Глава 33

Аїша зупинилася, наче вкопана. Розуміла, троль не бажає втрачати обіцяну винагороду й без неї їх не відпустить. Ноель говорив впевнено:
— Не викрадає, а забирає своє. Чи відомо вам, що Улла намагалася втекти? Я змушений був її наздоганяти, інакше ввечері її не знайшли б ні ви, ні я. Ваша винагорода чекає надворі.
Аїша не знала, чи Ноель не блефує. Троль підозріло зіщулився. Поклав руки в боки та відступив в сторону:
— Тоді можете принести гроші. Улла зачекає тут.
Ноель вийшов з печери. Тільки тепер Аїша побачила двох незнайомих чоловіків. Він сидів верхи на коні. Рівна спина нагадувала натягнуту струну, світле волосся зав’язане у хвіст, а мужні риси обличчя наче витесані з каменю. Дивився вороже, наче готовий будь-якої миті кинутись в бій. Інший чоловік стояв ближче до печери та тримав у руках мішечок. Низький на зріст, трохи пишнотілий з довгими чорними пасмами, які наче змії, розкинулися на плечах. Ноель підійшов до нього і схопив мішечок. Повернувшись до печери, простягнув його Едмулю:
— Ось, все як домовлялися.
Аїша почувалася проданою річчю. По факту, вона не належала ні тролям, ні Ноелю. А її щойно купили, як товар. Гірке плетиво охопило груди. Дівчина важко ковтнула та направилася вперед. Розв'язавши мішечок, Едмуль занурив пальці в монети:
— Я перерахую.
— Будь ласка, — Ноель байдуже стиснув плечима та схопив Аїшу за руку, — ми зачекаємо надворі. Я не обманув би вас, щоб зекономити кілька монет.
Троль скривився та затужив мотузку на мішечку:
— Гаразд, пізніше перерахую. Сподіваюся ми ще зустрінемося, Улло.
Від особливого наголосу на її імені, дівчині стало неприємно. Вона гордо задерла підборіддя.
— Сумніваюся. Ви продали мене, хоч і обіцяли захищати. Навіть не поцікавилися, що зробить зі мною перевертень. Так не вчиняють з нареченими.
— Ти ж не хотіла заміж. Радій, отримала свободу.
Тролі зайшли всередину. Аїша стояла непорушно, поки важкі кроки не стихли. Ноель допоміг зійти дівчині на землю. Дотик його руки здавався спекотним і розбурхував хвилювання. Незнайомець зістрибнув з коня й Ноель простягнув йому руку:
— Ходрік Семптом, несподівано. Що ж ви робите у цих краях?
— Шукаю злодія, — чоловік потиснув долоню Ноелю та нагородив Аїшу зневажливим поглядом, — отже, це і є та злодійка, яка обікрала графа Пароу?
Від почутого, у серці Аїши розгорілося обурення. Не знала, у чому ще її звинуватив граф, проте тепер їй стала зрозуміла наполегливість Ноеля. Вона висмикнула руку та насупила брови:
— Ні, я нічого не крала.
— Невже? — незнайомець витягнув кайдани. Вмить спиною Аїши пробіглися морозні сироти. Надто добре пам’ятала як це, відчувати холодний метал на зап’ястках. Чоловік почав загинати пальці, перелічуючи награбоване, — перстень зі смарагдом, нефритова брошка, кілька сережок графині та монети. Багато монет. Все це зникло після твоєї втечі. Зізнавайся, де ти заховала награбоване?
Аїша ледь похитнулася. Не очікувала, що граф зайде так далеко й звинуватить її в крадіжці. Вона похитала головою:
— Я не крала. Мене зачинили у підвалі, звідти я втекла. Коли б я встигла пограбувати графа?
— До речі, про це. Хто тобі допоміг? Хтось відчинив двері й випустив тебе.
Аїша запанікувала. Якщо зізнається, що має дар переміщувати предмети, то це тільки посилить підозру у крадіжці. Вона прикусила губу й намагалася вигадати хоч щось. Їй потрібний був хтось, кому перевертні не зможуть нашкодити. Важко видихнула й виштовхала з себе фальшиве зізнання:
— Жуль. Він мені допоміг.
— Троль? — Ноель недовірливо покосився на дівчину. Вона кивнула. Ходрік простягнув кайдани:
— Підозрюю, награбоване у нього. Тобі доведеться відповісти за свій злочин та повернути вкрадене.
Аїша зробила крок назад, збільшуючи відстань до кайданів. Вони лякали її й хотілося втекти від них якомога далі. У пошуках порятунку, погляд бігав лісом. Зрештою глянула на Ноеля й намагалася стримати сльози:
— Але це не я. У вас немає доказів, що вкрала саме я.
— Але і ти не можеш довести, що не крала, — Ходрік вимогливо насупив брови.
Аїша розуміла, щоб вона не сказала — їй не повірять. Не хотілося відповідати за чужі злочини. Їй вистачало несправедливих обвинувачень від короля, а тут ще й крадіжка добавилася. Вона повільно відступала й сподівалася на диво. Ноель став перед нею, заховавши від споглядань Семптона:
— Ходріку, годі. Я розумію, ти успішний шукач, але у цьому випадку ти не маєш доказів до її причетності. Обікрасти графа міг і троль.
— Знаєш, що дивно? — не чекаючи відповіді, шукач продовжив, — немає жодних магічних слідів. Наче тих прикрас ніколи й не існувало.
Аїша висунула несміливе припущення:
— То може так і було? Може граф вигадав це все, щоб звинуватити мене.
— Я бачив ті прикраси раніше. Не всі звісно, але вони існують. Я опитав всіх у домі. Востаннє їх бачили служниці. Прикраси знаходилися у скрині, а після твоєї втечі, вони зникли. Я змушений тебе заарештувати.
Кайдани задзеленькотіли й дівчину пройняв страх. Вона розуміла, їй не втекти, не сховатися від перевертнів, а довести свою непричетність здавалося неможливим. Ноель виставив руки у заспокійливому жесті.
— Я пропоную заспокоїтися. Ніхто нікого не арештовуватиме без доказів. Я заберу Уллу до свого маєтку. Там вона буде під наглядом і залишатиметься до закінчення слідства.
Таке рішення трохи заспокоїло Аїшу. Краще перебувати у маєтку шукача, ніж у сирому підвалі з кайданками. Сподівалася, що Ноель не зачинить її в погребі. Чоловік розвернувся й простягнув руку:
— Не бійся. Слідство виявить справжнього злочинця.
Він говорив так, наче вірив у її невинуватість. Шкіра дівчини засвербіла, а м’язи почали боліти. Вмить і дискомфорт зник, але Аїші здалося, що вона стала вища. Тепер дивилася на Ноеля не з високо піднятою головою, а майже рівною. Холод обвівав тіло й дівчина глянула вниз. Сукня, в яку вона була одягнена, порвалася і лише шматки тканини закривали її людське тіло. Аїша не розуміла що сталося. Простягнувши руку, побачила свої пальці, довгі та тонкі, а шкіра набула бронзового відтінку. Дівчина почала обмацувати своє обличчя. Під пальцями не відчула бородавок, ніс потоншав, на плечі впало каштанове волосся. Вона зрозуміла, що перетворилася на себе, дівчину-втікачку, колишню герцогиню.