Глава 15

Дівчина розвернулася й побачила троля. Він сидів на землі, нудно копирсався палицею у глині. Аїша стиснула плечима:
— Втікаю. Не збираюся завтра святкувати своє весілля. Ми ж домовлялися, що я піду.
Троль хмикнув. Неподалік тріснула гілка. Дівчина побачила Ноеля. Серце затріпотіло радісним метеликом, тіло обдало жаром, а живіт наповнився теплом. Чоловік стояв непорушно, застережливо виставивши долоні. Чорні очі не зводили затуманеного погляду від Аїші. Він зробив крок до неї:
— Нам потрібно поговорити. Не тікай.
Дівчина злякалася. Страх штовхнув у спину й вона побігла. Рухаючись тунелями, сподівалася, що перевертень не зайде у підземелля. Почувши швидкі кроки позаду, зрозуміла — вона помилялася. Зігнувшись, Ноель переслідував її. Хижак завжди впольовує бажану здобич і Аїша зрозуміла, що це саме такий випадок. Вона бігла вперед і не знала, де заховатися. Побачила вузький низький прохід. Одразу кинулася до нього, надіючись, що Ноель там не пролізе.
Втиснувшись, дівчина опинилася у просторому гроті. Вона стояла на виступі, а попереду — глибока прірва. Темна, глибока, наповнена пітьмою. Кам'яний аркоподібний місток на кількох підпорах з’єднував виступ з протилежним кінцем грота. Звідти виднілося два проходи. Шурхіт позаду свідчив, що Ноель не здавався. Він рухався вперед й намагався її наздогнати. Зважившись, Аїша побігла містком. Ноель швидко наближався.
— Улло! Зачекай! Мене не потрібно боятися.
Страх ще більше залоскотав нерви. Вона боялася довіритися й опинитися у в’язниці. Бігла не відчуваючи поверхні. Адреналін вирував у венах, штовхаючи вперед. Не вірилося, що від хижого вовка можна втекти, проте не збиралася здаватися. Гуркіт позаду змусив розвернутися. Ноель підковзнувся і впав з містка. В останню мить встиг зачепитися за камінь й звисав над прірвою. Серце Аїши боляче закололо. Вона зупинилася:
— Ноелю!
Не могла допустити, щоб дорогий серцю чоловік впав у прірву. Підбігла до нього та вчепилася у його руку. Не відпустить. Не дозволить йому впасти. Спробувала потягнути Ноеля не себе, але марно. Його вага здавалася непосильною. Чоловік закинув ногу та самотужки виліз на місток. Різко притиснув Аїшу до себе і тепло його рук гарячою ковдрою обвило стан. Він обережно штовхнув її на місток та навис зверху. Звівши руки дівчини догори, вдивлявся у темні очі. Міцно притулився до неї, унеможливлюючи рухи. Затиснув. Знерухомив. Мовчав. Нарешті хижак спіймав свою здобич. Обпікаючи поглядом вивчав риси обличчя.
Аїшу кинуло в жар. Не хотілося, щоб він дивився на неї. Одразу пригадалися бородавки на шкірі, нерівні брови та маленькі вусики. Але Ноель дивився. У чорних очах сяяв вогник, а вуста розплилися у посмішці.
— Спіймалася. Чому ти втікаєш від мене?
— Я не хочу до в’язниці, не хочу до короля, — щоками дівчини потекли сльози. Ноель посерйознішав:
— Не думаю, що за вдавання з себе іншої людини тебе відправлять одразу до короля. Чи є ще щось?
Аїша прикусила губу й прикувала увагу чоловіка до своїх вуст. Він поводився так, наче не знає її справжнього імені. Дівчина похитала головою. Ноель видихнув та диханням залоскотав обличчя:
— Ось, що ми зробимо. Зараз ми повільно підведемося. Я тебе відпущу й ми підемо геть з цього підземелля. Якщо не помиляюся, ти й сама хотіла втекти звідси. Ти розкажеш мені правду і я постараюся тебе захистити. Важко захищати того, про кого нічого не знаєш.
— Навіщо тобі захищати мене?
