Глава 27

Туга брила засіла у горлі й заважала говорити. Погляд чорних очей пронизував тіло, прибивав до землі та повністю знерухомлював. У них не було ненависті, осуду чи докору. Лише цікавість з краплинкою ніжності. Аїші здавалося, шукач одразу відчує брехню. Він почав підходити до неї, змушуючи дівчину відступати:
— Мене не варто боятися. Я не зроблю тобі нічого поганого, — голос Ноеля хоч звучав переконливо, проте дівчина йому не вірила. Не хотілося через свою довірливість знову опинитися у руках Сиріана. Аїша застережливо виставила руку:
— Не підходьте. Я нікому не хотіла зашкодити. Планувала лише тимчасово заховатися.
— Від кого?
Дівчина стиснула губи й молилася про порятунок. Ліс. І вона, наодинці з хижаком. Ніхто не врятує, не допоможе. Усвідомлення цього батогом вдарило серце. Ноель вродливий, бажаний і небезпечний. Риси обличчя наче витесані з каменю. Суворі, строгі, ідеальні. Їй не можна з ним зближуватися, довіряти та сподіватися на розуміння.
Аїша не зрозуміла в яку мить, з-під землі вистрибнув троль. Смикнув її за руку та потягнув під землю.
Темрява. Останнє, що бачила дівчина, це як троль накрив отвір на поверхню важким каменем і він на мить спалахнув блакитним сяйвом. Аїша сиділа на землі й прислухалася до кожного шурхоту. Доносився крик Ноеля:
— Улло! Улло, ти де?
— Я…, — Аїша змогла видавити з себе лише звук. Чиясь холодна лапа закрила її рота. Біля вуха почулося шипіння:
— Чшшш, не варто відповідати, якщо хочеш від нього втекти.
Дівчину відпустили й вона витерла обличчя рукавом. Чужі дотики здавалися липкими та огидними. У підземеллі спалахнуло світло. Троль тримав у руках лампу й Аїша впізнала Жуля. Він з острахом дивився на камінь, який закривав отвір на поверхню. З-під нього сипалася глина, дрібними грудочками падала на землю. Ноель не припиняв кликати дівчину. Здавалося він ось-ось проникне під землю. Жуль простягнув посірілу руку втікачці:
— Так і знав, що тебе потрібно рятувати. Ходімо.
Аїша несміливо стала на ноги, проте вкладати свої пальчики у його долоню не поспішала:
— А Ноель? Він зараз добереться до нас.
— Не добереться, — троль опустив руку та пішов вузьким проходом, освітлюючи шлях, — це магічний хід. Він не впустить перевертня.
Дівчина боялася залишитися одна, проте і троль не викликав у неї довіри. Зваживши всі варіанти, Аїша пішла слідом за Жулем. Зрештою, вона сама шукала зустрічі з ним. Троль рухався швидко, при цьому не замовкаючи:
— Я знав, що перевертень не може бути другом. Він, мабуть, тебе схопив. Бачив, як ти сьогодні тікала від нього.
— Бачив? Тобто ти стежив за мною?
— Не за тобою, а за тим, що відбувається у лісі. Перевертні вважають, що цей ліс — їхній. Ми з цим категорично не погоджуємося і виходимо полювати вночі. На жаль, перевертні теж виходять вночі й дуже часто у нас трапляються неприємні сутички. Одного разу, вони нам задимили все підземелля, ото смороду було. Відтоді ми магічно запаковуємо виходи, он як зараз. Перевертень крізь нього не добереться, тому не хвилюйся.
Аїша сама не знала чи хвилюватися з цього приводу, чи радіти. Троль не здавався небезпечним, проте дівчина не розуміла чого від нього очікувати. Сповільнившись, вона вдивлялася на стіни підземелля, яке вузькою змійкою спускалося донизу.
— Куди ми йдемо?
— До головного. Проситимемо у нього прихисток для тебе. До речі, ти звідки? Я тебе раніше тут не бачив, явно не місцева.
Дівчина знала, що зазвичай тролі живуть у горах, печерах або лісах, однак назвати якесь селище не могла. Вона спробувала уникнути відповіді.
— Так, я здалеку. Перевертень привіз мене сюди. Кілька днів я жила у його домі як домашня тваринка.
— Тваринка? — троль різко розвернувся і його очі спалахнули гнівом, — ці перевертні зовсім знахабніли.
Підземелля розширилося й вони опинилися у кругоподібному приміщенні. На стінах виблискували камінчики. Вони світилися кольоровим світлом та освітлювали все навколо. По центру горіло багаття, дим затягувало в отвір на стелі, а біля нього розташувалися тролі. Вони їли м’ясо, у казанку копошилися личинки та жуки. Один троль поклав до рота черв’яка й Аїша гидливо скривилася.
У кутку на шкурі тварин розлігся огрядний троль. Лисий, з гострим носом вкритим бородавками та довгою сивою бородою тримав підсмажену ніжку кроля. Оголений живіт виступав з-під жилетки, а на пошарпаних черевиках виднівся бруд. На голові у нього виблискувала золота корона. Вона трохи з’їхала на бік та додавала тролю недбалого вигляду.
Він ліниво розмахував хвостом і вперше Аїша звернула увагу на цю деталь. Усі тролі мали хвіст. Усі крім неї. Тонкий, з розкуйовдженою китицею на кінці, нагадували батіг. Дівчина стиснула руки в кулаки. Ебігейл забула начаклувати їй хвоста. Дивно, що це не зауважив Ноель. Мимоволі згадалися його дотики й тіло запалало невидимим вогнем. Або навпаки, помітив і саме тому провів своє розслідування. Троль з короною на голові, побачивши Аїшу, вмить пожвавішав. Він сів, спершись спиною об стіну:
— Кого ти нам привів, Жулю?

У мене для вас подарунок. Промокод на безкоштовне читання книги талановитої Лари Роса bJhNJvIy "Стихійне лихо". Дякую за зірочки до моєї книги та підписку на мою сторінку!