5 глава

*Аарон

Мій день проходив згідно з графіком, але Тімоті вирішив порушити мій спокій несумісними балачками від яких я страшенно дратувався. 

— Отож, міс Аккарді — гаряча штучка, яка змогла поставити тебе на місце, але ти й слова їй не сказав. Невже ти запав на неї? — запитав той, зупиняючись. 

Наше тренування на рингу пішло коту під хвіст. Невже він не міг займатися спортом мовчки й не ставити дурні запитання? Я любив свого друга, як рідного брата, але його допити завжди були найбільшим мінусом Тімоті Коулмана. Звідки така цікавість до мого особистого життя? Неначе мені предків та преси недостатньо.

Я важко видихнув, зняв рукавиці й присів. Тім зробив те саме, схиливши голову на один бік. Він все ще очікував на те, що я відповім на його дурне запитання. 

— Ти у кожній моїй секретарці вбачаєш майбутню дівчину? — запитав я, хмурячись. 

— О ні. Якби це було так насправді, то ти б навіть не встигав запам’ятовувати їхні імена. Хоча, я впевнений в тому, що Джес в «AG group» надовго. — Мене роздратував той факт, що Тімоті назвав мою нову колегу на ім’я. Навіть я звертався до неї більш офіційно.

— Джес? — промовив я, пальцями розбурхуючи кучеряве волосся Коулмана. Той намагався вивертітися, але я не відпускав його. 

— Не дуйся, Арні. Я вже зрозумів, що вона твоя. — Той підняв долоні вгору і я нарешті відпустив його, а після чого підвівся й покрокував до столика, де знаходилися пляшки з водою. Одну з них я простягнув другові. 

— Нас пов’язує лише робота. Ти прекрасно знаєш, що я не зацікавлений у романтичних стосунках. — Тім відкрив пляшку й вилив весь її вміст на своє спітніле тіло. Думаю, він сильно втомився під час цього тренування. 

— У вашому випадку «романтика» — це не зовсім слушне слово. Проте, я впевнений, що вона тебе зацікавила. — Безперечно! Обожнюю жінок, які б’ють своїх босів битою і «випадково» потрапляють у канави. На думку Тімоті це саме те, чого не вистачає в моєму нудному та монотонному житті. 

— Звісно! Вища освіта в Берклі та Гарварді, ще й доволі непоганий багаж досвіду роботи. — Сам не знаю, чому з моєї пам’яті не зникли деталі її резюме. Зазвичай я забував про таке одразу після співбесіди. — Вона хороший працівник! 

— Аароне, я справді тебе не розумію. — Тім підійшов до мене впритул і поклав свої долоні мені на плечі. Від цього я трохи напружився, бо очікував, що зараз він скаже щось не надто приємне. — Пройшло вже стільки років, а ти ще досі не можеш її забути? Зрозумій, що ти не можеш змінювати минуле. Тоді слід жити далі й… — Я не дав йому закінчити й приклав пальця до його вуст. 

— Я не хочу більше закохуватися, зрозуміло? — Я промовив це настільки беземоційно та сухо, що навіть сам не впізнав свій голос. 

Інколи мені здається, що я стаю схожим на якийсь прилад, який просто виконує свою роботу. Я геть не схожий на звичайну людину, яка вміє насолоджуватися життям. Проте, я вже переконався в тому, що для мене так краще. 

— Я просто хочу, щоб ти був щасливим. Ти ж мій найкращий друг! — Коулман кинувся мені в обійми і я не міг відштовхнути його навіть незважаючи на те, що він був мокрим і від нього неприємно пахло. Все ж, він був єдиним, кому я довіряв. Було складно з кимось поділитися своєю історією, але Тім був хорошим слухачем, який дав мені те, чого тоді так бракувало — розуміння та підтримку. 

— І саме з тої причини, що ми друзі, я прошу тебе не намагатися влаштувати мені особисте життя. 

Так, мені 27 років і зазвичай мої однолітки вже мають дітей або бодай стосунки. У мене ж було лише розбите серце й рибка Крапелька, але мене все влаштовувало. Проте, це питання аж занадто хвилювало соціум. Ці постійні чутки, які бралися з повітря, чи недолугі питання на кшталт: «Чи вільне ваше серце?», доводили мене до божевілля. Я хотів просто заклеїти всім рота й не чути більше цього. 

— Добре, але бодай придивися до неї. Вона непогана дівчина. Можливо, ви зможете стати друзями? — Швидше Тім завтра стане балериною, ніж ми з Аккарді подружимося. Мабуть, він зрозумів, що сказав якусь маячню, тому потиснув мені руку на прощання й побіг по своїх справах.

Щоб привести своє тіло та думки до тями я піднявся на перший поверх і зайшов у ванну кімнату. Вкотре переконуюся, що зробити в підвалі тренажерний зал було найкращим рішенням. Коли я займався спортом, то менше забивав свою голову різними дурницями, але цього разу все вийшло з-під контролю. 

Я став під холодні струмені води й заплющив очі. Неначе яскравий спалах, в моїй уяві постала Джессіка. Її посмішка ніяк не зникла з моєї пам’яті й це мене страшенно турбувало, бо про інших працівниць «AG group» я навіть не згадував. 

Раптовий телефонний дзвінок змусив мене відірватися від своїх справ. Я накинув на плечі рушник і вийшов з кабінки, але мій гаджет вже перестав вібрувати. Мені довелося перетелефонували невідомому абоненту. Після декількох гудків я почув знайомий жіночий голос. 

— Містер Грей? — Навіть ці короткі два слова звучали як якесь дорікання. Я хмикнув і сів на диван.

— І вам доброго ранку, міс Аккарді. — По той бік трубки я почув чийсь писклявий голос. Цікаво, Джес живе не одна? Мабуть, з тією подругою, що завезла її в канаву. 

— Цей ранок геть не добрий. Він просто жахливий. — Її голос був дуже сумним і злим водночас. Я трохи напружився через це. Надіюся, що не сталося чогось непоправного. 

— Ви знову опинилися в канаві й бажаєте, щоб я замовив вам партію саше з ароматом полуниці та вершків? — На моїх вустах з’явилася щира посмішка, але я не наважився засміятися, бо боявся, що Аккарді це ще більше розлютить. 

— Гірше. Моя люба подруга «випадково» затопила нас та сусідів. Я не впевнена, що зможу сьогодні з’явитися в офісі. — Оу, який жах. Я вкотре зрадів, що обрав будинок на околиці. Принаймні, моїм сусідам не грозить потоп. 

— Але мені потрібна моя секретарка, — обурився я. Чесно кажучи, то на сьогодні не було заплановано якихось важливих зустрічей і я міг впоратися сам, але мені чомусь хотілося вкотре посперечатися з Джессікою.