Глава 9

Аїші подобалися ці дотики. Піддавшись пориву, обійняла чоловіка за оголену спину й Ноель почав цілувати напористіше. Тільки тепер усвідомила всю пікантність ситуації. Вона цілувала повністю оголеного чоловіка, який непристойно облапував тіло тролиці. Тролиці! Дівчина поклала руки на мускулисті груди й спробувала відштовхнути Ноеля. Помахала головою, щоб звільнитися від його п’янких поцілунків. Проте у неї нічого не вийшло. Така поведінка, наче ще більше заохотила чоловіка. Він посилив натиск, а його руки дісталися білизни. Аїша змогла вирвати вуста з хмільного полону:
— Не треба. Ноелю, зупиніться.
Вона спіймала на собі задурманений погляд. Здавалося його очі наповнені хіттю. У них не було нічого людського, тільки тваринні інстинкти. Її опір лише розпалив його. Один різкий рух і сорочка затріщала по швах. Чоловік вп’явся губами в її шию, засмоктував шкіру, залишаючи після себе вологі сліди. Аїша зрозуміла, зараз Ноель неадекватний і жодні слова їй не допоможуть. Не хотілося прощатися з невинністю так. Нехай і з коханим чоловіком, але не у тілі тролиці й не під час повні, коли його свідомість задурманена.
У паніці дівчина закричала. Її крик одразу був перехоплений поцілунком. Сильним, напористим, болючим. Аїша не знала, як врятуватися. Потягнулася до свічника. Ніяк не могла дотягнутися до нього та подолати крихітні сантиметри. Їй вдалося підсунутися й схопити канделябр. Важкий, золотистий, з трьома розгалуженнями здавався єдиним порятунком. З усієї сили замахнулася та вдарила чоловіка по голові. Він обм'як та важкою гирею опустився на Аїшу.
Дівчина розімкнула пальці й свічник впав на підлогу. Сподівалася, Ноель не помер. Доклала зусилля та відсунула його руку. Підповзла, вилізла з-під чоловіка. Стала на ноги, схопилася долонею за рота. У її ліжку на животі лежав оголений чоловік, а вона розтріпана, у порваній сорочці, дивилася на нього. Вбила. Невже вона його вбила? Тремтячими пальцями знайшла пульс і полегшено видихнула. Хотілося кликати когось на допомогу, проте зробивши кілька кроків, зупинилася.
Їй не повірять. Вона й сама не розуміла чого це перевертень чіплявся до тролиці. А Ноель? Коли отямиться, то нізащо не пробачить їй цього удару. Дівчина запанікувала. Її груди скувало невидимими путами, які заважали дихати. Тікати. Їй потрібно тікати й сподіватися, що до світанку вона прибуде до міста, а звідти відправиться кудись якомога далі від шукача.
Наче в гарячці, витягнула з шафи сукню на похапцем одягнулася. Кинулася до вікна й зупинилася. Вона не могла вистрибнути з висоти другого поверху. Побігла до дверей та відчинила їх. Квапливими кроками спустилася на низ та вибігла з маєтку. Помчала до конюшні й зайшла всередину. Темно. Надто темно, щоб розгледіти хоч щось. Зосередилася й телепортувала до себе зловісний канделябр, яким вдарила Ноеля. Мить і свічник з’явився у руках. Згадала де бачила кресало й доставила його до себе. Запаливши свічку, побачила коней. Взяла сідло й користуючись старою табуреткою, прикріпила його до коня.
Власна карликовість дратувала. Вкотре згадавши Ебігейл злим словом, відв’язала коня та забралася на нього. Кінь вибіг з конюшні, помчав дорогою до міста. Аїша тремтіла й не могла заспокоїтися. Почуття душили, заважаючи дихати. Ноель. Серце оповила туга. Він цілував її, робив таке, про що вона навіть не мріяла. Почуття до нього тільки посилилися й заважали думати. Перевертень і тролиця. Хіба таке можливо? Припускала, він щось дізнався й своєю поведінкою тільки випробовував її. Вона не пройшла тест. Не змогла опиратися й дозволила себе цілувати. Дивом отямилася та врятувалася.
Світанок розігнав пітьму, проте до міста Аїша ще не доїхала. Дівчина не розуміла у чому справа, адже за її підрахунками, вона вже мала б бути на місці. Роздоріжжя. Згадала роздоріжжя в лісі й припустила, що звернула не туди. Захотілося повернутися, проте так вона втратить багато часу. Розгублена, налякана, не знала, що робити. Кінь дещо сповільнився та рухався вперед. Хоч і добре розвиднілося, настав ранок, проте дорога здавалася нескінченною.

Раптом перед нею вистрибнув вовк. Кінь заіржав та став дибки. Аїша не втрималася. Впала з коня, боляче вдарившись плечем об землю. Тварина розвернулася та помчала геть, залишивши дівчину наодинці з хижаком. Страх огорнув її морозними сиротами. Аїша сіла й глянула на вовка. Масивні лапи, високий на зріст, блискуча шерсть, чорні очі. Ноель! Це був він. Вона боязко відповзла назад, наче це допоможе їй врятуватися. У своїй уяві бачила, як її шматує розгніваний вовк. Того удару він точно їй не пробачить.
