Глава 30

У грудях дівчини загорілося полум’я. Серце прагнуло до того, хто може в одну мить розтоптати, розбити та зруйнувати її життя. Душа рвалася хоч на мить побачити його, проте якщо зробить це, то назавжди втратить свободу. Сама не розуміла звідки теплі почуття до того, кого повинна остерігатися. Він - хижак. Сильний, небезпечний і… коханий. Аїша недовірливо покосилася на ненависного нареченого:
— З Ноелем?
— Так, він хоче тебе повернути. Обіцяв мені скарби, золото, срібло, коштовності. Я хочу почути правду. Навіщо ти йому потрібна?
Хвилювання тугим спазмом оповило горло. Тепер сумнівів не залишилося, Ноель знає, хто вона насправді. Бажає вислужитися перед королем та отримати гідну винагороду. Аїша стиснула руки в кулаки:
— Про це варто питати у нього.
— Я питав. Сказав — особисті причини. А тепер назви хоч одну причину, чому я маю відмовитися від цього всього?
Дівчина задумалася. Їй хотілося опинитися поруч з Ноелем, але фінал цієї зустрічі — ув’язнення. Це вмить протверезило Аїшу і вона стиснула плечима:
— Троляча солідарність? — спіймавши на собі глузливий погляд, дівчина виправилася, — я не маю золота, щоб вам запропонувати. Ви назвалися моїм нареченим, а отже, взяли на себе обов’язок захищати мене, чи не так?
— Так, я з гаряче прийняв це рішення. Якби ти не опиралася, все було б добре. Тепер перший крок зроблено, — троль підвівся та глянув на щура, — я прийду завтра. Принесу тобі дарунок.
Троль вийшов з грота важкими кроками. Аїша одразу скинулася та підсунула камінь до виходу. Він надавав ілюзію безпеки й дівчина почувалася впевненіше. Гидливо глянула на щура й не знала, де його подіти. Торкатися до нього руками не хотілося. Впоравшись з хвилюванням, вона відсунула камінь та схопила щура за хвіст. Винесла його у підземний коридор. Жбурнула у темний куток, сподіваючись, що хтось знайде і не дасть пропасти такому “добру”.
Пішла до джерела та помила руки. Отже, Ноель знає, що вона тут. Залишатися й надалі у тролів у не було сенсу. Вона підвелася та попрямувала проходами, у пошуку виходу на поверхню. Пройшла повз трапезний зал, як подумки назвала Аїша грот, де вперше побачила Едмуля. Від знайомого тунелю віяло пітьмою. Дівчина підняла із землі яскравий камінь та пішла коридором. У стелі побачила камінь, який закривав вхід. Вона випросталася та підняла руки. Тиснула з усіх сил, проте так і не змогла його відсунути.
Від безпорадності опустилася на землю. З її вуст зірвалося ридання. Боялася, що Жуль обманить й не допоможе втекти. Не збиралася ставати дружиною Едмуля. Стиснула руки в кулаки та підвелася. Має існувати інший вихід. Надто велике підземелля для одного входу. Дівчина ходила тунелями, поки зморена та стомлена не зупинилася біля джерел. Їй дошкуляли спрага та голод. Якщо спрагу втамувати вона могла, то їсти щура Аїша не збиралася.
Зайшла у трапезну й пройшлася поглядом по залишках їжі. Серед кісток, у кутку помітила яблука. Трішки надгнилі, зморшкуваті і явно не свіжі. Проте це вважала кращим, ніж те, чим харчувалися тролі. Намагалася не думати, як довго фрукти пролежали там. Схопила їх та пішла до джерел. Помивши, відкусила шматочок. Яблуко виявилося не таким нестерпним, як вона вважала. Цілком їстівне.
Аїша вирішила діяти хитро. Дочекавшись вечора, приєдналася до вечері з тролицями. Виявилося, що жінки їдять окремо від чоловіків. Цього разу вона їла запеченого зайця. Трохи жорстке м’ясо виявилося набагато ситнішим за яблука. Дівчина намагалася розговорити тролиць та дізнатися дещо більше про їхнє життя.
Підземелля являло собою своєрідне місто. Діяльність розпочиналася вночі, а вдень тролі зазвичай спали, проте не всі. Залишалися чергові й стежили, щоб з поверхні ніхто не дістався до підземелля. Таким черговим був Жуль. Вночі тролі виходили на поверхню. Вони полювали, збирали гриби, ягоди та навіть обмінювалися товарами з людьми. Аїша не помилилася і виходів на поверхню було декілька, щоправда, ніхто не захотів показати їх.
Дівчина почула чоловічі голоси. Вони лунали коридорами. Зіра, помітивши її зацікавленість, пояснила:
— Йдуть на полювання. А ми збиратимемо гриби.
— Можна я з вами?
— Ні, ти що вигадала? — Фріда обурилася та підвелася. Її зелене волосся розкошлатилося та стирчало у різні боки, — нареченій не можна виходити на поверхню.
Аїша кивнула та зробила жалісливий вигляд обличчя:
— Звісно, але я можу хоча б провести вас? Будь ласка, мені тут нудно.
— Нудно? То ми тобі роботу швидко знайдемо, — погляд Фріди забігав гротом, вишукуючи заняття для Аїши. Дівчина скривилася:
— Хочу вдихнути свіжого повітря. Я надто довго була на поверхні. Ви ж не бажаєте, щоб я задихнулася?
Дівчина почала важко дихати й сподівалася, що це спрацює. Тролиця насупила брови й схопила кошик з підлоги:
— Закон є закон. Йди до свого грота. Станеш дружиною короля, тоді й будеш ходити з його дозволу куди заманеться.