6 глава

*Аарон 

Я ніяково глянув на Франческу, яка лежала на підлозі й навіть не ворушилася. Чесно кажучи, то її реакція мене розсмішила й налякала водночас. Недовго думаючи я присів поруч з подругою Джес і доторкнувся до її руки. З пульсом все було гаразд. 

— Не хвилюйся. З нею таке часто буває. Вона зараз прийде до тями, — спокійно пояснила все міс Аккарді. Мабуть, їй було звично бачити нерухоме тіло в своєму коридорі, але я геть до такого не звик. 

— І часто з нею таке трапляється? — поцікавився я, підводячись. 

— Інколи. Вона просто шокована через те, що сам Аарон Грей з’явився у нашій скромній квартирці, — відповіла Джессіка й продовжила збирати воду. Її байдужий та пафосний тон став для мене несподіванкою. 

Я роззирнувся довкола й помітив, що квартира була доволі маленькою, проте дуже атмосферною та затишною. Тут було стільки милих дрібниць. Думаю, у кожної речі в цьому домі є якась своя історія і в цьому є щось особливе. На жаль, мій дім геть не був таким. 

Франческа почала приходити до тями. Вона спантеличено глянула на мене, а тоді радісно запищала й кинулася мені з обіймами на шию. Я ледь не впав на підлогу від здивування. 

— Ущипніть мене, інакше я і далі буду думати, що все це лише сон, — емоційно промовила та, дивлячись на мене як на якось прибульця, а не на звичайну людину.

Якими ж різними були ці дві подруги. Схоже на те, що Франческа була моєю фанаткою, а Джес — її протилежністю, бо не проявляла до мене жодної цікавості. Навіть зараз вона продовжувала спокійно збирати воду, незважаючи на нас. Дивно, вона ні крапельки не ревнує до подруги, яка зараз висить на моїй шиї? Я відчув якийсь неприємний осад в горлі. Зазвичай жінки намагалися привернути мою увагу будь-яким чином і я вже звик до цього, але я ніяк не міг зрозуміти логіку Аккарді. 

Чорт! Я стаю божевільним через цю жінку. Мені потрібно негайно забути про неї й зосередитися на чомусь іншому. 

— Я не буду щипати вас, міс, але запевняю, що я справжній, — промовив я, відстороняючись. Аромат Франчески був настільки солодким, що мені здавалося, що я зараз задихнуся. Однозначно, парфуми Джессіки мені подобалися набагато більше. 

Я похитав головою в різні сторони, щоб перестати їх порівнювати, бо я прийшов сюди геть не для цього. Чесно кажучи, то я навіть не знав якого біса я тут забув, адже мене ніколи не хвилювали проблеми моїх колег, якщо вони не були безпосередньо пов’язані з робою. 

— Ви такий ґречний. Неначе якийсь доблесний лицар з середньовіччя, — відповіла Франческа, шкірячись до мене. На її світлій шкірі з’явився ледь помітний рум’янець. 

Слова подруги викликали в Джес нервовий смішок. Отже, вона все ж таки слухає нашу розмову. Це вже про щось говорить…

— Насправді, це дуже мило, що ви вирішили допомогти нам. У спальні Джес ще повно води. Ви ідіть туди, а я поки займуся ванною, — швидко протараторила та, а після цього попхала мене в плечі. 

Я опинився в якійсь невеличкій білій кімнаті, більшу частину якої займало двоспальне ліжко та шафа. Родзинкою цієї спальні були оксамитові темно-вишневі штори, краї яких на цей момент були мокрі. Я пройшов всередину, а після цього обернувся й побачив, як Франческа силою запихає Аккарді в її ж спальню. Це було так кумедно. Паралельно дівчата викрикували щось одна одній італійською. На диво, Джессі програла в цій суперечці й втомлено опустивши плечі, здалася. 

Між нами постала мертва тиша. Будь-які розмови могли призвести до того, що ми знову влаштуємо словесну перепалку, тому я підійшов до невеличкої тумби на якій стояла ціла стопка з книг, які були повні різноколірних закладок. Коли я спробував взяти одну з них, то моя люба секретарка дала мені рукою по пальцях і перегородила шлях. Ох, то вона щось приховує від мене? 

— Ти прийшов сюди, щоб допомагати чи задля розваг? — сердито промовила та, ховаючи книгу на підвіконню за шторами. 

— Радий, що ми нарешті перейшли на «ти», — відповів, усміхаючись.

— Вибачте. Я забула про те, що ви мій бос, — холодно промовила та, дістаючи з металевого відра ганчірки. Вона передала мені одну з них, опустивши очі на наші ноги, які вже добре промокли.

— Просити вибачення тобі не личить, Джессіко. Та й зараз немає за що. Не бачу сенсу називати один одного на «ви» поза межами офісу, — відповів, знизуючи плечима. Джессі схвально кивнула на мої слова й після цього ми почали прибирати. Вдвох ми впоралися доволі швидко. Чесно кажучи, то це було так незвично, адже весь час ми мовчали й лише коли я кинув ганчірку в відро, то Аккарді наважилася заговорити.

— Спасибі. Ти справді нам дуже допоміг. Як я можу тобі віддячити? — Вона запитально глянула на мене, спершись на двері. Звісно, я міг попросити будь-що, але ніхто не давав гарантій, що Джессіка дасть мені це. Вона належала до дівчат, які порушували правила, а не дотримувалися їх.

— Я б хотів забрати на певний час одну з тих книг, які ти так старанно намагалася від мене сховати, але знаю, що ти швидше з’їси свої капці, ніж зробиш це, тому мені нічого не потрібно. — Джес незадоволено хмикнула й відчинила двері. 

— Думаю, нам потрібно поквапитися, якщо ми хочемо встигнути в офіс вчасно. Дайте мені декілька хвилин, щоб я могла зібратися. — Моя хитрюща секретарка вміло уникнула відповіді й виставила мене за двері. 

Недовго думаючи, я знайшов кухню, де за столом сиділа Франческа. Вона пила чай і гортала якийсь журнал. 

— Хочете щось випити? — поцікавилася та, заправляючи пасмо русявого волосся собі за вушко. Я роззирнувся навколо й побачив на тарілці декілька лимонів. Думаю, це саме те, що мені зараз потрібно. 

— Ви не проти, якщо я приготую романо? — Після цього складного ранку мені кортіло поласувати улюбленою кавою, яку я так і не встиг випити зранку. 

— Звичайно. Турка та мелені зерна на крайній полиці зліва. 

Я швидко знайшов потрібні інгредієнти й взявся за приготування. Було так незвично куховарити на чужій кухні, бо зазвичай я навіть на своїй нічого не готував, а замовляв доставки з ресторанів.