7 глава

*Анабель

Я розплющила очі й побачила чотири руки. Це що таке? Дві з них точно мої, але решта чиї? Не могла ж я вночі свої кінцівки розмножити! 

— Маркусе! — голосно викрикнула я. Мій наречений забрав свою руку з моєї талії й широко посміхнувся, потираючи повіки. 

— І тобі доброго ранку, серденько. — Він перевівся в сидяче положення, але все ще був занадто близько до мене. Виявляється, він заснув обіймаючись зі мною. 

— Коли я казала не наближатися, то мала на увазі, що ти не підійдеш до мене ближче, ніж на 2 метри, Весті. Я не дозволяла лягати тобі зі мною в одне ліжко, Маркусе-Астоне. — Я стягнула з нього ковдру й відсунулася на край ліжка, але краще б я цього не робила, бо Маркус був в одних лише боксерах. Я знову замилувалася його красивим тілом.

— Беллі, але ж це моє ліжко, — насуплено промовив той. Досить того, що він образив мене вчора, то ще й хоче відібрати ліжко. От козел! 

— От ти зараз на ньому й помреш, серденько. Здається, ідея здати тебе на органи не така вже й погана! — Я взяла подушку й почала лупцювати нею Вествуда. — Безсоромний. Після вчорашнього ти ще смієш казати мені таке! — Мій гнів вийшов назовні. Здається, я геть перестала контролювати себе. 

— Діти, у вас все гаразд? — По той бік прозвучав сонний голос Джоанни. Я зупинилася, коли побачила її силует, крізь матову шибку на дверях. 

— Так, бабусю. Беллі просто побачила павука в ліжку, а вона їх страшенно боїться. Не переймайся. Зараз я з цим розберуся. — Маркус забрав моє знаряддя вбивства й повернув його на місце. 

— Гаразд. Не затримуйтеся. Я приготувала панкейки. — Джоанна зникла і я сердито глянула на її внука. Мені не хотілося псувати цей ранок ще більше, тому я взяла подушку та ковдру й попрямувала на диван. 

— Не хочеш ти йти, то я сама буду спати на дивані. Головне, щоб не поруч з тобою, — зі зневагою промовила я. З голови все ще не виходили ті образливі слова, які ввечері сказав Одіссей. Мені здавалося, що моя самооцінка і так лежить на дні, але вчора вона навіть його пробила.

— Анабель, будь ласка, дай мені шанс все пояснити. — Він підійшов до вікна й сперся на стінку. Маркус у світлі ранкового сонця виглядав навіть чарівніше, ніж вчора ввечері під зоряним небом. Проте, від сьогодні я забороняю собі дивитися на нього таким закоханим поглядом. 

— У цьому немає сенсу, Вествуде, але можеш не перейматися, бо після всього почутого в мене зникли останні крихти бажання до тебе, серденько. Ти огидний мені не менше, ніж твої думки про мене, Маркусе. 

Я вибралася зі свого кокона, який я сама й створила для себе з ковдри й попрямувала в ванну кімнату, прихопивши зі собою смартфон. Швидко ввімкнула музику, щоб відволіктися від зайвих думок, і почала вкладати волосся. На щастя, Вествуд більше мене не діставав. Чесно кажучи, то я боялася того, що він хотів мені сказати. Мабуть, він мав намір образити мене ще більше. 

Я ввімкнула наступну композицію на телефоні й взялася видавлювати зубну пасту з тюбика. Швидко почистивши зуби, я вийшла з кімнати. Тепер ми з Маркусом помінялися місцями. Поки він чепурився у ванній, я вирішила переодягнутись. Мій вибір зупинився на білих шортах та ніжно-голубій сорочці. Сьогодні на вулиці доволі спекотно, тому немає сенсу вдягати щось тепліше чи закритіше. 

Макіяж я вирішила не робити. Маркусу й так байдуже, як я виглядаю, а мене влаштовує мій вигляд і без косметики. Єдине, що я зробила — нанесла легкі квіткові парфуми собі на зап’ястя. Мені дуже подобався цей аромат, який нагадував мені про Нью-Йорк. Я з сумом глянула на своє відображення в дзеркалі й згадала, що так і не зателефонувала Лео. Він же хвилюється за мене. Я швидко взяла до рук смартфон й набрала номер дядька. 

— Беллі, ну нарешті, — з ноткою образи промовив він. — Той клятий Вествуд замкнув тебе в кімнаті чи що? Чому не телефонувала? 

— Вибач, я забула. — Я винувато опустила голову й почала складати в косметичку всі свої засоби. Зловила себе на думці, що потрібно переглянути терміни придатності деяких продуктів. — У мене все гаразд. Вільгельм та Джоанна виявилися хорошими людьми й добре мене прийняли.

— А як там твій фіктивний наречений? Не набридає? — Я важко видихнула й провела пальцями по дерев’яній поверхні. 

— Могло бути й гірше, — промовила перше, що спало на думку. Мені не хотілося ділитися з Лео своїми проблемами. Якби я розповіла йому про вчорашній інцидент, то він вже би через декілька годин був у цьому будинку й лупцював Маркуса. — Як там батьки? Вони сильно сердяться на мене? — Вчорашня розмова з мамою була жахлива. Я жаліла, що так емоційно вилила на неї все, що так довго сиділо в моєму серці. 

— Мія дуже засмучена. Вона звинувачує себе в тому, що була поганою матір’ю. Алекс сердиться на мене через те, що я допоміг тобі. Ми не говоримо з ним від вчорашнього вечора. Аарон взагалі закрився у своєму офісі й ні з ким не спілкується. Ти поїхала й все перевернулося з ніг на голову, але так мало статися, інакше б вони нічого не зрозуміли, Беллі. З часом це мине. Головне, щоб ти була щаслива. — Я була така вдячна Лео за підтримку. Попри все він допомагав мені і я це цінувала. 

— Дякую, Лео. — По той бік дверей я почула, що Маркус вимкнув кран. Це означало, що зовсім скоро він повернеться у спальню. Не хочу, щоб він чув нашу розмову. — Мені потрібно відключатися. Хорошого тобі дня. 

— І тобі, Анабель. 

Вествуд вийшов з ванної кімнати з замотаним на поясі рушником. Він змахнув рукою зайву вологу зі свого волосся й відкинув рушник на ліжко. Я швидко заплющила очі й відвернулася до стіни. Жар раптово приступив до мого обличчя. 

— Маркусе, ти геть збожеволів? — Я почула, як він відчинив шафу й дістав щось звідти. Зараз я знову хотіла вбити його подушкою, але розуміла, що для цього мені потрібно розплющити очі. 

— Не поводься, як маленька дівчинка, Беллі. Неначе ти голого хлопця ніколи не бачила. — Вествуд почав голосно сміятися. Я відчула сором, бо його слова були правдою.