжу шукати іншу роботу. — Мені не хотілося отримати цю можливість лише через те, що мій чоловік — його внук. Якщо Вільгельм робить це з ввічливості, то краще не треба. Я можу спробувати знайти роботу в іншому місці. 

— Ні, Анабель. Досвід — це не проблема. Я можу навчити тебе всього сам. Так навіть буде краще. Окрім цього я пропоную тобі гнучкий графік. Дуже приємно усвідомлювати, що в нас така цілеспрямована та працьовита невістка. — Вільгельм поправив свої вуса й посміхнувся до мене. 

— Добре, дідусю. Нам потрібно це обговорити.

Маркус безцеремонно взяв мене за руку й потягнув у спальню. Попереду на нас чекатиме емоційна розмова. Я вже морально готувала себе до ще однієї словесної перепалки. Вествуд пропустив мене всередину й зачинив за нами двері. Я сіла на ліжко, схрестивши ноги. Маркус поклав свої руки по боках й нахилився до мене.