Глава 14

Її думки належали Ноелю. Він казав, що завжди її знайде. Зараз їй хотілося, щоб він її знайшов. На собі відчувала його гарячі дотики, поцілунки та затишні обійми. Розплющила очі, проте нікого не було поруч. Реальність відрізнялася від мрій. Якби Ноель був тут, то не цілував би й не обіймав. Дізнавшись правду він її заарештував би. Дівчина мрійливо зітхнула. За інших умов, можливо, у них би був шанс на спільне майбутнє. Пововтузившись деякий час, Аїша заснула.
Прокинулася від гуркоту. Король тролів відсунув камінь та пройшов всередину. Дівчина дарма сподівалася, що брила буде для нього перешкодою. Аїша сіла та злякано притиснула руки до грудей. Троль жбурнув їй мертвого щура:
— Ось, моя здобич для тебе.
— Щур? Ви принесли мені щура? — Аїша гидливо скривилася.
— Так, пощастило вполювати, — Едмуль ошкірився та сів поруч, — до речі, я розмовляв з твоїм перевертнем.

У грудях дівчини загорілося полум’я. Серце прагнуло до того, хто може в одну мить розтоптати, розбити та зруйнувати її життя. Душа рвалася хоч на мить побачити його, проте якщо зробить це, то назавжди втратить свободу. Сама не розуміла звідки теплі почуття до того, кого повинна остерігатися. Він - хижак. Сильний, небезпечний і… коханий. Аїша недовірливо покосилася на ненависного нареченого:
— З Ноелем?
— Так, він хоче тебе повернути. Обіцяв мені скарби, золото, срібло, коштовності. Я хочу почути правду. Навіщо ти йому потрібна?
Хвилювання тугим спазмом оповило горло. Тепер сумнівів не залишилося, Ноель знає, хто вона насправді. Бажає вислужитися перед королем та отримати гідну винагороду. Аїша стиснула руки в кулаки:
— Про це варто питати у нього.
— Я питав. Сказав — особисті причини. А тепер назви хоч одну причину, чому я маю відмовитися від цього всього?
Дівчина задумалася. Їй хотілося опинитися поруч з Ноелем, але фінал цієї зустрічі — ув’язнення. Це вмить протверезило Аїшу і вона стиснула плечима:
— Троляча солідарність? — спіймавши на собі глузливий погляд, дівчина виправилася, — я не маю золота, щоб вам запропонувати. Ви назвалися моїм нареченим, а отже, взяли на себе обов’язок захищати мене, чи не так?
— Так, я з гаряче прийняв це рішення. Якби ти не опиралася, все було б добре. Тепер перший крок зроблено, — троль підвівся та глянув на щура, — я прийду завтра. Принесу тобі дарунок.
Троль вийшов з грота важкими кроками. Аїша одразу скинулася та підсунула камінь до виходу. Він надавав ілюзію безпеки й дівчина почувалася впевненіше. Гидливо глянула на щура й не знала, де його подіти. Торкатися до нього руками не хотілося. Впоравшись з хвилюванням, вона відсунула камінь та схопила щура за хвіст. Винесла його у підземний коридор. Жбурнула у темний куток, сподіваючись, що хтось знайде і не дасть пропасти такому “добру”.
Пішла до джерела та помила руки. Отже, Ноель знає, що вона тут. Залишатися й надалі у тролів у не було сенсу. Вона підвелася та попрямувала проходами, у пошуку виходу на поверхню. Пройшла повз трапезний зал, як подумки назвала Аїша грот, де вперше побачила Едмуля. Від знайомого тунелю віяло пітьмою. Дівчина підняла із землі яскравий камінь та пішла коридором. У стелі побачила камінь, який закривав вхід. Вона випросталася та підняла руки. Тиснула з усіх сил, проте так і не змогла його відсунути.
Від безпорадності опустилася на землю. З її вуст зірвалося ридання. Боялася, що Жуль обманить й не допоможе втекти. Не збиралася ставати дружиною Едмуля. Стиснула руки в кулаки та підвелася. Має існувати інший вихід. Надто велике підземелля для одного входу. Дівчина ходила тунелями, поки зморена та стомлена не зупинилася біля джерел. Їй дошкуляли спрага та голод. Якщо спрагу втамувати вона могла, то їсти щура Аїша не збиралася.
