Глава 10

Ноель підняв голову і схвильовано дивився на небо. Аїша байдуже змахнула рукою:
— Не хвилюйтеся, таке сонце мені не нашкодить. Я скажу, коли стане припікати.
Перевертень ліг та змахнув головою, показуючи на спину. Аїша залізла на нього і зарилася долонями у шерсть. Ноель вирушив вперед. Дівчина горнулася до нього, обняла за шию та притулилася. Незважаючи на пікантність ситуації, їй не хотілося, щоб ця поїздка закінчувалася. Аїша могла дурити Ноеля, проте неможливо змусити власне серце мовчати. Прикро усвідомлювати, але вона закохалася у шукача.
Почулися чужі кроки. Важкі, свідчили про наближення когось великого. Ноель насторожено зупинився, посилюючи страх у серці дівчини. Вона сильніше притиснулася до нього. З острахом вдивлялася між дерева. Перед ними постали два перевертні. Із сірою шерстю, масивними лапами та темними очима здавалися небезпечними. Вони зупинилися і дивилася на Ноеля. Тихе скавчання, надірване виття… Перевертні наче спілкувалися між собою. Зрештою, один з них різко розвернувся та побіг назад. Інший порівнявся з Ноелем та рухався поруч. Перевертень уникав сонячного проміння, намагався завжди залишатися у тіні дерев. Така турбота тішила Аїшу.
Ноель зупинився на узліссі. Він стояв, не наважуючись вийти з тіні. Дівчина зрозуміла, перевертень гадає, що вона перетвориться на камінь. Вона розмістилася зручніше. Очевидно вони чекатимуть тут заходу сонця. Вважала це не найгіршим варіантом. Не хотілося повертатися до маєтку, який виднівся на горизонті.
Всупереч очікуванням, до них наближався вершник. Придивившись, дівчина впізнала лакея. Він їхав на коні, а на його колінах розвівався плед. Наблизившись, він зупинився біля Ноеля та накинув плед на Аїшу:
— Граф Бервульф наказав заховати вас від сонця, щоб ви змогли опинитися в маєтку.
— Наказав? Але як? — Аїша не розуміла, коли Ноель встиг віддати наказ. Уважно глянула на лакея й схопилася долонею за рота, — той перевертень у лісі… то були ви?
— Так. Граф хотів, щоб ви повністю накрилися пледом. Він віднесе вас до маєтку.
Аїша сильніше стиснула тканину. Доведеться звикнути, що її оточують перевертні. Вона лягла на спину Ноелю та з головою накрилася пледом. Крізь вузьку щілину дивилася на дорогу. Досить швидко вони дісталися до маєтку. На ґаноку за круглим столом сиділа Велсі та граф Пароу. Вони пили чай та їли тістечка. Побачивши Ноеля, Велсі схопилася з місця.

Перевертень зайшов на ґанок та ліг на підлогу. Аїша відкинула плед й злізла з Ноеля. Зіштовхнулася з невдоволеним поглядом графа й винувато опустила голову. Вовк випростався та перетворився на людину. Ноель схопив плед з рук Аїши та обмотав його навколо поясу. Пароу грізно поставив руки в боки:
— Ноелю, як це все розуміти? Ви зникли на пів дня з вчителькою мистецтва моєї доньки, нікого не попередивши. Я не знав, що думати та відправив загони на ваші пошуки.
— Прошу вибачення за те, що не попередили вас. Улла звернулася до мене з проханням. Вона хотіла глянути на краєвиди при сході сонця.
Від такої нахабної брехні, в Аїши округлилися очі. Тепер її вважатимуть розпусною тролицею. На підтвердження її здогадів, Велсі підняла брови догори:
— Улла запросила вас на променад?
— Я б так не сказав, — Ноель поправив плед, який почав сповзати зі стегон. — Я побачив її на світанку, коли повертався до маєтку після нічної прогулянки. Вона йшла сама лісом. Я приєднався до неї. Самі розумієте, у лісі може бути небезпечно. Ми розговорилися й не помітили як зійшло сонце. Це й затримало нас.
