7 глава

*Аарон

Є лише дві речі, які я не можу терпіти в цьому світі — квасолю, на яку в мене алергія та сімейні посиденьки, від яких у мене нудота та головний біль. Я дуже сильно хотів сьогодні дочитати книгу, яку дала мені Джессіка, але мої плани порушив раптовий телефонний дзвінок матері. 

— Привіт, сонечко, — радісно промовила та. Я скривився, бо ненавидів, коли мене так називають. Цікаво, батьки сильно заморочуються над іменем дитини? Якщо так, то який в цьому сенс, якщо потім їхнє чадо буде «сонечком», «зайчиком», «котиком» й іншою солодко-нудотною фігнею? 

— Мам, я вкотре нагадую про те, що я Аарон, а не зоря, яка є центром Сонячної системи. — Я важко видихнув і сів на диван. Інтуїція підказувала мені, що ця розмова не доведе до чогось хорошого.

— Добре, солоденький. Я просто хочу сказати тобі, що ми з батьком будемо дуже раді бачити тебе ввечері. Анабель, Маркус та Софі також будуть. Це дуже важливо для твоєї сестри. Будь ласка, не запізнюйся. Ми чекатимемо на тебе о 8. 

Я вже хотів придумати якусь причину, щоб не прийти, але мама швидко закінчила виклик. Вона завжди так робила й це мене доводило до сказу. Спочатку я думав перетелефонували, але потім змирився. Все ж, вони мої батьки і я маю бодай інколи навідувати їх, хоч і мої приїзди зазвичай закінчуються скандалами. 

До восьмої залишалося менше години. Дивно, що мама зателефонувала мені не за 15 хвилин до початку, бо вона цілком могла б це зробити.  

Я схвильовано провів пальцями по волоссю й відклав книгу на журнальний столик. Джессі мала рацію, адже коли я дізнався, які моменти вона відмічала, то пізнав її набагато краще. Мабуть, це було доволі складним кроком для неї, але я був радий, що вона на нього наважилася, адже тепер я набагато більше довіряв їй. І, чесно кажучи, то я дуже хотів, щоб вона залишалася на посаді моєї секретарки якомога довше. 

Цокотання годинника нагадало мені про те, що у мене немає багато часу на роздуми, тому я поспішив до своєї спальні, щоб якомога швидше переодягнутися та привести себе до ладу. Сьогодні мій вибір зупинився на білих штанах та яскраво-зеленій сорочці з льону. Принаймні, в цьому образі мені не буде спекотно. 

Моє волосся вже добряче відросло, а я все ніяк не мав часу сходити в перукарню, тому зараз я зібрав його в низький хвіст і залакував спереду неслухняні пасма. Тоді я перевів погляд на невеличкий столик, де тримав пляшечки з парфумами. Через те, що на вечері будуть діти я вирішив обрати солодкий аромат, який насправді не дуже сильно любив. 

До початку залишалося менше ніж 20 хвилин, а їхати до будинку батьків було далеченько. Не буду лукавити, я спеціально обрав будинок, який знаходився на такій великій відстані від їхнього, бо не хотів, щоб вони часто до мене навідувалися. Й одразу зізнаюся, що мені за це геть не соромно. 

Коли я сів в авто, то дістав з бардачка сонцезахисні окуляри й натягнув їх на очі. Так, я вже добряче запізнювався, але по дорозі вирішив ще заїхати в магазин з дитячими іграшками. Все ж, я дуже люблю свого молодшого брата та племінницю й мені хочеться порадувати їх подарунками. Мабуть, лише заради них я і їду в батьківський дім. 

Очі розбігалися, коли я зайшов всередину. Всі полиці були вщент заповнені іграшками та канцелярією. Я б міг блукати тут годинами, але тоді б довелося слухати нотації мами щодо запізнення, тому я швидко знайшов радіокеровану машинку та ляльковий будиночок і поніс їх на касу. Коли глянув на свій годинник, то усвідомив, що запізнюся лише на хвилин 15. Що ж, хвилюватися немає чого, бо моя люба сестра зазвичай запізнюється щонайменше на годину. 

Гарно спакувавши покупки в багажник, я продовжив свій шлях…

— Арні, мій хороший. Я така рада тебе бачити. — Мама ще з порога кинулася мені на шию. Хоч я й не любив обіймів, але легко притиснув її до себе й ніяково посміхнувся. 

— І я тебе. — Відверта брехня прозвучала з моїх вуст. Вважайте мене безсердечним сином, але я не сумував за батьками й комфортно почував себе без них. Особливо це стосувалося мого батька, який зараз прискіпливо дивився на мене, спершись на двері. Від його погляду мені стало неприємно.

— Привіт, — тихо промовив той і простягнув мені долоню. Я декілька секунд дивився на неї, а потім таки потиснув руку татові. 

Пізніше з-за спини батька визирнув Домінік. Він розштовхав батьків в різні сторони, неначе фігури для боулінгу, й радісно вигукнув моє ім’я. 

— Арні! — Малий, який вже був не настільки й малим, кинувся мені в обійми. Я напружив м’язи й підняв його над своєю головою. Зізнаюся, це було набагато складніше, ніж під час нашої попередньої зустрічі. 

— Ти добряче виріс, Нікі. Як ти? 

Батьки пішли на кухню, а ми з братом попрямували на задній двір, де знаходився басейн. Зазвичай ми з ним сиділи на гойдалці й балакали про все й ні про що. Мені подобалося проводити час з Домініком, хоч у нас і була велика різниця в віці. 

— У мене все гаразд. А ти як? — Я не любив коли мені ставлять це запитання, бо не мав на нього відповіді, але я не міг сердитися на малого. 

— Все норм. У мене є для тебе подарунок. — Я дістав з-за спини великий зелений пакет і віддав його Домініку. Помітив, що його голубі очі засяяли від щастя. Надіюся, що я вгадав з подарунком. 

— Дякую! — Він почав захопливо читати інструкцію, але вже через декілька миттєвостей він насупився й звів брови на переніссі. — Нічого не розумію. 

Я гучно розсміявся й почав пояснювати йому, як користуватися цим маленьким автомобілем. Чесно кажучи, то з Ніком я відчував себе дуже добре і хоч на мить я забув про свої проблеми та нав’язливі думки, які не давали мені спокою. Проте, щастя тривало недовго, бо ми обоє різко обернулися на гучний плач. Моя сестра йшла вузькою доріжкою в наш бік, а її чоловік ступав позаду неї, тримаючи на руках їхню доньку. Софі плакала й кулачками тепла очі. Швидше за все, вона нервувала через довгий політ і просто була втомлена.