Зайшла у трапезну й пройшлася поглядом по залишках їжі. Серед кісток, у кутку помітила яблука. Трішки надгнилі, зморшкуваті і явно не свіжі. Проте це вважала кращим, ніж те, чим харчувалися тролі. Намагалася не думати, як довго фрукти пролежали там. Схопила їх та пішла до джерел. Помивши, відкусила шматочок. Яблуко виявилося не таким нестерпним, як вона вважала. Цілком їстівне.
Аїша вирішила діяти хитро. Дочекавшись вечора, приєдналася до вечері з тролицями. Виявилося, що жінки їдять окремо від чоловіків. Цього разу вона їла запеченого зайця. Трохи жорстке м’ясо виявилося набагато ситнішим за яблука. Дівчина намагалася розговорити тролиць та дізнатися дещо більше про їхнє життя.
Підземелля являло собою своєрідне місто. Діяльність розпочиналася вночі, а вдень тролі зазвичай спали, проте не всі. Залишалися чергові й стежили, щоб з поверхні ніхто не дістався до підземелля. Таким черговим був Жуль. Вночі тролі виходили на поверхню. Вони полювали, збирали гриби, ягоди та навіть обмінювалися товарами з людьми. Аїша не помилилася і виходів на поверхню було декілька, щоправда, ніхто не захотів показати їх.
Дівчина почула чоловічі голоси. Вони лунали коридорами. Зіра, помітивши її зацікавленість, пояснила:
— Йдуть на полювання. А ми збиратимемо гриби.
— Можна я з вами?
— Ні, ти що вигадала? — Фріда обурилася та підвелася. Її зелене волосся розкошлатилося та стирчало у різні боки, — нареченій не можна виходити на поверхню.
Аїша кивнула та зробила жалісливий вигляд обличчя:
— Звісно, але я можу хоча б провести вас? Будь ласка, мені тут нудно.
— Нудно? То ми тобі роботу швидко знайдемо, — погляд Фріди забігав гротом, вишукуючи заняття для Аїши. Дівчина скривилася:
— Хочу вдихнути свіжого повітря. Я надто довго була на поверхні. Ви ж не бажаєте, щоб я задихнулася?
Дівчина почала важко дихати й сподівалася, що це спрацює. Тролиця насупила брови й схопила кошик з підлоги:
— Закон є закон. Йди до свого грота. Станеш дружиною короля, тоді й будеш ходити з його дозволу куди заманеться.

Тролиці підвелися та пішли тунелем. Аїша трохи затрималася й вирушила слідом. Вона сподівалася, що її не помітять. Цієї ночі не збиралася тікати. Вирішила, що краще зробити це вдень, а зараз не варто нехтувати шансом й потрібно дізнатися де вихід. Підкрадалася навшпиньках, боячись зробити зайвий рух. З кожним кроком дихалося легше й відчувався потік свіжого повітря. Нарешті побачила нічне небо, вкрите зірками. Печера виходила на невеличкий уступ. Аїша почула знайомий голос і притиснулася до стіни. Боязко виглянувши, помітила Ноеля. Тролі тримали світлові камені, тому вона чітко бачила перевертня.
У цю мить серце забилося сильніше. Туга скувала з усіх боків та породжувала бажання обійняти, доторкнутися, поцілувати. Аїша стиснула пальці та ввігнала нігті у шкіру. Сподівалася це поверне їй здатність раціонально мислити. Вона — троль. Ноель не сприймає її як жінку й варто забути про нього. Впоравшись з почуттями, уважно прислухалася до його слів:
— Ви подумали над моєю пропозицією? Згодні повернути мені Уллу?
— Надто велика винагорода за якусь тролицю. Я хочу знати, що вона скоїла, — Едмуль стояв до Аїши спиною й вона не бачила його виразу обличчя. Ноель змахнув рукою:
— Я не зобов’язаний пояснювати. Умови прості, я даю вам золото, а ви мені Уллу. Згода?