Аїша дивилася у темні очі й намагалася не розчинитися у них. Вони заворожували, манили, притягували. Бажала почути, що він до неї щось відчуває. Нехай і не кохання, хоча б симпатію чи краплинку любові. Хоч і розуміла, перевертень ніколи не закохається у тролицю, але надія на диво горіла у серці. Вродливий. Який же він вродливий. Хотілося притиснутися до його вуст та цілувати беззупинну. Проте чоловік залишався беземоційним. Він байдуже стиснув плечима:
— Це моя робота. Карати злочинців та захищати невинних. Чомусь здається, що ти нічого поганого не зробила, а такі речі я відчуваю. Чи я помиляюся? — в очікуванні відповіді, Ноель насупив брови. Дівчина перелякано похитала головою:
— Не помиляєшся. Я не планувала вдавати з себе Уллу, так склалися обставини. Ромель припустив, що я і є відома художниця, а я не заперечила. Мені потрібно було сховатися на кілька днів. Коли я хотіла втекти, ти завжди мене знаходив і мої спроби закінчувалися провалом.
— І всі ці жертви тільки для того, щоб не виходити заміж? — Ноель підозріло зіщулився, — чому ж просто не відмовити нареченому?
— Я відмовляла, але моє бажання не враховувалося. Може відпустиш мене? Руки трохи затерпли.
Дівчина збрехала, проте близькість Ноеля дурманила розум. Здавалося ще трохи й вона викаже всі таємниці. Він спохватився та відпустив руки. Підвівшись, простягнув долоню Аїші. Вона вклала свої пальчики й стала на ноги. Ноель не поспішав відпускати її руку. Направився до виходу, змушуючи дівчину крокувати слідом:
— Потрібно забиратися звідси. Не бійся, я не видам тебе правосуддю. Я порушив домовленість, зайшовши у печеру. Краще б мене тут не бачили. Ми виберемося на поверхню і все спокійно обговоримо. Ти не тікатимеш та не брехатимеш. Згода? Пам’ятай, я знайду тебе скрізь.
Аїша йшла, наче покірна лялька. Ноель і справді її скрізь знаходив. Вона не збиралася тікати. Ноель — сильний, мужній, небезпечний, поруч з ним почувалася захищеною, але пам’ятала, що він становив найбільшу загрозу і йому не варто довіряти. Вони вийшли з грота та рухалися тунелем. Аїша йшла перша. Перевертень пересувався слідом, наче боявся, що вона втече. На виході з підземелля тролі перекрили шлях. Едмуль зробив крок вперед:
— Ви вирішили нас обманути? Це і є шляхетний перевертень, який викрадає тролиць?

Аїша зупинилася, наче вкопана. Розуміла, троль не бажає втрачати обіцяну винагороду й без неї їх не відпустить. Ноель говорив впевнено:
— Не викрадає, а забирає своє. Чи відомо вам, що Улла намагалася втекти? Я змушений був її наздоганяти, інакше ввечері її не знайшли б ні ви, ні я. Ваша винагорода чекає надворі.
Аїша не знала, чи Ноель не блефує. Троль підозріло зіщулився. Поклав руки в боки та відступив в сторону:
— Тоді можете принести гроші. Улла зачекає тут.
Ноель вийшов з печери. Тільки тепер Аїша побачила двох незнайомих чоловіків. Він сидів верхи на коні. Рівна спина нагадувала натягнуту струну, світле волосся зав’язане у хвіст, а мужні риси обличчя наче витесані з каменю. Дивився вороже, наче готовий будь-якої миті кинутись в бій. Інший чоловік стояв ближче до печери та тримав у руках мішечок. Низький на зріст, трохи пишнотілий з довгими чорними пасмами, які наче змії, розкинулися на плечах. Ноель підійшов до нього і схопив мішечок. Повернувшись до печери, простягнув його Едмулю:
— Ось, все як домовлялися.
Аїша почувалася проданою річчю. По факту, вона не належала ні тролям, ні Ноелю. А її щойно купили, як товар. Гірке плетиво охопило груди. Дівчина важко ковтнула та направилася вперед. Розв'язавши мішечок, Едмуль занурив пальці в монети:
— Я перерахую.