Велсі недовірливо скривилася. Вона ковзала поглядом по мускулистих руках, грудях, животу Ноеля й прикусила губу. Аїші захотілося сховати чоловіка від зацікавлених поглядів. Граф теж помітив реакцію доньки й вказав рукою на двері:
— Ноелю, проходьте всередину. Одягнетеся і спуститися на обід.
Чоловік кивнув та зайшов до маєтку. Слідом за ним вирушив Пароу. Аїші теж хотілося зникнути й уникнути неприємної розмови з Велсі. Дрібними кроками вона попрямувала до дверей, але її руку одразу схопила графиня й змусила зупинитися. Вона грізно насупила брови:
— Що ви задумали? Навіщо ця прогулянка з Ноелем?
— Нічого. Ви ж чули, я не планувала, все сталося випадково. Він зустрів мене у лісі й вирішив приєднатися, — Аїша намагалася говорити впевнено та не виказувати хвилювання.
Велсі сіла на стілець та піднесла до рота чашку чаю. Зробивши ковток, кивнула:
— Добре. Я сподіваюся ви розумієте про серйозні наміри Ноеля щодо мене. Чого б ще він гостював у нас кілька днів? Вчора ми разом бігали під місяцем. Він виявляв знаки уваги, зарився носом в мою шерсть, ми грайливо перекочувалися у листі, а потім, — Велсі заплющила очі та зробила театральну паузу. У цю мить Аїша навіть не дихала. Їй кортіло дізнатися, що було потім. Графиня мрійливо доторкнулася пальчиками до вуст, — потім він мене поцілував.
Ці слова подіяли на Аїшу наче отрута. Стрілою проштрикнули серце й залишили кровоточити глибоку рану. Цілував! Він цілував іншу, а потім нахабно увірвався в її покої та ледь не збезчестив. Аїша підозріло покосилася:
— Цілував як людина?
— Ні, — Велсі залилася дзвінким сміхом, — як вовк. Це більш інтимно. Ми бавилися у вовчій подобі, адже у людській такі ігри неприпустимі, порушують правила пристойності. Але як вовки, ми можемо таке робити. Він себе ледь стримував. Я бачила ті налиті бажанням очі.
Аїша теж бачила налиті бажанням очі Ноеля. Отже, розігрітий пестощами Велсі, він прийшов до неї втамовувати свою хіть. Звісно, збезчестити доньку графа він не міг, а от тролицю — цілком. Тролицю! Це ж як потрібно було його розпалити, щоб чоловік сплутав правильне з грішним. Аїша опустила голову й намагалася приховати біль, який шматував серце:
— Я рада за вас. Можете не хвилюватися, між мною та Ноелем нічого немає. Ви ж розумієте, що стосунки між перевертнем та тролицею неможливі.
— Звісно розумію. Ви надто різні, — Велсі задоволено кивнула та зробила ковток чаю. Аїші не хотілося продовжувати розмову, яка залишала після себе болючі рани. Вона направилася до маєтку:
— З вашого дозволу я піду до себе. Ця прогулянка вийшла довшою, ніж я планувала. Я стомилася.
– Звісно.
Під схвальний кивок Велсі, Аїша попрямувала до своїх покоїв.
***
Ноель дивився на себе у дзеркало та поправив шийну хустку. Спіймав себе на думці, що він починав звикати до того, що тролиця його пара. Особливо після вчорашніх поцілунків, цей факт вже майже не дратував. Губи Улли зводили його з розуму. М’які, пухкі, солодкі. Їх хотілося куштувати не зупиняючись. Повний місяць загострив звірині інстинкти й він не зміг стриматися. Накинувся на Уллу, налякав, поводився непристойно та напористо.
Коли отямився вранці, то дуже злякався. Його мишка втекла. Душу огорнула журба й хотілося вити від туги. Він досі не знав, що з цим усім робити, проте не був готовий відпускати тролицю. На вечерю спустився трохи раніше, ніж належить. Йому хотілося побути з Уллою наодинці й сподівався, що вона теж прийде завчасно. Розчарування увірвалося до серця, коли замість Улли він побачив Велсі. Юна графиня сиділа за столом та нудьгувала. Слуги розкладали тарілки та носили їжу. Побачивши Ноеля, Велсі оживилася й простягнула руку:
— Ноелю, якраз хотіла з вами поговорити.