Глава 31

Тролиці підвелися та пішли тунелем. Аїша трохи затрималася й вирушила слідом. Вона сподівалася, що її не помітять. Цієї ночі не збиралася тікати. Вирішила, що краще зробити це вдень, а зараз не варто нехтувати шансом й потрібно дізнатися де вихід. Підкрадалася навшпиньках, боячись зробити зайвий рух. З кожним кроком дихалося легше й відчувався потік свіжого повітря. Нарешті побачила нічне небо, вкрите зірками. Печера виходила на невеличкий уступ. Аїша почула знайомий голос і притиснулася до стіни. Боязко виглянувши, помітила Ноеля. Тролі тримали світлові камені, тому вона чітко бачила перевертня.
У цю мить серце забилося сильніше. Туга скувала з усіх боків та породжувала бажання обійняти, доторкнутися, поцілувати. Аїша стиснула пальці та ввігнала нігті у шкіру. Сподівалася це поверне їй здатність раціонально мислити. Вона — троль. Ноель не сприймає її як жінку й варто забути про нього. Впоравшись з почуттями, уважно прислухалася до його слів:
— Ви подумали над моєю пропозицією? Згодні повернути мені Уллу?
— Надто велика винагорода за якусь тролицю. Я хочу знати, що вона скоїла, — Едмуль стояв до Аїши спиною й вона не бачила його виразу обличчя. Ноель змахнув рукою:
— Я не зобов’язаний пояснювати. Умови прості, я даю вам золото, а ви мені Уллу. Згода?
— Так. Завтра принесеш на це місце обіцяну винагороду і тролиця твоя. У цей же час, на цьому ж місці.
Дівчина не вірила почутому. Троль отак просто погодився віддати її, хоч і обіцяв захищати. Вона вважала це верхівкою лицемірства. Ноель принюхався. Аїша відчула на собі його погляд. Спекотний, задурманений, наповнений тугою та хіттю. Вона ще більше втиснулася в стіну. Мабуть, здалося. Чого б це перевертень дивився на неї ТАК?
Аїша побігла тунелем. Втікала від своїх бажань, мрій та небезпечного шукача. Тепер вона була впевнена - він знає про неї правду. Забігла у свій грот та насунула безкорисний камінь. Сіла на шкури, підібгавши ноги у колінах. Вона і досі тремтіла, а спогадах виник Ноель. Сумний, з чорними очима наповнених тугою, манив її до себе. Прикро визнавати, що вона закохалася у того, хто бажає видати її королю. Чого ще чекати від шукача? Аїша намагалася заспокоїтися та вигадати план втечі. Втікати потрібно було вдень, поки тролі спали. Вона згорнулася калачиком й задрімала.
Щось залоскотало обличчя і вона прокинулася. Біля неї сидів Едмуль. Шершавими пальцями провів по її щоках, відкидаючи попелясте волосся назад. Дівчина схопилася й сіла. Різко відсахнулася, позбуваючись неприємних дотиків. Троль зіщулив очі:
— Не бійся, це я. Приніс тобі дарунок, — троль жбурнув на ліжко лисяче хутро, — завтра я завітаю з дарами востаннє і після цього ми одружимося.
Аїша стиснула губи й намагалася заспокоїтися. Обурювало його лицемірство. Поводився так, наче не він домовився з перевертнем. Дівчина ледь стримувалася, щоб не виказати своєї злості. Вона занурила пальці в лисяче хутро й раділа, що хоча б це не щур:
— Ви точно хочете одружитися?
— Так. Завтра здійснимо прогулянку на поверхню і після цього одружимося.
Тепер сумнівів не залишилося. Едмуль видасть її Ноелю. І хоч дівчині хотілося опинитися поруч з перевертнем, проте вона пам’ятала ціну своєї свободи. Аїша кивнула:
— Добре, я люблю прогулянки.
У гроті повисла напружена тиша. Їм навіть не було про що поговорити. Дівчина сподівалася, що троль піде. Наче почувши її думки він підвівся та попрямував до виходу. Несподівано зупинився й розвернувся:
— До речі, давно хотів запитати, де твій хвіст?
— Хвіст? — Аїша невинно закліпала очима. Троль розвернувся всім корпусом, виказуючи свою зацікавленість:
— Ще при першій нашій зустрічі я помітив його відсутність.
— Про таке запитувати безтактно, — дівчина відтягувала час, щоб вигадати розумне пояснення. Згадавши про приховану ворожнечу між тролями та перевертнями, бовкнула, — мені його відірвав перевертень. Це сталося багато років тому.
Обличчя троля видовжилося у здивуванні. Він вклав свій хвіст у долоню, наче боявся втратити його:
— Сподіваюся це був не Ноель.
— Не він.
Заспокоївши свою совість, Едмуль вийшов з грота. Аїша чекала поки стихнуть голоси й тролі заснуть. У неї є небагато часу на втечу. Ноель повернеться ввечері з винагородою і вона повинна скористатися його відсутністю. Ще трохи зачекавши, боязко вийшла з грота. Рухалася знайомими коридорами. Сподівалася вийти з печери та попрямувати до міста. Там буде легше сховатися між міськими жителями, а потім, якщо пощастить поїхати далеко звідси. Аїша, підійшовши до джерел, випила трохи води. На жаль, ніякої їжі крім личинок вона не знайшла. З порожнім шлунком попрямувала тунелями.
Промінчик денного світла свідчив, що вона на правильному шляху. Аїша вийшла з печери та вдихнула повітря на повні груди. На її подив, тут не було каменя чи якось перешкоди. Натомість почула голос Жуля:
— Ти куди?