— Будь ласка, — Ноель байдуже стиснув плечима та схопив Аїшу за руку, — ми зачекаємо надворі. Я не обманув би вас, щоб зекономити кілька монет.
Троль скривився та затужив мотузку на мішечку:
— Гаразд, пізніше перерахую. Сподіваюся ми ще зустрінемося, Улло.
Від особливого наголосу на її імені, дівчині стало неприємно. Вона гордо задерла підборіддя.
— Сумніваюся. Ви продали мене, хоч і обіцяли захищати. Навіть не поцікавилися, що зробить зі мною перевертень. Так не вчиняють з нареченими.
— Ти ж не хотіла заміж. Радій, отримала свободу.
Тролі зайшли всередину. Аїша стояла непорушно, поки важкі кроки не стихли. Ноель допоміг зійти дівчині на землю. Дотик його руки здавався спекотним і розбурхував хвилювання. Незнайомець зістрибнув з коня й Ноель простягнув йому руку:
— Ходрік Семптом, несподівано. Що ж ви робите у цих краях?
— Шукаю злодія, — чоловік потиснув долоню Ноелю та нагородив Аїшу зневажливим поглядом, — отже, це і є та злодійка, яка обікрала графа Пароу?
Від почутого, у серці Аїши розгорілося обурення. Не знала, у чому ще її звинуватив граф, проте тепер їй стала зрозуміла наполегливість Ноеля. Вона висмикнула руку та насупила брови:
— Ні, я нічого не крала.
— Невже? — незнайомець витягнув кайдани. Вмить спиною Аїши пробіглися морозні сироти. Надто добре пам’ятала як це, відчувати холодний метал на зап’ястках. Чоловік почав загинати пальці, перелічуючи награбоване, — перстень зі смарагдом, нефритова брошка, кілька сережок графині та монети. Багато монет. Все це зникло після твоєї втечі. Зізнавайся, де ти заховала награбоване?
Аїша ледь похитнулася. Не очікувала, що граф зайде так далеко й звинуватить її в крадіжці. Вона похитала головою:
— Я не крала. Мене зачинили у підвалі, звідти я втекла. Коли б я встигла пограбувати графа?
— До речі, про це. Хто тобі допоміг? Хтось відчинив двері й випустив тебе.
Аїша запанікувала. Якщо зізнається, що має дар переміщувати предмети, то це тільки посилить підозру у крадіжці. Вона прикусила губу й намагалася вигадати хоч щось. Їй потрібний був хтось, кому перевертні не зможуть нашкодити. Важко видихнула й виштовхала з себе фальшиве зізнання:
— Жуль. Він мені допоміг.
— Троль? — Ноель недовірливо покосився на дівчину. Вона кивнула. Ходрік простягнув кайдани:
— Підозрюю, награбоване у нього. Тобі доведеться відповісти за свій злочин та повернути вкрадене.
Аїша зробила крок назад, збільшуючи відстань до кайданів. Вони лякали її й хотілося втекти від них якомога далі. У пошуках порятунку, погляд бігав лісом. Зрештою глянула на Ноеля й намагалася стримати сльози:
— Але це не я. У вас немає доказів, що вкрала саме я.
— Але і ти не можеш довести, що не крала, — Ходрік вимогливо насупив брови.
Аїша розуміла, щоб вона не сказала — їй не повірять. Не хотілося відповідати за чужі злочини. Їй вистачало несправедливих обвинувачень від короля, а тут ще й крадіжка добавилася. Вона повільно відступала й сподівалася на диво. Ноель став перед нею, заховавши від споглядань Семптона:
— Ходріку, годі. Я розумію, ти успішний шукач, але у цьому випадку ти не маєш доказів до її причетності. Обікрасти графа міг і троль.
— Знаєш, що дивно? — не чекаючи відповіді, шукач продовжив, — немає жодних магічних слідів. Наче тих прикрас ніколи й не існувало.
Аїша висунула несміливе припущення:
— То може так і було? Може граф вигадав це все, щоб звинуватити мене.
— Я бачив ті прикраси раніше. Не всі звісно, але вони існують. Я опитав всіх у домі. Востаннє їх бачили служниці. Прикраси знаходилися у скрині, а після твоєї втечі, вони зникли. Я змушений тебе заарештувати.