Глава 12

Жінка змовницьки кліпнула й Аїша зрозуміла — мова про зілля для Ноеля. Граф вихопив листа з її рук та почав жадібно читати. Зрештою опустив руки й здавався розгубленим:
— Але я не розумію. Якщо ви Улла Бернгольм, то тоді хто ви? — Пароу вчепився поглядом в Аїшу. Дівчина втиснула голову у шию, сподіваючись, що так, вона буде менш помітна. Заховавшись за крислатим капелюхом, намагалася щось вигадати. Дівчина опинилася у такій ситуації, що жодна брехня її не врятує. Граф міцно стиснув її руку. Цей дотик пронизував болем і здавалося зараз чоловік розтрощить кістки. Пароу гнівно насупив брови:
— Йди зі мною, а ви, шановна Улла, розміщуйтеся у домі. Лакей вас проведе до гостьових покоїв. Відпочинете і ми обговоримо всі деталі.
Граф потягнув Аїшу до кабінету. Гучно зачинивши двері, штовхнув дівчину на підлогу. Вона встигла виставити долоні й впала. Почувалася мишею загнаною в пастку. Тепер ніхто не врятує її від гніву графа. Страх дихав у спину та змушував тремтіти. Аїша сіла на підлогу, ховаючи непристойно оголені литки від споглядань. Пароу загрозливо поклав руки в боки:
— Хто ти?
Погляд дівчини перелякано забігав кімнатою. Сказати правду не могла, адже тоді її пряма дорога до в’язниці. Хоча, її могли відправити туди й після цієї витівки. Вона важко ковтнула:
— Я Едвірга. Випадково опинилася у вашому домі. Я втікала від тролів, а коли мене випадково прийняли за Уллу, то не заперечила. Гадала, кілька днів побуду у вас, зачекаю поки тролі заспокояться і піду. Вибачте, але я була налякана і шукала прихистку.
— Й знайшла його у моєму домі, — граф зробив кілька кроків й навпроти Аїши опинилися масивні черевики з блискучою пряжкою, — а може ти шпигунка? — Пароу нахилився, схопив капелюшок з голови дівчини та жбурнув його на підлогу. П’ятірнею вчепився у її волосся, — зізнавайся, на кого працюєш?
— Ні на кого, я кажу правду, — обличчям Аїши потекли сльози. Здавалося, цей чоловік зараз її розтопче та зітре із землі. Вона шморгнула носом, — пробачте за обман. Я лише хотіла врятуватися.
Граф відпустив її та підійшов до столу. Зі скриньки дістав сигару, відрізав кінчик та підпалив. Кімнату одразу наповнив задушливий запах. Аїша мимоволі скривилася. Мовчання чоловіка насторожувало та підсилювало страх у серці. Він приклав сигару до рота й видихнув сіруватий дим:
— Яке зілля ти підготувала Ноелю?
— Жодного. То була звичайна вода з-під фарби, — помітивши як напружились вилиці на обличчі графа, Аїша запанікувала, — пробачте мені, я не вмію готувати зілля й намагалася лише вижити.
— Ноель знає про зілля?
— Ні, — дівчина гарячково помахала головою, — я йому не казала. Гадаю, це ваші справи у які мені не варто вмішуватися. З вашого дозволу я піду до міста. Сподіваюся там тролі мене не знайдуть.
Аїша підвелася й несміливо направився до дверей. Перевертень стрибнув, в одну мить опинився біля неї:
— Нікуди ти не підеш. Принаймні доти, поки я не з’ясую про тебе правду. Ти ж не думаєш, що я повірю тобі. Тим більше тобою зацікавився Ноель. Він розпитував мене. Зізнавайся, про що ви говорили під час прогулянки?
Справдилися найгірші страхи дівчини. Ноель щось запідозрив. Він може дізнатися правду про неї. Дівчина зробила крок назад:
— Нічого особливого. Переважно про пейзажі. Я сказала, що шукаю мальовниче місце для Велсі.
— Чомусь, я тобі не вірю, — вуста графа демонстрували звіриний вискал, — а може ти шпигуєш для нього?
— Ні, запевняю вас, вперше побачила його у вашому домі.
Граф затягнувся сигаретою й хитро зіщулив очі. Цей погляд погрожував, вимальовував найгірші тортури та підсилював страх. Дівчина сумнівалася, що її відпустять. Пароу видихнув клубчастий дим:
— А може ти хотіла мене обікрасти?
— І чому ж я досі нічого не вкрала? Була б це правда, то я б уже давно втекла з вашим багатством, — Аїша змовчала про свою невдалу спробу втечі. Куди б вона не пішла, Ноель її знайде, проте сподівалася у шукача не буде причин для переслідувань. Граф поклав руки в боки:
— Чому ти переховувалася від тролів?
Аїша завмерла непорушно. Вона не знала, що вигадати, щоб не погіршити своє становище. Дівчина опустила голову та заховала погляд у підлогу:
— Втекла від небажаного нареченого.
Насправді вона сумнівалася, що у тролів є шлюбні церемонії. Сподівалася на таку ж необізнаність графа. Він якось дивно покосився на неї й наче запідозрив брехню. У дверях гуркотом відбився стук. Пароу ніяк не відреагував. Виморожував кригою очей, не рухався і здавалася зовсім забув про сигару, яка тліла у руках. Почувся стурбований голос Ромеля:
— Вибачте, Ваша Світлосте, але леді Улла вимагає вашої присутності. Їй не сподобалися покої й вона погрожує поїхати геть.
