4 глава

*Джессіка 

Не встигла я попрощатися з водієм, як Франческа різко витягнула мене з таксі, махаючи шоферу на прощання. Той криво посміхнувся й поїхав далі, а моя подруга почала зацікавлено розглядати мої босі ноги. 

— Попелюшка загубила свої туфельки чи це Аарон їх у тебе поцупив? — промовила та, заграючи до мене бровами. Я лише втомлено простогнала, бо понад усе хотіла уникнути допиту подруги. 

— Д'Амеліо, я казала тобі, що ти нестерпна? — з сарказмом промовила я, відчиняючи двері багатоповерхівки, в якій ми жили. 

Моя подруга невдоволено скривилася й ляснула мене долонею по дупі за те, що я назвала її прізвище замість імені. Я прекрасно знала, що це її дратувало, але хотіла помститися їй за те, що вона діставала мене допитами про Аарона весь день. 

— Аккарді, ти набагато нестерпніша за мене, — промовила та, вимахуючи своїм довгим нафарбованим нігтем у мене перед очима. Я взагалі не розуміла, як вона ними тримала свої пензлики. Надіюся, що одного прекрасного дня вона не виколе мені ними очі. 

Ми піднялися ліфтом на 5 поверх і Франческа вихопила в мене з рук ключі, бо я бачте занадто повільно відчиняла двері. Я лише втомлено сперлася спиною до прохолодної стіни й заплющила повіки. Зараз мені б хотілось опинитися в ванній з льодом, але у мене не було ні ванни, ні льоду, тому я помаленьку попленталася за своєю подругою на кухню. 

На столі я побачила свій улюблений італійський суп — *мінестроне та великий графин з лимонадом. Подумки я подякувала Франчесці за те, що вона подбала про те, щоб я не вмерла з голоду, але водночас я розуміла, що вона намагається задобрити мене їжею. Коли я сита, то готова розповідати все, що завгодно і вона постійно цим користується. От зараза! 

— Якби я не була голодною, то заклала б цю каструлю тобі на голову, Франческо. — Я підійшла до графина й налила собі в склянку трохи напою. Удача знову покинула мене, бо в моєму стакані опинилася м’ята, яку я не любила. Я взяла щипці й почала вибирати її з лимонаду. 

— І я люблю тебе, Джес. Розказуй. — Вона взяла до рук черпак і налила мені ним в тарілку супу. Після цього вона сіла поруч, спершись головою на долоні. 

Я набрала на ложку трохи мінестроне й мій живіт нагадав про себе гучним бурчанням. Я не стала мучити його ще більше й запхала ложку до рота, а після цього радісно замурчала. Так, це те, що було мені потрібно. 

— Аккарді, у тебе геть немає совісті. Я спеціально чекала на тебе вдома, щоб вивідати всі подробиці. Не засмучуй мене, — Вона мило закліпала віями, неначе ангел, але зі мною цей фокус не пройде. В дитинстві це діяло, але зараз ми вже не були дітьми і я на таке не поведуся.

— Немає чого розповідати. Він був нестерпним і вередливим. Думаю, що чутки про нього не відповідають правді. Мабуть, він просто не належить до чоловіків, які афішують своє особисте життя, — відповіла я, знизуючи плечима. Так, я могла сказати набагато більше, але у мене не було бажання ділитися подробицями. 

— Шкода, — засмучено промовила Франческа. 

Далі я мовчки їла суп і раділа, що подруга більше не питала у мене нічого про мого нового боса. Якби вона дізналася про те, що я бачила його голий торс, то не дала б мені спокою. 

— Ходімо. — Вона взяла мене за руку й потягнула у свою спальню. Мої ноги ледь встигали за швидкою ходою Д’Амеліо. Вона справді думає, що після складного робочого дня я готова бігти за нею, неначе марафонець? — Я підібрала для нас декілька образів. — Вона відпустила мою долоню і я присіла на край її м’якого ліжка. Була б моя воля, то я б зарилася під це миле молочне покривало з дрібними квіточками й спала під ним до ранку. 

— Будь ласка, тільки нічого яскравого.

Моя подруга неначе сорока зносила в наші дім усі предмети, які блищали за кілометр. Проте, я не хотіла ні сьогодні, ні в майбутньому, бути схожою на новорічну ялинку. Мій стиль був геть іншим. Я надавала перевагу класиці та червоно-багряним відтінкам. Можливо, мої образи й геть не вписувалися в тенденції, але робили мене особливою, не схожою на всіх інших. 

— Але це ж тематична вечірка, Джес! Її слоган: *«Shine brighter than the stars!» Ти повинна відповідати дрес-коду.

— Вона швидко відчинила свою шафу й дістала звідти плечики з декількома нарядами. Я закрила своє лице маленькою декоративною подушкою і вилаялася італійською. — Не засмучуйся, Джессі. Ти повинна сяяти. 

Близько 30 хвилин я міряла сукні, які підготувала для мене Франческа. Загалом їх було п’ять і вони виявилися не настільки жахливими, якими я їх уявляла. Мій вибір зупинився на короткій темно-синій сукні з паєток. Образ ми доповнили сріблястими туфлями, які моя подруга купила нещодавно на розпродажі. Пригадую, як вона ледь не вибрала очі дівчині, яка намагалася забрати в неї це взуття. Як ви вже зрозуміли, Д’Амеліо була ще тим шопоголіком. 

— Ці сережки розірвуть мені вухо, — обурено промовила я, коли Франческа помахала в мене перед очима довгими сріблястими сережками. 

— Тоді візьми ці, — вона простягнула мені ще одну пару, яка була візуально менша за попередню. 

Після того, як ми обоє одягнулися, подруга зробила мені легкий нюдовий макіяж. Зазвичай я сама фарбувалася, але сьогодні у мене не було на це сил, а мій денний макіяж геть не вписувався до мого образу. 

— Вперед на зустріч пригодам! — оптимістично промовила Д’Амеліо, закидаючи сумочку собі на плече. 

Поки подруга викликала таксі, я зачиняла двері нашої квартири. Протягом 12 місяців це місце було для мене домом. Саме тут я почувала себе комфортно, хоч і сумувала за рідною Венецією. Італія — місце де я народилася і звідки походить мій батько. Здавалось би, що саме там я буду почувати себе щасливою, але саме з цією країною в мене пов’язано багато болючих спогадів і я поки не готова туди повернутися. 

Я була рада, що в один прекрасний день, коли ми з Франческо приїхали на екскурсію в Нью-Йорк, то наштовхнулися на оголошення про здачу квартири й вирішили залишитися тут назавжди. Це було найкраще рішення для нас обох.