Всупереч очікуванню, вовк перетворився на чоловіка. Ноель, абсолютно не соромлячись своєї оголеності, заспокійливо виставив руки:
— Улло, не треба боятися мене. Я нічого поганого вам не зроблю.
— Ви вже це зробили, — Аїша сором’язливо відвернула голову й намагалася не дивитися на нього, — минулої ночі ви… ледь не…, — дівчина затихла та не могла підібрати слів. Зрештою вона підвелася, — я змушена була захищатися.
— Я знаю, — Ноель присів та опинився на рівні її очей, — мені шкода. Пробачте за мою поведінку, це все повня. Я став неконтрольований. Таке зі мною вперше. Не розумію, чому ви так вплинули на мене. Раніше такого не траплялося. Прошу вибачити мені.
Дівчина мовчала й прикусила губу. Чоловік здавався щирим, проте вона боялася повірити йому. Все ще не дивлячись на нього, тихо зізналася:
— Я злякалася.
— Знаю. Отямившись, і не знайшовши вас, я теж злякався. Виявити ваш слід було не важко. Ви ризикували, тікаючи вночі. Це щастя, що з вами нічого не трапилося, — Ноель доторкнувся її руки. Аїша відсахнулася, не дозволивши торкатися себе. Чоловік винувато опустив голову, — зараз ми одні. Якби я хотів щось вам заподіяти, то вже зробив би це. Я вас не чіпатиму.
— Сподіваюся, — дівчина впевнено брехала. Насправді їй хотілося відчувати його дотики й щоб вони були усвідомлені, без впливу місяця, а вона постала перед ним зі своєю справжньою зовнішністю. Вона надула губки, — ви поводилися неприйнятно.
— Це більше не повториться, — чоловік простягнув долоню, проте не торкався до Аїши, — повертаємося до маєтку?
— Так, добре.
Дівчина розвернулася та пішла дорогою, якою нещодавно пересувався кінь. Ноель наздогнавши її, йшов поруч. Чоловік навіть не робив спроб прикритися. Зрештою, Аїша не витримала:
— Вас не бентежить ваш вигляд?
— Ви про відсутність одягу? — Аїша ще більше засоромилася та продовжувала йти. Ноель стиснув плечима, — ні, це ж природно. Коли я у подобі вовка, то теж оголений, але вас, це не турбує. Улло, зачекайте, — чоловік схопив її долоню та змусив зупинитися, — ви ж не йтимете до маєтку пішки. Тим більше дорогою довше, можна скоротити шлях, якщо рухатися лісом.
Аїша зупинила погляд на переплетених пальцях. Від його долоні віяло теплом. Навіть попри образу, дівчина не могла на нього сердитися. Вона чула про вплив місяця на перевертнів, але не думала, що він настільки великий. Дівчина гордовито задерла голову та дивилася в його обличчя:
— Через вас кінь втік. Сподіваюся він знайде шлях додому, інакше не знаю, як виправдовуватимуся перед графом Пароу. Я змушена йти пішки.
— Таким темпом ви тиждень йтимете. Я вас понесу. Перетворюся на вовка, а ви лізьте на спину і тримайтеся.
— Гадаю це зайве, — Аїша зашарілася. Вважала цей вчинок надто особистим та інтимним. Ноель похитав головою:
— Не зайве. Ви втекли без їжі й води. Скоро вам захочеться пити і їсти. Прошу, дозвольте загладити свою провину.
Не чекаючи відповіді, Ноель перетворився на вовка та ліг на землю. Кивнувши, усім виглядом показував, що запрошує дівчину. Аїша вагалася. Йти пішки їй зовсім не хотілося, але й ще більше зближуватися з перевертнем теж не бажала. Зрештою, вона підійшла до вовка та залізла на спину. Занурила руки у м’яке хутро й сподівалася втриматися. Підвівшись, Ноель повільно пішов вперед. Він наче давав Аїші час звикнути. Поступово пришвидшував ходу й зрештою побіг. Щоб втриматися, дівчина лягла на його спину та обхопила шию руками. Шерсть лоскотала обличчя і вона відчула терпкий знайомий аромат хвої.
Ноель біг, проте у його кроках відчувалася обережність. Він не робив жодних різких рухів, сповільнювався перед перешкодами та плавно оминав їх. Поводився так, наче несе на своїх плечах дорогоцінну ношу. Аїші подобалося їхати на його спині. Тепло від тіла зігрівало, а м’яка шерсть дарувала відчуття затишку. Дівчина не спала майже всю ніч. Втомлена, незчулася як задрімала.
Різкий поштовх і Аїша впала на землю. Налякана, насторожено оглядалася по сторонах. Біля неї лежав і вовтузився перевертень. Його лапи замотала мотузка. Він намагався розірвати пута зубами та повернути свободу. Дівчина підвелася й хотіла допомогти Ноелю. На своїй руці відчула чужий дотик:
— Хутчіше, ходімо! Мотузка надовго не затримає перевертня.