Глава 26

Граф хижо всміхнувся. Ця посмішка нагадувала вовчий вискал, який нічого доброго не пророкував. Чоловік вийшов з кімнати й Аїша полегшено видихнула. Ромель загасив сигару. Схопивши дівчину за руку, повів коридором. Вивів надвір й широкими кроками попрямував до господарського приміщення. Рухався швидко, боляче шарпаючи за руку. Складалося враження, що він може її відірвати. Аїша за ним не встигала. Вона перейшла майже на біг, намагалася наздогнати управителя.
Ромель відчинив стайні та пройшов всередину. Наблизившись до бічних дверей, вставив ключ у замок. Прокрутив та смикнув двері на себе. Одразу повіяло холодом, сирістю, плісенню. Виднілися сходи, що вели донизу. Управитель зібрав брови на лобі:
— Раджу спуститися на низ, доки ще бачиш. Там знайдеш старе колесо від карети, на яке можна сісти. Я зачиню двері й підвал зануриться у темряву.
Аїша стала на верхню сходинку. Рухатися далі вона не мала наміру. Управитель дише стиснув плечима:
— Як хочеш.
Зі скрипом зачинив двері, залишаючи дівчину саму у холодному приміщенні. Ключ двічі прокрутився у замку і почулися кроки, що віддалялися. В Аїши залишалося кілька хвилин, поки Ромель не відійшов надто далеко. Вона сподівалася, що він поклав ключа у кишеню. Зосередилася та прикликала ключ до себе. За мить він опинився у її руках. Дівчина прислухалася до тиші. Кроки стихли й схоже управитель не помітив пропажі. Аїша вирішила трохи зачекати. Звісно, сидіти до вечора й очікувати на допит не збиралася, проте вона повинна впевнитися, що надворі нікого немає.
Через кілька хвилин вона вставила ключ у двері та прокрутила замок. Вийшовши з підвалу, знову зачинила двері на ключ. У неї буде трохи часу, поки шукатимуть спосіб відчинити двері. Тихо крадучись, наче кішка, робила обережні кроки. Зупинилася біля виходу та уважно оглядала територію. Головне — непомітно вибігти за стайні, а звідти чкурнути у ліс. Зараз дівчина раділа, що маєток перевертня оточував ліс.
Зважилася та побігла з усіх сил. Маленькі ноги та зайва вага робили її неповоротною, повільною, незграбною. Дівчина чула гучне гупання й не розуміла, чи то калатання власного серця, чи кроки переслідувачів. Вона продовжувала бігти навіть тоді, коли опинилася у лісі. У грудях перчило, відчувалася задишка, а у боці кололо циганською голкою.
Зупинилася тоді, коли маєток залишився позаду. Зігнулася й намагалася віддихатися. Далеко втекти вона не могла. Боялася, що будь-якої миті її знайдуть. Їй потрібна негайна допомога. Дівчина продовжила йти, сподіваючись на диво. Ліс видався знайомим і вона намагалася пригадати місце, де зустріла троля. Кілька годин йшла лісом й здавалося вона заблукала. Від розпачу, на очі вистрибнули сльози. Голодна, спрагла, втомлена. Хотілося впасти на землю та розридатися.
Тишу пронизав шелест листя під кінськими копитами. Хтось наближався й Аїша підозрювала найгірше. У неї не вийде втекти. Залишалося лише десь заховатися. Дівчина побігла вперед. Зупинилася перед широким деревом і сподівалася воно зуміє захистити. Притулилася до нього всім тілом, втискуючи живіт. До неї наближався вершник. Дівчина затамувала подих й напружено чекала. Стук серця молотком відбивив по скронях. Здавалося воно б’є гучним дзвоном на весь ліс та виказує її.
Кінь зупинився. Дівчина сильніше притиснулася до дерева. Вона не бачила вершника, лише чула, як він зістрибнув з коня. Крок. Ще крок. Глузливий голос сколихнув повітря:
— Ти наївно гадаєш, що це дерево тебе заховає? Я ж казав, що знайду тебе скрізь.
Аїша важко видихнула. Не втекла. Не сховалася. Не змогла. Вона різко розвернулася та зустрілася з темними очима Ноеля. Він стояв, уважно вивчаючи її поглядом. Дівчина сподівалася, що шукач не був у маєтку і не знає про її втечу. Вона вдавано засміялася:
— Я не ховалася, а відпочивала.
— Відпочивала від втечі?
Аїша запнулася й не могла нічого сказати. Очі чоловіка красномовно натякали, що йому про все відомо. Він підтвердив її підозри:
— Я був у маєтку. Граф Пароу розповів про твою брехню, хоча я це вже й так знав.
— Знав? — невідомо для чого Аїша перепитала та нервово облизала губи.
— Так, я їхав до міста у справах. Нещодавно я відправив лист із запитом про тебе в академію. Надійшла відповідь, що ніяка Улла Бронехіл у них не навчалася. Крім того, Улла виявилася знаною людиною. Людиною, а не тролем. Звідси я зробив висновки, що ти брешеш і не та, за кого себе видаєш. Хто ти насправді?