Глава 19

Раптом перед нею вистрибнув вовк. Кінь заіржав та став дибки. Аїша не втрималася. Впала з коня, боляче вдарившись плечем об землю. Тварина розвернулася та помчала геть, залишивши дівчину наодинці з хижаком. Страх огорнув її морозними сиротами. Аїша сіла й глянула на вовка. Масивні лапи, високий на зріст, блискуча шерсть, чорні очі. Ноель! Це був він. Вона боязко відповзла назад, наче це допоможе їй врятуватися. У своїй уяві бачила, як її шматує розгніваний вовк. Того удару він точно їй не пробачить.
Всупереч очікуванню, вовк перетворився на чоловіка. Ноель, абсолютно не соромлячись своєї оголеності, заспокійливо виставив руки:
— Улло, не треба боятися мене. Я нічого поганого вам не зроблю.
— Ви вже це зробили, — Аїша сором’язливо відвернула голову й намагалася не дивитися на нього, — минулої ночі ви… ледь не…, — дівчина затихла та не могла підібрати слів. Зрештою вона підвелася, — я змушена була захищатися.
— Я знаю, — Ноель присів та опинився на рівні її очей, — мені шкода. Пробачте за мою поведінку, це все повня. Я став неконтрольований. Таке зі мною вперше. Не розумію, чому ви так вплинули на мене. Раніше такого не траплялося. Прошу вибачити мені.
Дівчина мовчала й прикусила губу. Чоловік здавався щирим, проте вона боялася повірити йому. Все ще не дивлячись на нього, тихо зізналася:
— Я злякалася.
— Знаю. Отямившись, і не знайшовши вас, я теж злякався. Виявити ваш слід було не важко. Ви ризикували, тікаючи вночі. Це щастя, що з вами нічого не трапилося, — Ноель доторкнувся її руки. Аїша відсахнулася, не дозволивши торкатися себе. Чоловік винувато опустив голову, — зараз ми одні. Якби я хотів щось вам заподіяти, то вже зробив би це. Я вас не чіпатиму.
— Сподіваюся, — дівчина впевнено брехала. Насправді їй хотілося відчувати його дотики й щоб вони були усвідомлені, без впливу місяця, а вона постала перед ним зі своєю справжньою зовнішністю. Вона надула губки, — ви поводилися неприйнятно.
— Це більше не повториться, — чоловік простягнув долоню, проте не торкався до Аїши, — повертаємося до маєтку?
— Так, добре.
Дівчина розвернулася та пішла дорогою, якою нещодавно пересувався кінь. Ноель наздогнавши її, йшов поруч. Чоловік навіть не робив спроб прикритися. Зрештою, Аїша не витримала:
— Вас не бентежить ваш вигляд?
— Ви про відсутність одягу? — Аїша ще більше засоромилася та продовжувала йти. Ноель стиснув плечима, — ні, це ж природно. Коли я у подобі вовка, то теж оголений, але вас, це не турбує. Улло, зачекайте, — чоловік схопив її долоню та змусив зупинитися, — ви ж не йтимете до маєтку пішки. Тим більше дорогою довше, можна скоротити шлях, якщо рухатися лісом.
Аїша зупинила погляд на переплетених пальцях. Від його долоні віяло теплом. Навіть попри образу, дівчина не могла на нього сердитися. Вона чула про вплив місяця на перевертнів, але не думала, що він настільки великий. Дівчина гордовито задерла голову та дивилася в його обличчя:
— Через вас кінь втік. Сподіваюся він знайде шлях додому, інакше не знаю, як виправдовуватимуся перед графом Пароу. Я змушена йти пішки.
— Таким темпом ви тиждень йтимете. Я вас понесу. Перетворюся на вовка, а ви лізьте на спину і тримайтеся.
— Гадаю це зайве, — Аїша зашарілася. Вважала цей вчинок надто особистим та інтимним. Ноель похитав головою:
— Не зайве. Ви втекли без їжі й води. Скоро вам захочеться пити і їсти. Прошу, дозвольте загладити свою провину.
Не чекаючи відповіді, Ноель перетворився на вовка та ліг на землю. Кивнувши, усім виглядом показував, що запрошує дівчину. Аїша вагалася. Йти пішки їй зовсім не хотілося, але й ще більше зближуватися з перевертнем теж не бажала. Зрештою, вона підійшла до вовка та залізла на спину. Занурила руки у м’яке хутро й сподівалася втриматися. Підвівшись, Ноель повільно пішов вперед. Він наче давав Аїші час звикнути. Поступово пришвидшував ходу й зрештою побіг. Щоб втриматися, дівчина лягла на його спину та обхопила шию руками. Шерсть лоскотала обличчя і вона відчула терпкий знайомий аромат хвої.
Ноель біг, проте у його кроках відчувалася обережність. Він не робив жодних різких рухів, сповільнювався перед перешкодами та плавно оминав їх. Поводився так, наче несе на своїх плечах дорогоцінну ношу. Аїші подобалося їхати на його спині. Тепло від тіла зігрівало, а м’яка шерсть дарувала відчуття затишку. Дівчина не спала майже всю ніч. Втомлена, незчулася як задрімала.
Різкий поштовх і Аїша впала на землю. Налякана, насторожено оглядалася по сторонах. Біля неї лежав і вовтузився перевертень. Його лапи замотала мотузка. Він намагався розірвати пута зубами та повернути свободу. Дівчина підвелася й хотіла допомогти Ноелю. На своїй руці відчула чужий дотик:
— Хутчіше, ходімо! Мотузка надовго не затримає перевертня.