Граф хмикнув. Відчинив двері та вклав у долоню управителя сигару:
— Тролицю зачинити у підвалі. Дивись, щоб не втекла. Пізніше закінчимо нашу розмову.

Граф хижо всміхнувся. Ця посмішка нагадувала вовчий вискал, який нічого доброго не пророкував. Чоловік вийшов з кімнати й Аїша полегшено видихнула. Ромель загасив сигару. Схопивши дівчину за руку, повів коридором. Вивів надвір й широкими кроками попрямував до господарського приміщення. Рухався швидко, боляче шарпаючи за руку. Складалося враження, що він може її відірвати. Аїша за ним не встигала. Вона перейшла майже на біг, намагалася наздогнати управителя.
Ромель відчинив стайні та пройшов всередину. Наблизившись до бічних дверей, вставив ключ у замок. Прокрутив та смикнув двері на себе. Одразу повіяло холодом, сирістю, плісенню. Виднілися сходи, що вели донизу. Управитель зібрав брови на лобі:
— Раджу спуститися на низ, доки ще бачиш. Там знайдеш старе колесо від карети, на яке можна сісти. Я зачиню двері й підвал зануриться у темряву.
Аїша стала на верхню сходинку. Рухатися далі вона не мала наміру. Управитель дише стиснув плечима:
— Як хочеш.
Зі скрипом зачинив двері, залишаючи дівчину саму у холодному приміщенні. Ключ двічі прокрутився у замку і почулися кроки, що віддалялися. В Аїши залишалося кілька хвилин, поки Ромель не відійшов надто далеко. Вона сподівалася, що він поклав ключа у кишеню. Зосередилася та прикликала ключ до себе. За мить він опинився у її руках. Дівчина прислухалася до тиші. Кроки стихли й схоже управитель не помітив пропажі. Аїша вирішила трохи зачекати. Звісно, сидіти до вечора й очікувати на допит не збиралася, проте вона повинна впевнитися, що надворі нікого немає.
Через кілька хвилин вона вставила ключ у двері та прокрутила замок. Вийшовши з підвалу, знову зачинила двері на ключ. У неї буде трохи часу, поки шукатимуть спосіб відчинити двері. Тихо крадучись, наче кішка, робила обережні кроки. Зупинилася біля виходу та уважно оглядала територію. Головне — непомітно вибігти за стайні, а звідти чкурнути у ліс. Зараз дівчина раділа, що маєток перевертня оточував ліс.
Зважилася та побігла з усіх сил. Маленькі ноги та зайва вага робили її неповоротною, повільною, незграбною. Дівчина чула гучне гупання й не розуміла, чи то калатання власного серця, чи кроки переслідувачів. Вона продовжувала бігти навіть тоді, коли опинилася у лісі. У грудях перчило, відчувалася задишка, а у боці кололо циганською голкою.
Зупинилася тоді, коли маєток залишився позаду. Зігнулася й намагалася віддихатися. Далеко втекти вона не могла. Боялася, що будь-якої миті її знайдуть. Їй потрібна негайна допомога. Дівчина продовжила йти, сподіваючись на диво. Ліс видався знайомим і вона намагалася пригадати місце, де зустріла троля. Кілька годин йшла лісом й здавалося вона заблукала. Від розпачу, на очі вистрибнули сльози. Голодна, спрагла, втомлена. Хотілося впасти на землю та розридатися.
Тишу пронизав шелест листя під кінськими копитами. Хтось наближався й Аїша підозрювала найгірше. У неї не вийде втекти. Залишалося лише десь заховатися. Дівчина побігла вперед. Зупинилася перед широким деревом і сподівалася воно зуміє захистити. Притулилася до нього всім тілом, втискуючи живіт. До неї наближався вершник. Дівчина затамувала подих й напружено чекала. Стук серця молотком відбивив по скронях. Здавалося воно б’є гучним дзвоном на весь ліс та виказує її.
Кінь зупинився. Дівчина сильніше притиснулася до дерева. Вона не бачила вершника, лише чула, як він зістрибнув з коня. Крок. Ще крок. Глузливий голос сколихнув повітря:
— Ти наївно гадаєш, що це дерево тебе заховає? Я ж казав, що знайду тебе скрізь.
Аїша важко видихнула. Не втекла. Не сховалася. Не змогла. Вона різко розвернулася та зустрілася з темними очима Ноеля. Він стояв, уважно вивчаючи її поглядом. Дівчина сподівалася, що шукач не був у маєтку і не знає про її втечу. Вона вдавано засміялася:
— Я не ховалася, а відпочивала.
— Відпочивала від втечі?
Аїша запнулася й не могла нічого сказати. Очі чоловіка красномовно натякали, що йому про все відомо. Він підтвердив її підозри:
— Я був у маєтку. Граф Пароу розповів про твою брехню, хоча я це вже й так знав.
— Знав? — невідомо для чого Аїша перепитала та нервово облизала губи.
— Так, я їхав до міста у справах. Нещодавно я відправив лист із запитом про тебе в академію. Надійшла відповідь, що ніяка Улла Бронехіл у них не навчалася. Крім того, Улла виявилася знаною людиною. Людиною, а не тролем. Звідси я зробив висновки, що ти брешеш і не та, за кого себе видаєш. Хто ти насправді?