— Так. Завтра принесеш на це місце обіцяну винагороду і тролиця твоя. У цей же час, на цьому ж місці.
Дівчина не вірила почутому. Троль отак просто погодився віддати її, хоч і обіцяв захищати. Вона вважала це верхівкою лицемірства. Ноель принюхався. Аїша відчула на собі його погляд. Спекотний, задурманений, наповнений тугою та хіттю. Вона ще більше втиснулася в стіну. Мабуть, здалося. Чого б це перевертень дивився на неї ТАК?
Аїша побігла тунелем. Втікала від своїх бажань, мрій та небезпечного шукача. Тепер вона була впевнена - він знає про неї правду. Забігла у свій грот та насунула безкорисний камінь. Сіла на шкури, підібгавши ноги у колінах. Вона і досі тремтіла, а спогадах виник Ноель. Сумний, з чорними очима наповнених тугою, манив її до себе. Прикро визнавати, що вона закохалася у того, хто бажає видати її королю. Чого ще чекати від шукача? Аїша намагалася заспокоїтися та вигадати план втечі. Втікати потрібно було вдень, поки тролі спали. Вона згорнулася калачиком й задрімала.
Щось залоскотало обличчя і вона прокинулася. Біля неї сидів Едмуль. Шершавими пальцями провів по її щоках, відкидаючи попелясте волосся назад. Дівчина схопилася й сіла. Різко відсахнулася, позбуваючись неприємних дотиків. Троль зіщулив очі:
— Не бійся, це я. Приніс тобі дарунок, — троль жбурнув на ліжко лисяче хутро, — завтра я завітаю з дарами востаннє і після цього ми одружимося.
Аїша стиснула губи й намагалася заспокоїтися. Обурювало його лицемірство. Поводився так, наче не він домовився з перевертнем. Дівчина ледь стримувалася, щоб не виказати своєї злості. Вона занурила пальці в лисяче хутро й раділа, що хоча б це не щур:
— Ви точно хочете одружитися?
— Так. Завтра здійснимо прогулянку на поверхню і після цього одружимося.
Тепер сумнівів не залишилося. Едмуль видасть її Ноелю. І хоч дівчині хотілося опинитися поруч з перевертнем, проте вона пам’ятала ціну своєї свободи. Аїша кивнула:
— Добре, я люблю прогулянки.
У гроті повисла напружена тиша. Їм навіть не було про що поговорити. Дівчина сподівалася, що троль піде. Наче почувши її думки він підвівся та попрямував до виходу. Несподівано зупинився й розвернувся:
— До речі, давно хотів запитати, де твій хвіст?
— Хвіст? — Аїша невинно закліпала очима. Троль розвернувся всім корпусом, виказуючи свою зацікавленість:
— Ще при першій нашій зустрічі я помітив його відсутність.
— Про таке запитувати безтактно, — дівчина відтягувала час, щоб вигадати розумне пояснення. Згадавши про приховану ворожнечу між тролями та перевертнями, бовкнула, — мені його відірвав перевертень. Це сталося багато років тому.
Обличчя троля видовжилося у здивуванні. Він вклав свій хвіст у долоню, наче боявся втратити його:
— Сподіваюся це був не Ноель.
— Не він.
Заспокоївши свою совість, Едмуль вийшов з грота. Аїша чекала поки стихнуть голоси й тролі заснуть. У неї є небагато часу на втечу. Ноель повернеться ввечері з винагородою і вона повинна скористатися його відсутністю. Ще трохи зачекавши, боязко вийшла з грота. Рухалася знайомими коридорами. Сподівалася вийти з печери та попрямувати до міста. Там буде легше сховатися між міськими жителями, а потім, якщо пощастить поїхати далеко звідси. Аїша, підійшовши до джерел, випила трохи води. На жаль, ніякої їжі крім личинок вона не знайшла. З порожнім шлунком попрямувала тунелями.
Промінчик денного світла свідчив, що вона на правильному шляху. Аїша вийшла з печери та вдихнула повітря на повні груди. На її подив, тут не було каменя чи якось перешкоди. Натомість почула голос Жуля:
— Ти куди?