5 глава

*Анабель 

У мене не було ні часу, ні бажання розпитувати в Маркуса про те, яка кішка пробігла між ним та Одіссеєм. Мене більше хвилювали його слова сказані перед тим. Здалося, що це щось важливе, але я не могла повернути час назад і точно переконатися у своїх здогадках. Та й щоб запитати зараз мені бракнуло хоробрості.

У кімнату неочікувано постукали і я від цього різко випрямилася. 

— Проходьте, — гукнув Вествуд, поправляючи своє волосся. 

У спальню зайшов Карлос з нашими валізами. Він поставив їх біля входу й швидко вийшов, усміхаючись. Мені все ще було соромно перед ним за той випадок в машині. Не знаю, як тепер зможу дивитися в очі цьому чоловіку. 

— Я в душ, серденько, — солодко промовив Маркус, клацаючи пальцем по моєму носі. Я покривалася йому у відповідь. — Якщо маєш бажання, то приєднуйся. 

Я схопила декоративну подушку з ліжка й запустила нею в його голову. Він перехопив її й поставив на місце. 

— Не дочекаєшся, — промовила я, кидаючи йому виклик. Останнім часом мій дорогий наречений так дивно поводиться. Я вже не розумію де гра, а де реальність. 

Маркус зник за дверима і я нарешті залишилася одна. Я тремтячими руками дістала з кишені телефон і нарешті наважилася його увімкнути. На тумбочці знайшла листочок з паролем від WI-FI. Приєдналася до мережі й побачила багато нових сповіщень. Вони, як лавина, неслися на мене, а я нічого не могла з ними вдіяти. Впевнена, що мої рідні страшенно хвилювалися за мене. Я відчула провину й водночас омріяну свободу. Маркус обіцяв не обмежувати мене ні в чому й поки він дотримував свого слова. 

Я зайшла в листування з мамою. Там було безліч голосових сповіщень. Після прослуховування трьох я вже плакала. Вона благала мене їй зателефонувати й обіцяла, що в разі мого повернення вона обов’язково поговорить з татом і все зміниться. Я хотіла в це вірити, але добре знала свою сім’ю. Вони не дадуть мені те, що я хочу. Проте, я не могла так жорстоко вчиняти з мамою. Вона щиро любила мене й піклувалася. Я мала її запевнити в тому, що зі мною все гаразд. Після декількох телефонних гудків вона таки взяла слухавку. 

— Беллі, моя маленька. Де ти? —  Її голос був дуже хриплий. У ньому я відчула нотки жалю та розпачу. 

У мене не було більше сил стояти. Я лягла на ліжко й згорнулася калачиком. 

— Зі мною все гаразд, мамо, — відповіла я. Повідомляти своє розташування я поки не наважилася. 

— Лео сказав, що ти полетіла з Нью-Йорка разом з Маркусом Вествудом. Чому? Цей хлопець — наш ворог. Беллі, він може використати тебе. Ти ще маленька дівчинка і зараз робиш велику помилку. Цей шлюб не призведе до чогось хорошого. Просто скажи де ти й ми з батьком заберемо тебе. — Мама не запитала мене чи люблю я Маркуса і, чи любить він мене. Їм з татом було байдуже на мої почуття. Вони вважали мене наївною дитиною, яка була не здатна розумно мислити. Але хіба ж це так? 

— Я не маленька-дурненька дівчинка, мамо. У свій час тобі також не можна було бачитися з моїм батьком, бо він був твоїм зведеним братом. І знаєш, у нього була репутація нічим не краща, ніж у Маркуса. Правда, покійні бабця та дідусь не стали на шляху у вашого кохання. Цікаво, чому? Можливо, тому, що вони були хорошими батьками? А вам обом геть байдуже чого хочу я. Вам головне, щоб все було згідно з вашими правилами, а те, що я нещасна в тому домі нікого не хвилює! — Я міцно стиснула покривало, щоб вимостити на ньому весь свій гнів. Біль пронизував моє серце. Вперше я наважилася сказати правду мамі й мені не було за це соромно. — Я стомилася жити за вашими правилами. — Я важко видихнула й витерла сльози. — Я люблю Маркуса й нікуди не повернуся. Не смійте більше втручатися в моє життя! 

Я закінчила виклик і жбурнула телефон на край ліжка. Хотіла швидко піднятися й привести себе в порядок, але біля ліжка побачила Маркуса. В нього на поясі був закутаний білий рушник. Вода стікала цівкою з його волосся по ідеальних кубиках пресу. Як довго він тут знаходився? Я звернула увагу на невеличкий тюбик в його руках. Що це? Вествуд сів біля мене на ліжко. Я глянула на себе в дзеркало й зрозуміла, що мої очі червоні від сліз. Він точно зрозумів, що я плакала.

— Можливо, варто запросити їх на весілля? — тихо промовив той, не відводячи від мене погляду. Я істерично посміхнулася. 

— Хочеш дотриматися традиції з викраденням нареченої? Тільки поспішу тебе розчарувати, що вони мене б вже не повернули назад. — Маркус підсунувся ближче до мене і я відчула знайомий запах карамелі. Як же солодко він пахнув. Знав би він, як діє на мене цей приємний аромат. Я ковтнула слину й почала крутити каблучку на пальці, щоб хоч якось себе відволікти й не думати про те, що практично голий Маркус зараз знаходиться в декількох сантиметрах від мене. 

— Думаєш, я б дозволив їм забрати тебе? — Весті торкнувся мого підборіддя свої довгими й водночас тонкими пальцями на яких зараз не було жодної каблучки. — Я нікому не віддам тебе, Анабель Вествуд. — Він провів рукою вверх по моїй щоці. Мене знову збентежили його дотики. — Проте, я б міг поговорити з ними й переконати в тому, що шалено закоханий в тебе й зроблю щасливою їхню любу донечку. — Він заправив неслухняне пасмо мені за вухо й відсторонився. 

— Вони вбачають в тобі лише ворога. Мабуть, думають, що я наївна дурепа, яка закохалася. Впевнена, що мама вважає, що тобі потрібен від мене лише секс. — Маркус ліг на спину й поклав руки собі на прес. На його лиці красувалася щира посмішка, без нотки сарказму чи фальші. 

— Дивно, бо саме ти намагалася затягнути мене в ліжко, а не навпаки. — І скільки ще він буде нагадувати мені про той випадок на вечірці? Я не витерпіла й почала душити його подушкою. Сіла зверху на Маркуса й притиснула до його лиця своє знаряддя вбивства. — Серденько, яка тобі буде користь від мертвого нареченого? — Він почав супротивлятися. 

— Здам тебе потім на органи, — з сарказмом промовила я й перевелася в лежаче положення.