1 глава

*Анабель 

Мені 6 років. Батько не дозволяє мені переночувати в будинку найкращої подруги. Дівчатка влаштовують піжамну вечірку, на яку мені заборонили йти найрідніші люди. Я плачу у своїй кімнаті й нікого не підпускаю до себе. Аарон хоче зі мною поговорити, але я вперто його ігнорую. Золота клітка — місце, де я проживаю з самого народження. Багато хто мріє побувати на моєму місці, але я хочу вирватись звідси. 

Мені 10 років. Хочу завести собаку, але батьки проти. Вважають, що тварина може нашкодити мені. Я знову замикаюся у спальні й ридаю над малюнком мопса, якого намалювала нещодавно. Ще одна не здійснена мрія. 

Мені 14 років. Хочу пофарбувати волосся в темний колір. Мама забороняє проводити будь-які маніпуляції з моєю зовнішністю. Я мовчки спостерігаю за своїми однокласницями, які вдягаються в усе, що забажають, малюють нігті та волосся. Я заздрю їм, бо знаю, що мені ніхто не дозволить таке робити. 

Мені 16 років. Я вперше закохуюся в нашого водія. Знаю, що батьки не дозволять нам зустрічатися й пручаюся своїм власним почуттям. Проте, не можу протистояти коханню й цілую його. На мить, відчуваю себе по-справжньому щасливою та вільною, але тато відтягує Ділана від мене. Батьки втручаються навіть в мій перший поцілунок і ставлять хрест на стосунках з коханим. Ще одна незліченна мрія перетворилася на попіл. Невичерпний запас сліз закінчився. Я злюся. 

Мені 18 років. Я хочу навчатися на дизайнера й стати такою ж відомою, як мої рідні. Здавалось би, що хоча б в цьому питанні вони будуть на моєму боці, але я глибоко помиляюся. Батьки кажуть, що мені слід вступати на юридичний факультет. Це остання крапля в переповненій чаші. Більше я не можу цього терпіти…

Я гучно закриваю щоденник зі своїми короткими записами й дістаю з кишені запальничку. Підпалюю записник і спостерігаю за тим, як попіл розвіюється через прочинене вікно. Хочу бути такою ж вільною, як та пташка, що сидить на сусідньому дереві. Також бажаю літати куди завгодно й бути творцем свого життя. Ніяких заборон, жодних ультиматумів та обмежень. Я хочу бути собою, а не маріонеткою в руках своїх батьків. 

— Беллі? — прозвучало по той бік дверей. 

Я швидко зачинила вікно й вмостилася на ліжку, вкритому рожевим пледом. 

— Заходь, — тихо промовила, не відводячи погляду від пташки, яка полетіла вгору. Вона навіть не здогадується, як їй пощастило…

Клямка дьорнулася донизу і я зустрілася зі знайомими сіро-голубими очима, які зараз уважно вивчали мене. Я посміхнулася до Лео й жестом вказала, щоб він присів поруч. Дядько був єдиним, на кого я могла покластися. Попри те, що брат гніватиметься на нього, коли дізнається про мою втечу, Лео все ж допомагає мені. Я така вдячна йому. 

— Було б добре, якби ти поспала перед відльотом, — сказав Лео, обіймаючи мене. 

В його очах я побачила сум. Серце краялося, бо я знала, що на нас чекатиме довга розлука. Попри все я дуже любила його та Аарона. Вони завжди були поруч та підтримувати мене. Як я тепер без них буду? Одинока сльоза покотилася по моїх щоках. Я витерла її й фальшиво посміхнулася. Потрібно бути сильною. Шляху назад вже немає. 

— Не хочу спати. — В голові було стільки думок. Я не знала, як зупинити цей віртуальний потік із запитань до самої себе. — Пообіцяй, що після мого відльоту поговориш з Аароном. Найбільше я шкодую про те, що не зізналася йому. Проте, знаю, що він би зробив все, щоб зупинити мене. — Арні — найкращий брат у світі. Наші стосунки останнім часом налагодилися і зараз я відчувала себе зрадницею, бо не повідомила про свій від’їзд. 

— Звісно. Я все йому розповім. Думаю, спочатку він буде ображатися на тебе, але потім зрозуміє. Все ж, ти просто хочеш бути вільною та щасливою. Колись я хотів того ж, тому прекрасно розумію тебе, Беллі. Ти варта цього. 

Лео вдалося заспокоїти мене. Я поклала голову йому на плече й примружилася від яскравого місячного проміння. Мабуть, тато зараз на терасі зі своїм телескопом дивиться на зірки. Він навіть не здогадується, що я планую втекти від його опіки й більше ніколи не повертатися в Нью-Йорк. 

Я завжди любила батьків. Я намагалася їх зрозуміти, поставити себе на їхнє місце, але я теж жива людина, яка хоче бути собою. Хіба я так багато просила? Вони своїми заборонами зробили мене нещасною у власному домі. Я відчувала себе звіром у клітці, якого ніколи не випускали на волю. Все… Я піду проти них. Не для того, щоб образити чи засмутити, а заради себе. У вас є право вважати мене невдячною егоїсткою, але мені байдуже на думку інших. Спочатку проживіть хоча б один день з життя Анабель Грей, а тоді робіть висновки. 

— Дякую, Лео. Ти як та чарівна фея, яка здійснює мої бажання. Я ніколи цього не забуду. — Дядько провів пальцями по моєму довгому світлому волоссі й поцілував у маківку. 

— Будь обережною, маленька. Тобі доведеться одружитися з самим Маркусом Вествудом. Не дозволяй цьому засранцю ображати тебе. — Лео торкнувся пальцями мого підборіддя й змусив дивитися йому у вічі. Від згадки про майбутнє весілля в мене почали тремтіти руки. Хіба я годжуся на роль дружини? Це ж абсурд якийсь! — Впевнена, що хочеш пов’язати життя з ним? Розумію, що у вас буде фіктивний шлюб, але тобі доведеться жити з ним під одним дахом. — Ох… Від цієї думки мені ставало моторошно. Беллі Грей іде під вінець з Маркусом Весвудом. Чорт! Це ж навіть гірше за мій найстрашніший кошмар. 

— На жаль, у мене немає вибору. — Я важко видихнула й перевела погляд на валізу. 

— Крихітко, у будь-якому випадку не дозволяй цьому покидьку ображати тебе. Ти будеш його законною дружиною і він повинен поважати тебе. Все ж, ти теж робиш йому послугу й цей контракт і для нього важливий. Проте, якщо він все-таки посміє скривдити тебе, то одразу повідом мені. Я знищу цього пихатого Вествуда. Оу… І якщо руки розпускатиме, то пам’ятаєш, що робити? — Я схвально кивнула.