11 глава

*Джессіка

Зазвичай, чоловіки бачили лише мою усмішку, а не сльози, а якщо бути чесною на всі 100% я знайомила їх лише зі своєю сильною версією, приховуючи справжню. Ви можете назвати це дурістю, але не вам мене не судити. Перш ніж давати поради проживіть моє життя. Думаю, після цього ви перше включите мозок, замість того, щоб казати як краще. 

Втрата мами була лише вершиною айсберга, хоч саме зі смертю найріднішої моє життя пішло коту під хвіст. Хоч мені й довелося стати дорослою, я все ще відчувала себе дитиною, в якої забрали дитинство. Я не знала, чому доля приготувала для мене так багато випробувань, але я всіх їх намагалася зустріти з посмішкою. Цього разу моя броня зламалася. В один момент я захотіла скинути все зі своїх плечей і бодай на декілька хвилин відчути себе собою. Дивне формулювання, але саме так я себе й почувала разом з Аароном. Від нього віяло нечуваною легкістю та добротою. Він був поруч й водночас його було не забагато. Я була рада, що він не став розпитувати мене, бо це ще б більше мене травмувало. 

Знаєте, в його погляді я побачила щось знайоме. Мені здалося, що містер Грей мене розуміє. І яким би самовпевненим та нахабним він не здавався, в його очах також був смуток та біль. Він, як і я, пережив щось жахливе. Щось настільки погане, що змушує його вдягати цю сувору та холодну маску й грати на публіку. Серце підказувало, що це стосується його особистого життя, бо саме ця тема була для нього табуйована. Коли Аарон чув слова на кшталт «кохання», «жінка» та «стосунки», то спалахував неначе сірник. Отже, його серце хтось розбив і воно поки не підлягає зціленню. В цьому й вся наша схожість. Замість душі у нас друзки, гострі уламки, які душать нас зсередини. 

Наша мовчанка принесла мені більше задоволення, ніж десятки розмов з друзями та шкільними психологами. Я була вдячна за підтримку та турботу. Навіть це покарання «випий зі мною кави й посидь тут» стало приємною несподіванкою. 

Я вже набралася сил і готова була повертатися до роботи. Зараз я відчувала лише сором за те, що уникала Аарона цілих сім днів. Чесно кажучи, то мені було трохи соромно за ту поведінку. Я була відвертою та розкутою дівчиною, але ніколи не чіплялася до чоловіків. Знаю, що містер Грей звинувачував лише себе, у всьому, що трапилося, але я також була причетна. Найгірше те, що через декілька годин після того, як я повернулася з роботи минулого понеділка, то все згадала. І, о чорт, я не могла забути наші пристрасні поцілунки. Так, я хотіла, щоб це повторилося, хоч і знала, які наслідки це матиме. 

Пізніше я натрапила на свій договір з «AG group», в якому було зазначено, що Аарон не терпить службових романів, бо вважає, що це погіршує роботу працівників. Не довго думаючи, я вирішила триматися якомога далі, щоб в якийсь прекрасний момент не вдертися в його кабінет і не зацілувати його до болю в губах. Сьогодні ж я зробила висновок, що мені таки слід забути про нього. Чому? Аарон справді був хорошим і я впевнена, якщо ми добре постараємося, то станемо хорошими друзями. Для нас такий розклад подій буде найкращим і з великою ймовірністю з ним не трапиться нічого поганого, як з усіма людьми, яких я любила…

— Чому цей дах вкритий травою? — раптово запитала я, виринаючи зі своїх думок. 

Я роздивлялася навколо себе прекрасний краєвид, який зачаровував моє око. Буду відвертою, це місце геть не вписувалося у звичну естетику Нью-Йорка, який асоціювався в мене з хмарочосами, пончиками та вечірками. Було враження, неначе я в якомусь тихому містечку, де мене ніхто не потривожить. Зазвичай дахи будівель були просто дахами, а не відпочинковою зоною з ідеально підстриженим газоном, садовими стільцями та столиком. 

— Бо я люблю природу. Коли я втомлююся сидіти за комп’ютером, то зазвичай приходжу сюди, щоб трохи відпочити. Я люблю босоніж ходити по траві. Також для мене важливо, щоб мої працівники мали місце для перерви. Проте, вони зазвичай проводять час на вулиці чи в кафе, тому це місце переважно безлюдне. 

Відповідь Аарона була такою неочікуваною. Я не могла уявити його босим на газоні. Мені здавалося це чимось невідповідним для такого статного чоловіка. Хоча, чим більше я спілкувалася з містером Греєм, тим більше усвідомлювала, що його щастя полягає не в великих грошах, а в таких дрібницях, як дешева кава з кіоску, спілкування з племінницею та ходіння босоніж по траві. 

— Я можу сюди приходити, коли мені ставатиме сумно? — поцікавилася я. Насправді в офісі складно було знайти місце для усамітнення. 

— Так. Якщо захочеш посумувати, то поклич мене. З радістю складу тобі компанію. — Я щиро посміхнулася на його слова. Аарон виявився чудовим слухачем, тому я цілком серйозно задумалася над його пропозицією. 

— Арні! — Нізвідки тут взялася маленька світловолоса дівчинка, яка несла в руках якусь іграшку. Моє серце зробило сальто всередині, бо мене опанував страх. Я боялася, що крихітка ненароком перечепиться й випаде за межі даху. 

— Софі, я так радий тебе бачити. — Аарон швидко піднявся зі свого стільця й взяв племінницю на ручки. Та обійняла його за шию й чмокнула мого шефа в щоку. Вони так мило виглядали вдвох. 

— А хто це? — Вона почала сканувати мене своїми глибокими синіми очима і я вже навіть почала нервувати. 

— Це моя секретарка — Джессіка Лаура Аккарді, — представив мене Аарон. Я підійшла ближче й простягнула дівчинці руку в знак вітання.

— Дуже приємно познайомити з тобою, Софі. Твій дядько розказував мені про тебе раніше. — Мала з радістю потиснула мою долоню й потягнулася до мене. Я взяла її на ручки. Вона була такою крихітною для мене. 

— У тебе дуже красиве волосся, Джессі. — Я зашарілася від несподіваного компліменту юної принцеси. 

— Фух… — Тепер нас стало четверо на даху. Біля дверей з’явилася струнка русява жінка, яка була так схожа на Аарона. Я на 99.9% впевнена, що це його мати. Чорт! Вона ж впізнає мене з тих світлин. Який сором…